Як це, подорожувати Україною у пошуках позитивних героїв
Правила свідомого життя від автора проекту Ukraїner Богдана Логвиненка
спецпроект
У спецпроекті Правила вживання з брендом Fa ми говоримо з відомими українцями, які сповідують усвідомлений спосіб життя. Про еко-мислення, турботу про своє тіло, правильне харчування, скорочення споживання та інші важливі ініціативи
Наш герой — автор проекту Ukraїner Богдан Логвиненко. Він розповідає про експедиції Україною у пошуках місцевих виробників, які фанатіють від своєї роботи, про стереотипи і страхи українців, усвідомлений вибір професії і самовдосконалення.
Про свідоме життя
Усвідомленість — це розуміння рамок і меж. Для когось важливі теоретичні знання, які можна проаналізувати, зробити висновки і прикласти до себе. Для мене ж більш визначальним є власний досвід. Хоча в цьому є складнощі, бо теоретики можуть уникнути проблем ще на моменті їх зародження, а практикам треба ці проблеми пережити.

Наприклад, за життя у Польщі я купив там машину, і це була найбільш помилкова покупка в моєму житті. Я взяв її у механіка, якого мені порадив знайомий. Але абсолютно не перевірив, що це за машина і чи буде вона взагалі їхати. В результаті промучився кілька років з авто, яке потребувало постійної опіки. Це був момент безвідповідальності та неосмисленності.

Я робив багато помилок, але ніколи не сприймав їх як критичні. Кожна помилка — можливість для вдосконалення.

Значно гірше, коли є хтось, хто тобі постійно на них вказує. А коли ти сам помічаєш власну недосконалість і працюєш над нею, це навіть приємно.

Я боюся людей, які вважають, що вони прийшли до просвітлення, бо це нескінченний процес. Будь-яка найдрібніша штука, яку ми починаємо розуміти, є складовою якогось великого процесу, що відбувається з нами все життя.

До самовдосконалення найчастіше приводить самоаналіз, а для цього треба вміти бути із собою, говорити з собою, чути себе. Люди часто заходять додому і вмикають телевізор, хоч і не дивляться його, бо їм просто страшно наодинці з собою.
Про виклики

Я вже давно не займався тим, чим насправді не хотів би займатися. У школі працював вантажником, і не можу сказати, що я був дуже задоволений з цієї роботи на базарі. Але я хотів нові кросівки. Мені платили 8 гривень на день за те, щоб просто привезти палатку з трусами, розкласти її, а ввечері забрати на склад. Я був дуже радий, коли можна було нарешті купити кросівочки й звільнитися з тої роботи.

Також ненавидів журналістику, коли хотів брати інтерв'ю в одних героїв, а мені підсовували інших, бо вони більш впізнавані. Мабуть, це травма, яку я зараз компенсую, бо ми знімаємо тих, кого ніхто не знає.

Колись працював у піар-агенції, що мені також не подобалось, але це був класний досвід.
Але взагалі я не можу сказати, що якась із діяльностей мене аж настільки напружувала, бо я завжди знаходив якусь любов навіть не в суперприємній зайнятості.

Я інтроверт. І те, що я завжди обирав такі професії, де важливе спілкування, це виклик моїй інтровертності. Можна все життя казати, що таким я народився — і таким помру. А можна намагатися воювати із собою.
Це не означає, що треба себе пересилювати чи шукати компроміси. Просто якщо весь час ставити під сумнів те, яким ти є і чи правильно ти живеш, життя стає значно цікавішим та якіснішим.

Іноді зустрічаєш людей, які згасли, припинили рухатися вперед і вдосконалюватися. Мені здається, для них просто настав момент примирення з обставинами, з людьми навколо, з собою. І все. Мені відчуття примирення із собою нагадує вмирання.

Я думаю, що історія будь-якого успіху — це про виклик. Навіть якщо це бабуся, яка пече смачні пиріжки і поставила собі виклик, бо захотіла зробити їх смачно, а не так, як в тьоті Свєти. А якщо цього виклику немає, то це вже будуть не ті пиріжки.
Хто я зараз? Коли я їздив автостопом, то казав, що я мандрівник. Коли беру інтерв'ю, то кажу, що я журналіст. На презентації книжки треба говорити, що я письменник, хоча я себе таким не відчуваю. Це просто різні ролі. Я не можу сказати, що вже зрозумів, ким я став, коли виріс, чи ким ще стану.

Зараз найчастіше я кажу, що я водій — у нас в Ukrainer це найпопулярніший жарт. Коли ми приїжджаємо знімати на якусь локацію, деякі герої часто не знають, хто я, і спочатку дійсно думають, що я водій. Це класно, бо вони не вважають мене журналістом. Вирішують, що я просто ставлю запитання, бо мені цікаво, а водію можна ж і розслаблено відповідати.
Про стереотипи і страхи
Мені подобається не бути в ролі, щодо якої люди мають купу стереотипів і проектують їх на тебе. Наприклад, я розумію, що коли кажу, що я журналіст, стаю в один ряд з репортерами СТБ і ТСН — одні знімають про зради, інші — беруть інтерв'ю в корів. Або образ письменника. Зараз він змінюється, але ще нещодавно це був образ якогось злиденного алкоголіка.

Хочу, щоб на моменті знайомства людина сприймала мене, як сприймаю її я — як людину. Щоб не зосереджувалася на моєму віці, професії, кольорі шкіри. Це все речі, якими люди свідомо себе обмежують. Ми дуже часто боїмося уявити собі людей навколо інакше, аніж ми звикли, тому значно простіше сприймати все через кліше.

Всі люди, яких я зустрічаю в своїх експедиціях, найбільше бояться одне одного. Мешканці одного регіону стереотипізують сусідній регіон, бо вони ніколи там не були.

Та навіть сусіди на одній вулиці можуть одне одного мало не демонізувати просто тому, що вони незнайомі. Якби ми робили "Антиюкрейнер", то знімали би про щось таке.
Ще всі розповідають про те, як все складно чи погано. Ми можемо з цього навіть змонтувати якусь пісню, взявши по слову чи не в кожного героя. І це знову через стереотипи, продиктовані страхами. Бо не може бути все добре, а якщо в тебе раптом все добре, це значить, що щось тут не так.

Позитивний герой в Україні бути не може в принципі, бо література, кіно — все нам розказує про те, які ми багатостраждальні. Насправді, всі люди — це ретранслятори. Просто хтось ретранслює ідеї, які сам втілює, а хтось — думки інших людей. Але, якщо подумати, то аргумент "що люди скажуть" — це найгірше виправдання.
Про позитивних героїв

Багатьом людям, які займаються крутою справою, не вистачає зовнішньої експертизи чи сторонньої думки. Бо часто вони втрачають віру в те, що їх робота важлива і потрібна хоч комусь, крім них самих.

У нас немає героїв, яких ми не любимо. Це все круті люди, яких хочеться підтримувати.

Інколи нам кажуть, що ми рекламуємо якихось виноробів чи сироварів, але ми не домовляємося, що нам будуть постачати сир і вино за ці історії. Вони нам просто подобаються. І люди зазвичай відчувають, що ми фанатіємо від того, що робимо, як і вони фанатіють від своєї справи.
Бувало, що відмовлялися зніматися, але ми і не засмучувалися, бо це значить, що ці люди не відкриті, їм це не потрібно.

Щось роблять завжди лише якісь прибульці. Вони можуть бути з іншого села чи міста, або прибульці, які побували на навчанні в Києві чи закордоном. Або які якийсь час були в собі, а потім розкрилися. Це люди, які не зливаються з сірою масою, а штовхають її вперед. Зазвичай таких лише одиниці на містечко чи село, і класно, якщо вони взагалі там є.
Для мене один із найсильніших наших героїв — скульптор Валерій Єрмаков з Полтавщини, про якого ми зняли документальний фільм. Усього за кілька годин ми зібрали для нього гроші на подорож до Греції (80-річний скульптор усе життя працював, натхненний грецькою міфологією. Тому команда Ukrainier влаштувала йому подорож до Греції – БЖ).

Багато речей, які нас оточували під час подорожі, для Валерія були відкриттям. Від дрібниць — шампуню в готелі чи фруктів на сніданок — до глобального — проблем міграції чи перенаселення. При цьому у чоловіка великий багаж знань про мистецтво, наприклад, він також розуміється на міжнародній політиці.

Саме Валерій навчив мене дивитися на звичні речі, як вперше. Звісно, дуже складно абстрагуватися від знань, але це цікавий процес — пробувати сприймати світ як людина, яка нічого про нього не знає.
Наприклад, музей сучасного мистецтва в непідготовленої людини зазвичай викликає відразу, негатив, сміх, нерозуміння. Щоб пояснити сучасне мистецтво,треба подивитися на нього її очима. Тоді ти починаєш усвідомлювати, де ця прогалина, як вона виникла, чому у людини саме така реакція.

Є стереотип, що людина, яка читає багато книжок чи дивиться артхаус, значно ближча до розуміння світу. Але я вважаю, що лише людина, яка вміє аналізувати, здатна чого-небудь достягнути.
Партнер проекта
Як Fa піклується про ваше тіло?
Без солей алюмінія
Дбає про ваше тіло
Сертифікат Vegan
Не містить продуктів тваринного походження і не випробовувалось на тваринах. Усі ланки постачальників сировини для цього продукту відповідають вимогам Vegan.
Відчуття свіжості 48 годин
Технологія Power Scent для відчуття свіжості
Запобігає появі бактерій
Запобігає появі 99% бактерій завдяки новим інгредієнтам
Текст: Ірина Грищенко | Фото: Юлія Вебер, Facebook та Instagram Ukraїner


Share