БЖ и Buro 24/7 продолжают совместную серию материалов. В рубрике "Искусство выпивать" на Buro 24/7 известные люди рассказывают о своих отношениях с алкоголем, а в рубрике Bla Bla Bar на БЖ – о том, в каких киевских заведениях им пьется душевнее всего.

На этот раз наш собеседник – художник Иван Семесюк.

Я по кабаках не ходжу, бо у цьому немає сенсу. У 2013 році "Бактерія" виникла як передмайданне явище-передчуття. Потім у нас там був перев'язочний пункт, розлив "коктейлів молотова". "Бактерія" – це така самоорганізація знизу для художників та інших довбойобів. Тепер у нас є "Барбакан".

Історія із "закритим баром" дуже проста: важко здобути ліцензію на алкоголь. Але зараз у "Барбакана" ліцензія уже є, буде кассовий апарат і ми нарешті відкриємо двері для всіх. Перейдемо від формату "сраки-мотики" до нормального відкритого закладу. Я про це говорю як арт-куратор, а є ще хазяї – Дмитро Жила засновник "Барбакану" як такого. Він зараз служить в полку "Азов", але час від часу інспектує що тут відбувається. Всі його бздять, тому що він стає професійним убивцею.

В певній мірі ми хочемо позбутися мілітарного духу в "Барбакані". У нас такий "постмайданний естетизм". Війна-війною, але формат "кабака" має бути.

Коли тобі 25 років, андеграунд – це ахуєнно. Коли 37 – то може хватіт? Є інші чуваки, котрі вже підпирають і хочуть заняти цю нішу.

В "Укритті" зараз соціал-демократи. Я всіх підорасів та дітей називаю "соціал-демократами", це моя приватна думка. Але я би туди сходив, цікаво подивитися, що там.

Коли тобі 25 років, андеграунд – це ахуєнно. Коли 37 – то може хватіт?

Я вже олдовий чувак, мої улюблені місця – де п'яний спав. Це найважливіші точки зборки. І БЖ – це одне з основних. Я там в кущиках ночував і взагалі багато чого пережив. Гітарноє випадєніє, наприклад. Грав там на гітарі білоруських повстанських пісень.

В "Подольчик" я не ходив, це більш богемна тема. Для людей зі спеціальним поняттям про богемність. Наприклад, для художників, які люблять тусити з соціальним дном. Я пролетарій від мистецтва. І на відміну від цих художників працював на стройках і знаю нутро цих людей, нічого цікавого в них немає. Я не хочу бухати з умовними грущиками, на мій смак вони просто дегенерати.

На БЖ колись була "Яма" – підвал на перетині Великої Житомирської і Володимирської формату "сосичона" (зараз такого взагалі немає). Під кінець 1990-х там сиділи упирі та бандити.

Ми якось думали, що можна для хіпстерів зробити "інтернет-кафе", як раніше були. Поставити пару олдових компів, і за 50 гривень люди могли б рубитися в 8-бітні ігри та слухати на кассєтніку "Інтернаціонал" яку-небудь групу a-ha.

Я вже олдовий чувак, мої улюблені місця – де п'яний спав. Це найважливіші точки зборки. І БЖ – це одне з основних.

Під Академією у нас була хуячечна. Там можна було купити трьохлітрову банку самогону, закатану як помідори. А поруч "Джокер" – отрижка 90-х. Коли там сидів, враження було, ніби зараз як в "Бандитському Петербурзі" вийде Віктор Палич Говоров по кличці "Антибіотик".

Продолжение рассказа Ивана о любви к пиву, драматизме бухания в сельской местности и о том, почему бы он не выпил с Буддой – читайте в рубрике "Искусство выпивать" на Buro 24/7.