За що я люблю Борщагівку
Гід районом від Євгенія Стасіневича
У рубриці "За що я люблю свій район" жителі київських районів розповідають, за що вони їх люблять і ненавидять, діляться історіями і радять цікаві місця
Герой
Євгеній Стасіневич — літературний критик, ведучий програми "Букоголіки" на Суспільному. З народження мешкає на Борщагівці. Ця розмова — своєрідне прощання з рідним районом перед переїздом деінде, ближче до центру.
Рідна Борщагівка
На Борщагівці я виріс, тут поруч пологовий, де народився мій брат і донька. Квартира моїх батьків — це своєрідне "родове гніздо", через неї пройшло не одне покоління сім'ї. А самому будинку вже 50 років.
З балкона мого найкращого друга юності ми "стріляли" сигарети у перехожих. З часом зі шкільними друзями ми загубилися, тепер більшість моїх близьких — це люди з університетських часів, вони з інших районів.
Борщагівка не одна, їх декілька. Трохи далі починається масив Південна Борщагівка. За Окружною — Софіївська та Петропавлівська. Частина, де ми знаходимось, умовно вважається Микілівською Борщагівкою. Землі, на яких будували Борщагівки, належали монастирям — звідти й назви типу "Софіївська".
З балкона мого найкращого друга юності ми "стріляли" сигарети у перехожих. З часом зі шкільними друзями ми загубилися, тепер більшість моїх близьких — це люди з університетських часів, вони з інших районів.
Борщагівка не одна, їх декілька. Трохи далі починається масив Південна Борщагівка. За Окружною — Софіївська та Петропавлівська. Частина, де ми знаходимось, умовно вважається Микілівською Борщагівкою. Землі, на яких будували Борщагівки, належали монастирям — звідти й назви типу "Софіївська".
Ця забудова — 1960-х років. Татова сім'я отримала тут квартиру 1968 року. До переїзду вони жили недалеко від Євбазу у приватному будинку, тато там виріс.
Старий батьків будинок знаходився біля стадіону "Старт", буквально впритул стояв. Саме там татова найстарша сестра бачила голкіпера Трусевича, котрий брав участь у "матчах смерті". Футболісти відпочивали в садку того дому, дід з ними розмовляв. Трусевич загинув у 1943-му в Сирецькому концтаборі. Отака футбольна історія, хоча в нашій родині футболістів немає, ми навіть футбол не дивимось.
Крізь весь мій мікрорайон, точніше уздовж двох, тягнеться каштанова алея, її називають "борщагівський Хрещатик". Більше тут каштанів ніде не бачив.
Взагалі Борщагівка — "зелений масив". Усі, хто приїжджають, кажуть, що на районі дуже зелено. Важко не погодитись.
Старий батьків будинок знаходився біля стадіону "Старт", буквально впритул стояв. Саме там татова найстарша сестра бачила голкіпера Трусевича, котрий брав участь у "матчах смерті". Футболісти відпочивали в садку того дому, дід з ними розмовляв. Трусевич загинув у 1943-му в Сирецькому концтаборі. Отака футбольна історія, хоча в нашій родині футболістів немає, ми навіть футбол не дивимось.
Крізь весь мій мікрорайон, точніше уздовж двох, тягнеться каштанова алея, її називають "борщагівський Хрещатик". Більше тут каштанів ніде не бачив.
Взагалі Борщагівка — "зелений масив". Усі, хто приїжджають, кажуть, що на районі дуже зелено. Важко не погодитись.
Під'їзди
Тут усе так, як має бути — лавочки, бабусі, палісадник. На місці поруйнованого дитячого садка зробили корпус приватного університету.
Біля входу у під'їзди є мозаїка, на моєму була сценка про лисицю та журавля. Тепер мозаїки заклеєні оголошеннями, перекриті добудованими флігелями для консьєржів. Тепер видно тільки хвіст лисиці.
Біля входу у під'їзди є мозаїка, на моєму була сценка про лисицю та журавля. Тепер мозаїки заклеєні оголошеннями, перекриті добудованими флігелями для консьєржів. Тепер видно тільки хвіст лисиці.
Тут і біля будинків доволі зелено, мешканці висаджують квіти, кущі. Таки займаються своїми палісадниками. Недалеко звідси є й такі, що густо прикрашені фігурами, вирізаними з шин.
Один із кущів під нашим під'їздом посадив мій батько. А біля стадіону "Старт" росте дерево, яке саджав мій дід, коли народився його син, тобто мій батько. Все заримовується.
Один із кущів під нашим під'їздом посадив мій батько. А біля стадіону "Старт" росте дерево, яке саджав мій дід, коли народився його син, тобто мій батько. Все заримовується.
Гопники
Усе мірялося мікрорайонами. Тому я з дитинства дуже чітко відчуваю, де я в себе на районі, а де — на чужій території. Я 1987-го року народження, застав не найкращі часи, оті вільні й божевільні 90-ті.
Сильний гоп-стоп зі мною ніколи не траплявся, хіба одного відбулося разу щось схоже: років тринадцять мені було, в магазині забрали дрібні гроші, які я взяв, аби купити подарунок дівчині. А в подруги моєї якось біля ринку "Дніпро" вкрали телефон, якщо не помиляюсь, то вона по ньому якраз тоді й розмовляла, віджали на льоту.
Пам'ятаю гопоту в "уточках" на голові, у туфлях і спортивних штанях, це ж усе не жарти. Завжди одягнуті так, аби можна було легше бігти чи "помахатися". Ми натомість намагалися якось вирізнятися, носили інакший одяг – широкі штани, комбінезони, кепки.
Сильний гоп-стоп зі мною ніколи не траплявся, хіба одного відбулося разу щось схоже: років тринадцять мені було, в магазині забрали дрібні гроші, які я взяв, аби купити подарунок дівчині. А в подруги моєї якось біля ринку "Дніпро" вкрали телефон, якщо не помиляюсь, то вона по ньому якраз тоді й розмовляла, віджали на льоту.
Пам'ятаю гопоту в "уточках" на голові, у туфлях і спортивних штанях, це ж усе не жарти. Завжди одягнуті так, аби можна було легше бігти чи "помахатися". Ми натомість намагалися якось вирізнятися, носили інакший одяг – широкі штани, комбінезони, кепки.
Я вчився в хорошій школі, серед однокласників не було гопників, ну хіба декілька, та й то в різні роки. Але ми всі тут притерлися один до одного, гострих конфліктів не було ніколи. Гопники сиділи на своїх лавочках, пили пиво. Ми на своїх. Я не відчував небезпеки, навіть коли пізно повертався додому.
Твій район — це коли тебе знає навіть місцева гопота. Такого відчуття в сусідніх мікрорайонах не було, а про Південну Борщагівку, Южняк, навіть і не думалось — це окремий світ, геть інша Борщагівка. Без потреби туди не їздили.
У нас вважалося, що справді небезпечний район – це Троєщина. А на Троєщині вважалося, що такий район – Борщагівка.
Твій район — це коли тебе знає навіть місцева гопота. Такого відчуття в сусідніх мікрорайонах не було, а про Південну Борщагівку, Южняк, навіть і не думалось — це окремий світ, геть інша Борщагівка. Без потреби туди не їздили.
У нас вважалося, що справді небезпечний район – це Троєщина. А на Троєщині вважалося, що такий район – Борщагівка.
Стадіон
Навколо стадіону кілька років тому поставили паркан, зробили нормальне футбольне поле зі штучним покриттям, баскетбольний майданчик. Коли я вчився в школі, такого тут і близько не було. На полі були ями в землі, біжиш – і нога провалюється. Баскетбол був моєю пристрастю, так воно і до сих пір. Футболом не захоплювався, хоча на воротах міг постояти. Ми багато часу тут проводили.
На трубах для качання пресу ми часто сиділи, язики чесали. Думаю, такі труби є біля будь-якої школи. Залишалися на стадіоні, рюкзаки покидали – і давай. Коли вчилися в 11 класі, то взагалі було відчуття, що нам можна все. Та не прогулювали багато, тоді вже з'явилось розуміння, що smart is a new sexy. Можна бути зухвалим, але і розумним також. Років із 14 моїм головним хобі й стало читання.
На трубах для качання пресу ми часто сиділи, язики чесали. Думаю, такі труби є біля будь-якої школи. Залишалися на стадіоні, рюкзаки покидали – і давай. Коли вчилися в 11 класі, то взагалі було відчуття, що нам можна все. Та не прогулювали багато, тоді вже з'явилось розуміння, що smart is a new sexy. Можна бути зухвалим, але і розумним також. Років із 14 моїм головним хобі й стало читання.
Школа
Школа в мікрорайоні є важливим центром тяжіння. Моя мала добру репутацію, було поглиблене вивчення англійської мови, тут вчилися діти не лише з Борщагівки. Сильно я до неї прикипів. Пам'ятаю, що в університеті мене просто ошелешила потреба по-новому здобувати свій символічний капітал.
В одному приміщенні зі школою – музична школа, а в спортзалі завжди функціонували якісь гуртки, я навіть кілька разів сходив на карате. Ну і тут довкола скрізь місця, де ми з однокласниками святкували дні народження, випивали на сходах, лавочках, тих же трубах. Сторожі та охорона були всі свої, пускали нас у туалет, навіть випивали з нами.
Сьогодні школу оновили, відремонтували весь дах, он фасад який яскравий. Тепер це гімназія.
В одному приміщенні зі школою – музична школа, а в спортзалі завжди функціонували якісь гуртки, я навіть кілька разів сходив на карате. Ну і тут довкола скрізь місця, де ми з однокласниками святкували дні народження, випивали на сходах, лавочках, тих же трубах. Сторожі та охорона були всі свої, пускали нас у туалет, навіть випивали з нами.
Сьогодні школу оновили, відремонтували весь дах, он фасад який яскравий. Тепер це гімназія.
Голуб'ятні
У дворі поруч із будинком, де жила моя дівчина, є голуб'ятня. Свого часу я не одразу усвідомив, що це за будівля, а коли зрозумів, то мав от прямо глибокі "естетичні переживання". Почав вигадувати, хто може доглядати за голубами, що там за таємниці ховаються… В житті так і не знайшов, не зрозумів, хто цим усім опікується.
Голуб'ятні мене естетично збуджують. В дитинстві уявляв, що тут є підземні ходи, що з цим місцем пов'язана якась криваво-романтична історія. На Борщагівці все будують, як і будь-де в спальнику: прагматично, без особливої фантазії, всі речі тут прикладні. Тому й дивно бачити будівлю з куди менш функціональним призначенням.
Голуб'ятні мене естетично збуджують. В дитинстві уявляв, що тут є підземні ходи, що з цим місцем пов'язана якась криваво-романтична історія. На Борщагівці все будують, як і будь-де в спальнику: прагматично, без особливої фантазії, всі речі тут прикладні. Тому й дивно бачити будівлю з куди менш функціональним призначенням.
Пізній радянський модернізм
Тут є одна будівля, в якій, окрім власне квартир, є бібліотека і художня студія. Це така одинична "архітектурна форма", такого на Борщагівці більше немає. Будівля нагадує "олівець" на Мельникова. Моя хрещениця тут живе.
Поруч – цілодобова наливайка, там колись стояв музичний автомат. Тут бував дуже специфічний контингент, професійні "колдашники", але й далекобійники, бо ж близько Кільцева дорога, трафік інтенсивний. Місцеві сюди ходили, коли посеред ночі треба було догнатися. Хоча загалом це вважалося досить кримінальним місцем. З іншого боку, на "моїй" Борщагівці, крім кафе "Шрек", яке з тих пір уже багато разів міняло назву, молодіжних закладів просто не було.
Поруч – цілодобова наливайка, там колись стояв музичний автомат. Тут бував дуже специфічний контингент, професійні "колдашники", але й далекобійники, бо ж близько Кільцева дорога, трафік інтенсивний. Місцеві сюди ходили, коли посеред ночі треба було догнатися. Хоча загалом це вважалося досить кримінальним місцем. З іншого боку, на "моїй" Борщагівці, крім кафе "Шрек", яке з тих пір уже багато разів міняло назву, молодіжних закладів просто не було.
Ще є дитячий майданчик. Виглядає суворо: хтось вирішив зробити його металевим, тепер він облізлий та іржавий. Тут завжди гралися діти, випивали місцеві підлітки. Так воно і нині.
Нова забудова
Раніше на цьому шматку землі були гаражі, пустир, майданчик для тренування собак. Тут тато в юності катався на мотоциклі. А років десять тому з'явились нові будинки.
В одному з них я певний час знімав квартиру з громадянською дружиною. Брат мій поїхав жити на Осокорки, бо ціни конкретно в цьому комплексі виявилися неадекватними. Квартири відчутно дорогі, і це тому, що, мовляв, правий берег і типу є зручна транспортна розв'язка. Ну таке.
В одному з них я певний час знімав квартиру з громадянською дружиною. Брат мій поїхав жити на Осокорки, бо ціни конкретно в цьому комплексі виявилися неадекватними. Квартири відчутно дорогі, і це тому, що, мовляв, правий берег і типу є зручна транспортна розв'язка. Ну таке.
Коли приходиш сюди, у внутрішній двір, є відчуття, що це ніби й не Борщагівка: якось воно красивіше, сучасніше, чистіше.
Трамвай і Окружна
Трамвай пустили у ці краї десь у 74-му році: спочатку до Індустріального мосту, з часом до Гната Юри і Зодчих. Пізніше ще хотіли дотягнути лінію метро з Академмістечка, але ні. Хоча в проекті вона є.
Швидкісний трамвай – справді важлива артерія. Коли він стає, то стає все, і з Борщагівки тоді складно виїхати. Він регулярно з рейок сходить. А якщо є проблеми ще й на Окружній, то ти наче в облозі.
Мені подобалося відчуття, що можна доволі швидко доїхати до універмагу "Україна", опинитися ближче до центру. Хоч живеш ти насправді бозна-де. Раніше, до речі, трамвай ходив прямо до синагоги на Палаці спорту. Тоді там ще був театр ляльок.
Швидкісний трамвай – справді важлива артерія. Коли він стає, то стає все, і з Борщагівки тоді складно виїхати. Він регулярно з рейок сходить. А якщо є проблеми ще й на Окружній, то ти наче в облозі.
Мені подобалося відчуття, що можна доволі швидко доїхати до універмагу "Україна", опинитися ближче до центру. Хоч живеш ти насправді бозна-де. Раніше, до речі, трамвай ходив прямо до синагоги на Палаці спорту. Тоді там ще був театр ляльок.
Чи не головна борщагівська артерія – трамвай №1, який довозить до КПІ і Вокзальної. В мене є чимало друзів і знайомих, які вступали в НАУ чи той же КПІ, бо недалеко їхати. Коли вступив до "Могилянки", то дорога на навчання замість п'яти хвилин почала займати всі п'ятдесят.
Ця трамвайна пряма – від цирку до Окружної – поставала паралельно з тим, як будувався масив. Пізніше над коліями з'явились пішохідні мости. Колія не ділить район на "ту" чи "цю" сторону, ні. Тут такі межі проходять конкретно між мікрорайонами, а не між кварталами та колією.
Міст недалеко від дому я для себе відкрив пізно: не "наша" територія. Подобається він мені, вид з перспективою відкривається.
Ця трамвайна пряма – від цирку до Окружної – поставала паралельно з тим, як будувався масив. Пізніше над коліями з'явились пішохідні мости. Колія не ділить район на "ту" чи "цю" сторону, ні. Тут такі межі проходять конкретно між мікрорайонами, а не між кварталами та колією.
Міст недалеко від дому я для себе відкрив пізно: не "наша" територія. Подобається він мені, вид з перспективою відкривається.
Парк Юність
Про цей парк завжди говорили, що тут орудує маніяк, який вбиває, ґвалтує, вирізає людям очі біля підземних туалетів. Все традиційно: жаскі легенди, місцеві міфи.
Поруч – закрита територія, де був кінотеатр під відкритим небом "Кристал". Тато з мамою ходили сюди дивитися кіно, пам'ятають часи, коли тут ще було відкрито. У часи моєї юності сюди всі ходили в туалет. Добре, що тепер це все закрите парканом, бо ми б там таке побачили…
Протягом останніх років десяти парк почав виглядати пристойніше, принаймні почали його освітлювати. Тепер можна виходити "на шашлики", діти граються. Раніше не було ні ліхтарів, ні нормальних майданчиків. Усе було занедбане. Раніше я би з дитиною сюди не прийшов, тепер іноді тут гуляємо. А в дитинстві цей парк ми перебігали чимшвидше.
Поруч – закрита територія, де був кінотеатр під відкритим небом "Кристал". Тато з мамою ходили сюди дивитися кіно, пам'ятають часи, коли тут ще було відкрито. У часи моєї юності сюди всі ходили в туалет. Добре, що тепер це все закрите парканом, бо ми б там таке побачили…
Протягом останніх років десяти парк почав виглядати пристойніше, принаймні почали його освітлювати. Тепер можна виходити "на шашлики", діти граються. Раніше не було ні ліхтарів, ні нормальних майданчиків. Усе було занедбане. Раніше я би з дитиною сюди не прийшов, тепер іноді тут гуляємо. А в дитинстві цей парк ми перебігали чимшвидше.
"Колібріс" і "Лейпциг"
"Колібріс" – назва ринку, що знаходиться під дорожньою розв'язкою. "Лейпциг" – кінотеатр, який стояв тривалий час замороженим, а працювати почав, коли я вже вчився в університеті. Було зручно й радісно, що можна ходити в кіно за дві трамвайні зупинки від дому.
"Колібріс" – давня назва цього ринку, не знаю, хто її й придумав. МАФи змінювалися, замість касет тепер продають суші, але ринок був завжди. Є ще давній, з радянських часів, книжковий магазин за "Дитячим світом", ходжу купувати там зошити доньці.
"Колібріс" – давня назва цього ринку, не знаю, хто її й придумав. МАФи змінювалися, замість касет тепер продають суші, але ринок був завжди. Є ще давній, з радянських часів, книжковий магазин за "Дитячим світом", ходжу купувати там зошити доньці.
Поруч універсам, шаурма, наливайки – нічне життя вирує. Після реконструкції універсаму і всієї прилеглої площі почали активно наростати кіоски, караоке, атракціони за кінотеатром, нещодавно з'явився Макдональдс. Прямо на фонтані біля універсаму колись стояла двоповерхове кафе, на воді, скульптурні динозаври були. Влітку складається враження, що ти мало не в Коктебелі. Але ні.
Мешканці
Не так давно на районі бачив Олега Вергеліса (театральний критик – БЖ), певно, живе десь поруч. Буквально в сусідньому будинку знімає квартиру Таня Терен (журналістка, кураторка книжкових проектів та літературних програм – БЖ), не дуже далеко звідси жив Василь Стус, на колишньому Брест-Литовському проспекті.
Думаю, раніше тут жило куди більше з тих людей, які працювали на місцевих заводах, на Борщагівці скрізь чималі промзони: одна тягнеться аж до Святошино. Статус місцевої інтелігенції мали шкільні вчителі. Можливо, тому я так тепло сприймаю школу: у нас справді були добрі небайдужі викладачі.
Думаю, раніше тут жило куди більше з тих людей, які працювали на місцевих заводах, на Борщагівці скрізь чималі промзони: одна тягнеться аж до Святошино. Статус місцевої інтелігенції мали шкільні вчителі. Можливо, тому я так тепло сприймаю школу: у нас справді були добрі небайдужі викладачі.
Що подобається і чого не люблю
Подобається ліберальність порядків: ти вдома, район спальний, тому можеш себе сильно не тримати в рамках, не бути "застібнутим на всі ґудзики". Проте саме ця воля-вольниця часто трансформується в бикоту, анархію. Багато-чого-дозволеність переростає у вседозволеність.
У дворі та на районі всі з усіма знайомі, всі разом виросли. Тепер діти підростають. Не найгірше відчуття чогось типу комуни, щільного, хоч і специфічного середовища. Але, попри це, район у жахливому стані, лишень під'їзди чого варті. Ну і криміногенна ситуація не найкраща.
У мене під вікнами ломбард, я в обличчя знаю всіх місцевих наркоманів.
Не подобається інфраструктура. Якби не трамвай, то не знаю, що й було б. Окружну останні роки постійно ремонтують. А з власною машиною зволікаю.
У дворі та на районі всі з усіма знайомі, всі разом виросли. Тепер діти підростають. Не найгірше відчуття чогось типу комуни, щільного, хоч і специфічного середовища. Але, попри це, район у жахливому стані, лишень під'їзди чого варті. Ну і криміногенна ситуація не найкраща.
У мене під вікнами ломбард, я в обличчя знаю всіх місцевих наркоманів.
Не подобається інфраструктура. Якби не трамвай, то не знаю, що й було б. Окружну останні роки постійно ремонтують. А з власною машиною зволікаю.
Фактично нема публічних просторів – теж чималий мінус. По них треба їхати в центр, як мінімум – десь на Шулявку. Тут немає нічого, крім поодиноких "старорежимних" кафе та "Колібріса" з кінотеатром.
Район переважно російсько- і суржикомовний, міцне слівце на кожному кроці, пролетарськість бере гору. Щоправда, почав я це помічати лише тоді, коли народилася донька, Цвітана. Почали замислюватись, із ким вона перетнеться в садочку, із ким я муситиму перетинатися і дискутувати на батьківських зборах.
Це мене добряче невротизує, і не лише мене. От і вирішили переїхати ближче до центру, туди, де донька буде ходити в школу. Вже у вересні й піде. Тридцять років віддав Борщагівці, борг сплатив, тепер можна і деінде пожити.
Район переважно російсько- і суржикомовний, міцне слівце на кожному кроці, пролетарськість бере гору. Щоправда, почав я це помічати лише тоді, коли народилася донька, Цвітана. Почали замислюватись, із ким вона перетнеться в садочку, із ким я муситиму перетинатися і дискутувати на батьківських зборах.
Це мене добряче невротизує, і не лише мене. От і вирішили переїхати ближче до центру, туди, де донька буде ходити в школу. Вже у вересні й піде. Тридцять років віддав Борщагівці, борг сплатив, тепер можна і деінде пожити.
Текст: Ірина Славінська | Фото: Дмитро Ларін
Читайте також