Мені 28 років. Я працюю майстром у IT-компанії. Ремонтую двері, лампочки та побутову техніку за викликом.

Вже близько 20 років я ходжу на смітники у пошуках цікавих речей. Почалося все з дитинства. У 9-10 років я пішов викидати сміття і знайшов у баку іноземний конструктор, який для мене на початку 2000-х був просто мрією. Моя мама працювала вчителькою і нічого подібного в мене не було.

Знайдену іграшку я забрав додому. Мама була, м'яко кажучи, незадоволена, сварила мене, питала, як мені не соромно. А я відповідав: "Ну що тут такого, я ж нічого не вкрав, чому б і не взяти це?".

Після цього я продовжував шукати у контейнерах різні цікаві речі, заглядав туди щоразу, як викидав сміття.

У років 17 я зрозумів, що система працює якось неправильно: панують хибні суспільно-моральні цінності, коли матеріальне стає вище за людське. Тоді я захопився різними антисистемними штуками: сквотами, автостопом, фріганізмом.

Пізніше я приєднався до львівської спільноти Food not bombs. ("Їжа замість бомб" – міжнародна ідейна платформа, одна із предтеч фріганізму. Активісти привертають увагу до проблем бідності, бездомності та надлишкового споживацтва, роздаючи безкоштовну їжу).

Зазвичай до смітників супермаркетів ходили уночі, бо охоронці частенько проганяли нас звідти.

Також ходили на ринки перед тим, як вони зачинялись, і просили товари у продавців. Нам віддавали підгнивші, підм'яті овочі, які ми обрізали, чистили і готували, а готові страви роздавали бездомним.

У 2013 році я з друзями зайнявся сквотінгом – жив у закинутих будівлях і хотів своїм прикладом довести, що жити можна фактично і без грошей.

У сквотах збирались абсолютно різні люди: з Росії, Молдови, Кенії, приїжджали чуваки з Європи. Ми були такі собі хіппі, які виступали проти системи: жили у закинутих будівлях, харчувались за рахунок фріганства, облаштовували простір меблями, знайденими на смітниках.

Бувало таке, що я продавав якусь знайдену техніку – і мав з того прибуток. Також заробляв на ремонті навушників від 30 до 50 гривень – мені цього вистачало.

Зараз я живу у квартирі батьків з мамою. Маю роботу, і як такої потреби фріганити у мене немає. Але мені це подобається, є в цьому якийсь азарт: ти ніколи не знаєш, що можна знайти, і думаєш: "О, піду загляну у смітник".

Я ходжу зазвичай на такі вилазки сам. Щодня, коли кудись йду, заглядаю у контейнери. В мене є маршрут, яким я їжджу на велосипеді, і по дорозі перевіряю смітники, які є на моєму шляху.

Я ходжу у звичайному одязі, в якому йду на роботу. Якщо у смітнику лежить щось цікаве, і я не хочу забруднитись,завжди можна знайти якусь картонку, чи газету і дістати це. Якщо там щось зовсім гидке поряд лежить, у мене з собою зазвичай є рукавички, або я дістаю це якоюсь палкою. А зазвичай там все чистенько.

Якихось "особливих" смітників у мене немає – це, як рулетка, тільки безпрограшна, бо, нічого не вкладаючи, ти можеш щось отримати.

Я можу спокійно вдень підійти і пошукати щось у смітнику. Ввечері для цього потрібен ліхтарик. Якщо ліхтарика немає – це дуже прикра історія, бо нічого не видно, а з телефоном незручно. Тому він зазвичай завжди зі мною.

Також у цій справі є поняття сезонності. Перед святами, особливо перед Пасхою або перед школою люди зазвичай роблять глобальне прибирання, масово викидають різний хлам, який їм не знадобився.

Буває ще таке, що люди викидають майже одночасно один тип речей, наприклад, килими. Ти йдеш по вулиці і бачиш на смітнику килим лежить. Проходиш пару кварталів, а там ще один – і так по всьому району. Колись був такий період, що люди масово викидали радянські телевізори. Не знаю, що на це впливає, може, космос чи телебачення.

Зараз я вже надвіжувався і продукти майже не збираю, хоча можу інколи взяти те, що мені потрібно. Наприклад, нещодавно знайшов на смітнику апельсини – їх я забрав.

В основному на смітниках збираю якусь електроніку, побутову техніку і різні прикольні штуки, типу чарівної палички, яка видає електронний звук.

Серед сміття я знаходив плеєри, відеоприставки, телевізори, холодильники, мікрохвильові. Я їх лагодив – дарував друзям, або лишав собі. Зараз вдома наприклад, я користуюсь знайденим пилососом. Також в мене є знайдений вініловий програвач, який я полагодив сам.

Знаходжу і одяг. Нещодавно знайшов кенгурумі єдинорога, завжди такий хотів.

Із найнезвичніших речей, які вдалось знаходити на смітнику було опудало оленя і старий акваланг. Діставати опудало було дуже страшно, уяви, ти заглядаєш у смітник, а там лежить якесь поламане тіло.

Було таке, що коли ми з дівчиною порпались у смітнику, підійшов чоловік і запропонував нам гроші. Ми подякували та відмовились. Було й таке, що нас бездомний проганяв зі словами: "Це мій район, ідіть звідсіля". В основному я не підходжу до смітника, біля якого вже хтось стоїть. Але люди різні бувають, інколи людина біля смітника може підказати, де що корисного там лежить. В основному конкуренції немає.

Якось я рився у смітнику і підійшла бабуся, якій по вигляду років 80 було. Я їй дав гроші, бо вони їй явно були потрібніші. Вона була здивована, що я нормально вдягнений хлопець, який може отак просто дати гроші, риюсь у смітнику. Вона ж не розуміє, що я там риюсь, бо я прикольний антиглобаліст.

Основна ідея фріганізму полягає у тому, щоб зменшити свою участь у процесі споживацтва. В ідеалі – щоб люди почали менше купувати, і корпорації збанкрутіли від того, що вони не продають нову продукцію.

Чи можна сказати, що люди починають фріганити через відсутність грошей? Може й так. Але я почав фріганити через те, що завжди міг знайти на смітнику щось прикольне, ще з раннього дитинства. Ну, а потім це вже переросло у можливість мінімізувати фінансову участь у суспільстві.

Я не є фріган у класичному розумінні цього слова, бо я не веган і їм усе. Але підтримую ідеї боротьби з необдуманим споживацтвом та виступаю за захист довкілля.

Замість громадського транспорту, наприклад, я їжджу по місту на велосипеді. Сортую сміття, наскільки це можливо у наших реаліях. У Львові розташовані контейнери для роздільного сміття, але туди люди часто кидають що завгодно, навіть не розбираючись.

В ті часи, коли я активно фріганив, було складно знайти їжу, а зараз до нас у повній мірі дісталась ця система споживацтва. Взяти хоча б кількість супермаркетів, магазинів техніки, торгових центрів – храмів споживацтва стало дуже багато, там все таке гарне, недороге і не довго працює. І ти викидаєш одне за другим, і купуєш постійно щось нове.

Коли я їжджу автостопом, то часто доїдаю у закладах після когось.

Так можна нормально наїстись, бо люди чомусь дуже багато купують страв і не доїдають. Навіть зараз в закладах я можу, якщо побачу, щось смачненьке – з'їсти це. Чому ні? Заразитись чимось не боюсь. Та і не думаю, що в закладах якісь страшно заразні люди їдять.

Коли я був малий, з мене сміялись у школі, обзивали у дворі, але це було 10 років тому. А зараз роби – що хочеш. Люди не реагують. Зараз стільки людей риються по смітниках, не лише бездомні.

Сусіди мої, наприклад, можуть собі теж щось потягнути зі смітника: банку чи дошку – те, що їм потрібно. Якось приїхали про мене знімати сюжет з телеканалу. Сусід питає, а що знімали? Я кажу: "Те, як я у смітниках порпаюсь". Вони вже звикли, живуть же зі мною поряд все життя.

Мамі це не подобається, звісно. Вона не задоволена, коли я щось приношу. Взагалі вона не розділяє мої погляди на життя. Я намагався пояснити їй все, але її світогляд формувався у інші часи, тому їй зараз важко щось донести.

Я не соромлюсь розповідати про те, що я фріган знайомим. Чого мені соромитись? Я ж нічого не вкрав, нікого не вбив. А те, що подумають, що я трішки не такий, я і сам про це зазвичай кажу.

Зараз в мене немає дівчини. Була колись дівчина, котра казала, що їй не дуже приємно, коли я йду з нею за руку, і можу побігти дістати щось зі смітника, якогось здорового манекена чи тигра, або букет квітів. Вона просила мене, коли ми разом, такого не робити. І я уникав цих випадків, хіба що, коли на смітнику лежало щось дуже круте, я міг спитати у неї: "А можна я це візьму?".

Часто знаходив букети у центрі на смітниках. Я їх дарував, але не казав, що вони знайдені.

Взагалі дарував багато знайдених речей: від безглуздої іграшки до плеєрів – в залежності від того, кому що потрібно. У мене оточення адекватне, по моїм міркам, тому вони нормально це сприймають.

Є люди, які категорично це не сприймають, але в моєму колі спілкування таких немає. Є знайомі такі, які казали, що це фігня, бридились, а зараз ми дружимо.

Я не спілкуюсь зараз з іншими фріганами. Але підписаний в Instagram на дівчинку з Росії, яка постійно шукає продукти на смітниках і готує з того їжу.

Я також в Instagram пощу фото і стараюсь просувати цю культуру антиспоживацтва, і якщо люди побачать, що це нормально, може, хтось також захоче взяти у цьому участь.