5 відомих місць Києва та те, що відбувалося з ними у 1930-х
Історії київських локацій в часи Голодомору
Київ у часи Голодомору – це маловідомий та малодосліджений період історії нашого міста. Разом із Музеєм Голодомору ми підготували путівник, який розповість про те, що відбувалось на тих чи інших міських локаціях у 30-ті роки. Ось декілька вражаючих історій, які пам'ятає Київ.

Дім на Контрактовій площі, 7
Якщо звернути з Контрактової площі в двори, то в одному з них ви можете натрапити на один з найстаріших приватних житлових будинків Києва. Цим будинком, уже понад століття володіє одна і та ж родина – Нечаєвих (нині – Малеєвих). Їхній рід пережив усі буремні події ХХ століття й має родинну історію про Голодомор.

Євдокія Андріївна Нечаєва, голова родини, власниця садиби й одночасно відомої в Києві кондитерської майстерні "Пряники Нечаєвих", під час Голодомору 1932-1933 років врятувала від голодної смерті близько 40 селян, які прийшли до Києва. Вона підібрала їх на вулиці та переховувала у підвалах власної садиби, підгодовуючи запасами. Цей вчинок міг коштувати їй свободи, адже надання притулку особам без міської прописки вважалося тяжким злочином.
ВОКЗАЛ
Селяни з різних районів України масово сідали на поїзди та тікали до Києва, щоб врятуватися від голоду і насильства, що чинила радянська влада. Перше, що вони бачили у місті був Київський залізничний вокзал, спорудження якого завершили у 1932 році.

Люди, прибуваючи до міста, залишалися без житла і жили прямо на вокзалі. Ті, хто були надто ослаблені голодом, помирали. Щодня зранку та ввечері з Привокзальної площі вивозили сотні трупів. Щоб заборонити міграцію до міст, 27 грудня 1932 року було прийнято постанову, згідно з якою селяни не отримували паспортів (особам без паспорту та прописки у місті заборонялось в'їжджати до Києва та інших великих міст України).

Так влада "очищала міста від куркульських, кримінальних та інших антигромадських елементів, що переховуються", але насправді позбавляла українців шансу на порятунок.
ЄВБАЗ
Старші кияни безпомилково вкажуть вам на розташування колишнього Галицького ринку, або Єврейського базару (Євбазу) – нинішня площа Перемоги. Дорослі і діти, яким вдавалося залізницею потрапити до Києва, одразу прямували до одного з найбільших ринків міста. Тут натовпи голодуючих шукали можливості обміняти речі на їжу, випросити її або й вкрасти. Милостиню йшли просити і до зруйнованої Залізної церкви (Церкви Іоанна Златоуста), яка розташовувалася поруч з ринком.

Взагалі, Київ на початку ХХ-го століття називали "містом на семи ринках", за аналогією до Рима, "міста на семи пагорбах". Від торговища до торговища вів так званий "шлях жебраків", яким йшли і голодні селяни, адже саме на ринках найчастіше вдавалося дістати їжу.
ОЛЕКСАНДРІВСЬКА ЛІКАРНЯ
У 1933 році Київ накрили епідемії, викликані хронічною нестачею їжі, її поганою якістю та антисанітарією. Висипний і черевний тиф, малярія, дизентерія швидко поширювалися містом через наплив селян і перенаселення міста. Попри ряд протиепідемічних заходів (наприклад, "очищення" вулиць від бездомних, безкоштовні квитки до лазень для киян) ситуація не поліпшувалася.

14-та міська лікарня імені Жовтневої революції (зараз – Олександрівська лікарня) була центральною та єдиною, яка приймала хворих на "супутні голоду хвороби". Туди ж звозили на тимчасове зберігання зібрані на вулицях міста тіла померлих. Під час Голодомору усі морги та підвали лікарні були переповнені. Опісля тіла відвозили на кладовища, де хоронили безособово, у масових похованнях, не встановлюючи жодних пам'ятних знаків. Таких поховань у Києві є щонайменше два десятки.
ЯРОСЛАВІВ ВАЛ, 3
Спогади про Голодомор в Києві залишив поміж інших і німецький консул Андор Хенке (адреса консульства – вулиця Ярославів Вал, 3). "Ще в Берліні я почув, що в моєму майбутньому місці служби голодують, але ні я, ні моя дружина, навіть близько не могли уявити, того, що нас очікувало в Києві: апатичні, виснажені, вбогі люди", – писав він у книзі "Мої спогади як німецького консула в Києві у 1933-36 роках".

Згадує Хенке також і про візит до Києва у цей час іншого високопосадовця – Едуарда Ерріо (політика, мера Ліона), заради приїзду якого Київ "зачистили" від голодуючих, вулиці вимили, двірників одягнули в білі чисті халати, а у вітрини магазинів виставили туші м'яса і короваї. На відміну від Хенке, Ерріо поїхав з України переконаним у щасливому становищі "країни рад".
Більше історій про місто можна прочитати у мобільному додатку Track Holodomor History, який вже доступний на AppStore, а незабаром з'явиться і на Google Play. Через історію будівель та спогади людей він розповість про те, як місто переживало цей період. Об'єкти будуть з часом оновлюватися. Проєкт реалізується Музеєм Голодомору за підтримки Українського культурного фонду.


Share