Історія киянина, який власноруч відновлює старовинні двері в місті
Ініціативи, які пов'язані із збереженням та реставрацією автентичних дверей, вже існують в Івано-Франківську та Одесі. Ми ж знайшли киянина, який відновлює старовинні двері в столиці.

Сергій Миронов розповів нам про те, навіщо цим займається, скільки витрачає грошей на реставрацію, а також про те, як на його роботу реагують мешканці будинків та представники комунальних служб.
Про своє захоплення
Я – той, кому не байдуже на історію Києва. Тут прожив більшу частину свого життя. В Києві народились мої батьки. До міста у мене близьке та домашнє відчуття. Раніше працював у фінансових установах, займався бізнесом, але в якийсь момент це перестало приносити задоволення.
Написав дві книжки, які присвячені Києву та його мешканцям. Зараз організовую прогулянки містом. Під час таких зустрічей розповідаю про побутові аспекти життя дореволюційного часу, про реакції людей на історичні події та те, як їхні відчуття відрізнялися від наших.

Мене завжди цікавила історія. В якийсь момент я почав відкривати для себе Київ не лише як місце, де формувалася моя родина, а ще і його культурно-історичний шар.
Може трапитись так, що ми станемо останнім поколінням, яке бачило Київ таким, яким він завжди був і мав би бути.


Київ, на відміну від Львова, Одеси чи Чернівців, не зберіг цілісний архітектурний ансамбль. Причини різні: війна, революція, радянський союз і власна недбалість. Гуляючи по місту, важко переходити від одного історичного будинку до іншого. Між ними розташовані стилістично чужорідні для нашого міста панельні дев'ятиповерхові будинки або двадцятиповерхові "свічки". Все це розмиває автентичність Києва.
Ми повинні переглянути наше ставлення до історії та спробувати зберегти спадщину. Я ж лише намагаюсь робити те, що у моїх силах.
Про вибір дверей для реставрації
Я обираю двері, які буду відновлювати, спираючись на декілька факторів. До уваги беру свої фінансові та часові можливості, а також доступ до електроенергії.
Не реставрую те, що знаходиться у приватній власності, до прикладу деякі садиби на Лук'янівці чи Татарці.
Двері, які ж можна і потрібно рятувати, знаходяться частково у муніципальній власності або спільній власності багатьох мешканців будинку. Тобто, там думка щодо реставрації не одностайна і на неї є можливість повпливати.

Також не берусь за ті вхідні частини, які фізично складно врятувати. Більшість цінних дверей – дерев'яні. Але дерево – це своєрідний матеріал. Через неправильне фарбування чи ґрунтування в тріщини потрапляє вода, і все починає гнити. Щоб врятувати такі двері, потрібно вирізати шматки. Бачив такі випадки, де потрібно було б видалити чимало зіпсованих елементів, але тоді ж залишиться лише 20% від оригінальних дверей.
Що вже вдалось зробити
На сьогодні я відреставрував 5 дверей. Дві біля велотреку, дві на Тургенєвській і ще квартирна у будинку біля Золотих Воріт.
Почалось все з двох дверей в проїзді царського дому. Якось гуляв по центру і вирішив сфотографувати їх. Двоє мешканців цього будинку запитали мене, що я тут фотографую. Відповів їм, що роблю знімки автентичних дверей. Вони ж сказали, що скоро будуть закладати їх. Річ у тім, що це були внутрішні проходи, якими ніхто не користується зараз. Двері залишились як зовнішній елемент. Вони були в поганому стані: гнилі, брудні та з деталями, які відвалюються.

Якщо людина не володіє історичними знаннями, то в неї може виникнути бажання від них позбутись. Я спробував пояснити їхню цінність, але це було марно. Прийшов до висновку, що треба терміново брати все те, що є в мене вдома і реанімувати двері.

Хотів зробити з них дещо таке, що психологічно буде важче зруйнувати. Та процес став для мене жахливим випробуванням. У мене не було спеціальних інструментів та навичок, а там було багато шарів радянської фарби. Вчився знімати її в ході роботи: пробував різні розчини та електроінструменти.
Відреставрував я двері на початку літа і вони ще досі там стоять.
Наступні ремонтував вже не на фасаді, а в під'їзді. Мешканці квартири попросили мене зберегти їх і оплатили фарбу та ґрунтівку.

Останні два проєкти пов'язані зі створенням дисонансу між частинами дверей різних епох. На мою думку, ЖЕК – це головний ворог автентичності Києва. Дерев'яні двері вони вже давно замінили сірими металічними, але от фрамуга ще збереглись. Тому я вирішив виділити фарбою ту автентичну частину, яка ще залишилась. Мені хотілось максимально підкреслити різницю між тим, як мало б бути й тим, як стало.
Про процес
В середньому на одні двері витрачається 30 годин безперервної роботи, тобто тиждень. Але з кожною реставрацією час зменшується, бо здобувається досвід. Якщо перші двері займали тиждень роботи по 5-6 годин в день, то вже останні зайняли лише три дні.

Мені декілька разів допомагали підписники з Instagram. Це були дівчата, які ніколи не зіштовхувались з такою роботою. Тобто вони допомагали, але це не знімало з мене колосального навантаження.

Матеріали я підбирав у процесі. Під час перших спроб, зрозумів що фарби українського виробництва, з якими працював, не відповідають по кольору та часу висихання тому, що було заявлено на банці. Зараз використовую польську фарбу, яка швидко сохне на вулиці. Адже я не знімаю двері й не відношу їх в окреме приміщення.
Процес реставрації – дуже простий, а разом із тим рутинний. Спершу двері потрібно помити. Далі очищую будівельним феном нашарування фарби. Дуже часто це робиться декілька разів. Після цього треба полірувати, проте шліфувальна машинка працює лише у рівних місцях, а завитки треба терти власноруч наждачним папером. Під час наступного етапу змазую антисептиком двері, щоб захистити дерево. Далі наношу ґрунтівку та фарбую щонайменше у два шари.

На все це витрачаю пів літра антисептика, пів літра ґрунтівки й майже літр фарби. Весь мій досвід динамічний, тому щоразу купую нові матеріали та пробую їх спершу вдома на якихось менш значущих речах.

Дізнатись автентичний колір дверей доволі проблематично. Його можна десь зачепити шпателем на останньому шарі фарби.
Але коли працюєш з феном, то все перетворюється в гомогенну речовину. На сьогодні не вважаю за потрібне докопуватись до автентичного кольору. На старих фото Києва можна побачити, що частіше за все двері просто лакували, та й вибір кольорів у той час був обмежений. Намагаюсь по суб'єктивному відчуттю підбирати фарбник, який міг би бути в той час.

Останні ж два варіанти я робив контрастними. Задачею було підібрати колір, який збагачує естетику декоративних деталей.
Про вартість реставрації та донати
Вартість реставрації абсолютно різна. Вона пов'язана з обсягом роботи та досвідом. Коли пробував відновлювати вперше двері, то виходило багато витрат – 10 тисяч грн. Довелось купувати різні полірувальні кола, змивки та знаряддя для болгарки. Останні двері обійшлись мені десь у 2 тисячі грн.

Проте до цього я не додаю ще вартість електроенергії. Я завжди пропоную гроші за ті ресурси, які використовую. З досвідом зрозумів, що краще домовлятись з офісами, які розташовані поруч. Мені вже надали безкоштовний доступ до електроенергії меблевий, квітковий та магазин чоловічого одягу.
Домовлятися з мешканцями будинку може бути проблемно, бо люди – нестабільні.
Одного разу домовився попередньо з жителем, що він дасть можливість скористатись його розетками. Приїхав на об'єкт з інструментами, а людини у квартирі не виявилось. Зателефонував йому. Той сказав, що на роботі. Довелось обходити весь будинок. Жоден із сусідів не погодився надати мені електроенергію. Мені це не сподобалось, тому поки не хочу повертатись до цих дверей.

Донатити мені почали після четвертої роботи. Усього надіслали 5 тисяч грн. Для мене будь-яка пожертва цінна, бо я ще досі у великому мінусі. На всі необхідні матеріали потрібно ледве не $1000 доларів. Якщо ви хочете якось взяти участь, допомогти інструментами чи грошима, то можна написати мені повідомлення на сторінці в Instagram.
Про реакцію мешканців та комунальників
Реакція мешканців на мою роботу абсолютно різна. Все залежить від будинку. Цікаво, що чим заможніші люди, тим гірше вони реагували на реставрацію. На їхніх обличчях було незадоволення. Конфліктів особливо не було, але у свій бік чув такі фрази: "Йди працюй, а не займайся фігнею", "Ти на цьому заробляєш" тощо. Найменша кількість мешканців казали "дякую". Зазвичай це були люди за 60-70 років, яких щось пов'язувало з будівлею.
В мене не було сподівань, що жителі якось будуть допомагати. Проте жодна людина не запропонувала мені води чи сходити до вбиральні.
Хоча була спекотна погода. Це якась абсолютна байдужість до будь-чого.

В проїзді біля велотреку була ситуація з представниками ЖЕКу. Там живе і працює двірник, який ніяк не міг зрозуміти, що я роблю. Кожного дня він ставив одні й ті ж запитання. В якийсь момент я відреагував на них якось не так. Двірник образився і настукав на мене в ЖЕК. Наступного дня прийшли комунальники та намагались дізнатись про мою роботу. Ми дійшли до того, що я повинен за собою все прибирати й сильно не шуміти. Другий контакт з ЖЕКом був на Тургенєвській. Його представники питали, хто мене замовив і навіщо мені це потрібно. Але конфлікту не було.
Про плани
Є велика кількість дверей, які б мені хотілось зробити. Все впирається в доступ до електроенергії та погоду. Під час дощу не можна фарбувати, ґрунтувати та працювати з приладами. Хочу встигнути відреставрувати двері на вулиці Льва Толстого, Саксаганського та на Подолі. Коли похолодає, то хотів би перейти на ті елементи, які розташовуються всередині під'їздів: вікна, частини декору, ліпнина, розписи, плитка тощо.

Поки що не буду свою діяльність ставити на професійну основу. Мені вже декілька разів пропонували різні організації та люди робити збір коштів. Але це зобов'язує мене виконувати реставрацію ідеально в якийсь термін зі звітністю, а це додаткове навантаження. Я звик завжди розраховувати лише на себе.
Читайте також


Share