Я народилась у Великій Британії, але ще в дитинстві переїхала до Німеччини. Останні шість років жила в Берліні. Моя родина розкидана по світу: тато живе в Південній Африці, мама – в Англії. Тому до 30 років звикла багато подорожувати різними країнами та мало бачитись із рідними. Відстань для нас – нормальна справа.

У Берліні у мене було чимало друзів українців. Вони завжди розповідали цікаві історії про своє дорослішання, божевільні пригоди та ділились приємними спогадами про відпочинок з родиною в Одесі. Я авантюристка, тому якось після чергових балачок задумалась про те, а чому мені б не пожити в Україні.

Все це вийшло спонтанно: зібрала своє діджейське обладнання, власні речі та собаку, купила квиток в один бік і приїхала до Києва. Спершу думала, що залишусь тут на місяць, адже за законом могла перебувати в Україні лише протягом трьох місяців. Але після першого тижня зрозуміла, що затримаюсь в Києві. Я була приємно здивована тим, наскільки тут добре себе почувала.

Дізналась у місцевих діджеїв, що тут немає спеціалізованих магазинів платівок. Подумала, що потрібно ризикнути і створити один із таких.

Наш магазин "The K Hole" розташований на Подолі і відкрився в листопаді. Живу я у двох хвилинах ходи від нього. Проєкт спеціалізується на важкій електронній музиці. Як з'ясувалось, вінілові платівки таких жанрів не подають у Києві. Але попит серед діджеїв, і не тільки, на таку музику є.

Разом зі мною бізнесом керують Адріан (який теж переїхав з Німеччини) та українець Ілля. Ми обираємо самостійно, яку музику продаватимемо. В майбутньому хочемо більше співпрацювати із місцевими лейблами, продюсерами та організовувати невеликі тусовки.

Не можу назвати себе бізнесвумен, бо гроші не мають великого значення для мене. Перш за все, я музикантка. Тому не впевнена, що збережу цю справу назавжди.

Чесно кажучи, здивована, чому раніше не було такого місця в Києві. Переконуюсь, що важкі жанри набувають популярності в Україні. Мені приємно робити щось першою, змінювати наративи та впливати на музичну культуру.

Я була дуже схвильована та заінтригована Києвом. Мене зачаровували будівлі і їхній стиль, а особливо архітектура дорадянської епохи. Німці стереотипно думають, що Україна перебуває в занедбаному стані і наче застрягла в минулому. Та коли я приїхала сюди, то здивувалась.

Насправді, все не так і погано, а подекуди сучасніше, ніж в Німеччині. Особливо подобається, що українці скрізь розраховуються карткою, а ще можна легко сісти в автобус і заплатити за поїздку. Не потрібно чекати по 10 хвилин на потяг в метро, бо тут вони приїжджають щохвилини чи дві.

В Берліні знайомі українці говорили мені, що тут багато корупції, а закони не такі суворі, як в Німеччині. В якомусь сенсі це нагадує "Дикий Захід". У цьому вбачаю певну свободу: люди почуваються вільнішими; роблять те, що хочуть та погано ставляться до обмежень.

Я живу і працюю на Подолі, а тут є чимало класних барів. Серед моїх фаворитів: Keller bar та "Хвильовий". Заходжу в них щось випити перед своєю роботою. Мені подобається невимушеність та чудові відвідувачі тут. В цих барах завжди гарно проводжу час.

До вподоби гуляти узвозом та підніматись до Андріївської церкви. Туди прогулююсь разом із своїм собакою. З вершини можна помилуватись краєвидом на місто, зеленими пейзажами. Коли хтось приїжджає до мене в гості, то обов'язково веду їх саме туди. Київ захоплює своїми парками, лісами та пагорбами.

Майже кожного тижня від туристів чую фразу, ніби Київ – це новий Берлін. Абсолютно не згодна з цим, бо Київ – це просто Київ. Завжди заперечую це, бо тут зовсім інший дух, кияни на 200% відрізняються від берлінців.

На мою думку, українці намагаються робити свої клуби схожими на берлінські. Але німецька сцена більш стара та вінтажна, оскільки сформувалась раніше. В Берліні слухачі люблять олдскульну атмосферу, на відміну від України. Тут не сприймають такий вайб, і мені здається, що це класно, бо так клуби створюють свою індивідуальність.

Незважаючи на те, що деякі речі тут не настільки розвинені, як, наприклад, у Німеччині, мені подобається отримувати новий досвід. Я багато подорожувала по світу і люблю спостерігати за відмінностями.

Мені не дуже до вподоби те, що тут люди більш агресивні до тих, хто їм не подобається. Це проявляється якось активніше, ніж в Німеччині. Думаю, що з цим варто попрацювати і згодом ситуація стане кращою.

Нещодавно бачила новину про те, що кондитерська фірма планує повністю знести модерністську будівлю, а місцеві жителі не в захваті від цього (йдеться про створення концертного залу Roshen на місці будинку ім. Корольова – БЖ). Знаю, що в країні намагаються позбутись радянської спадщини. Але мені здається, що деяку архітектуру проєктували та будували українці, тому чи не варто подбати про неї? Все ж Київ – одне з небагатьох місць у світі, де можна знайти подібні будівлі. В нових речах немає нічого поганого, але ж старі теж треба зберігати.

Українці виглядають якимось розслабленими, бо країна не така організована, як Німеччина. Люди тут наче просто пливуть за течією. Хоч дороги тут не в кращому стані, загалом інфраструктура виглядає більш-менш керованою. Звісно, іноді бувають відключення електроенергії, або ж електричні дроти валяються десь в калюжі. Ви можете йти по вулиці, і на дорозі трапиться якась велизна діра, яку треба буде обходити 10 хвилин.

Але в цій країні наче готові до всього. Така ж ситуація німців збила б з пантелику чи налякала. Українці набагато спокійніше ставляться до непередбачуваностей, всі ці труднощі не сильно впливають на повсякденне життя. Мені близький такий ритм, і це нітрохи не дратує.

Коли я їхала сюди, то всі казали, що тут все дуже дешево. Але насправді ціни не так сильно відрізняються від німецьких, тому мене це трохи засмутило. В супермаркеті продукти коштують майже так само, але от такі овочі, як картоплю чи цибулю, можна придбати за безцінь. Більше того, знайти квартиру за €500 на Подолі було певним викликом. Звісно, апартаменти за межами центру можна орендувати за меншу вартість, але загалом я не була готова до місцевих цін.

Окрім Києва, я була в Одесі та Дніпрі зі своїми діджей-сетами. Дніпро здався мені милим містечком для багатих, а Одеса виглядає як стереотипне приморське місто, але із своїми гангстерськими таємницями. Мені здалось, що люди за межами Києва живуть навіть ще більш щасливо.

Складається враження, що українці мають запальний та сміливий характер. Ви дійсно дотримуєтесь принципів, у які вірите, та намагаєтесь робити добро. Люди дбають одне про одного і не сприймають деякі речі як належне.

Помітила, що тут мешканці більше взаємодіють між собою на вулицях, а особливо багато спілкуються бабусі. В Німеччині ж відбувається комунікація тільки тоді, коли виник конфлікт чи якесь невдоволення.

Зараз у мене з'явилось багато друзів тут і попри те, що я іноземка, не почуваю себе чужою.

В Україні досить нормальним явищем є заводити родини та народжувати дітей у молодому віці. Сім'я для людей завжди на першому місці. Велику роль у цьому відіграє релігія, і вона робить вас дійсно кращими. Чесно кажучи, мене здивувало тут те, що навіть мої молоді друзі, які ходять в суботу на вечірки, можуть в неділю зранку піти до церкви.

У мене виникли труднощі із мовою, адже тут говорять російською і українською. А часом навіть обома ними в одному реченні, що іноді збентежує. Дуже б хотілось вивчити дві мови, але це трохи складно, тому почну з російської, бо вона більш вживана. В українській багато схожих слів із німецькою, тож мені не так складно її розуміти. Ваша мова звучить гарно, поетично і романтично. Особливо фанатію, коли в супермаркеті чую фразу "будь ласка".

Коли я жила в Берліні, то українці завжди душевно розповідали мені про борщ як про частину своєї спадщини. Коли я спробувала його, то теж полюбила, а ще вареники та сметану. Також подобається випічка у ваших пекарнях. Цікаво, що інгредієнти ваших страв майже такі ж, як в Німеччині, але ви їх готуєте зовсім по-іншому. Ваші страви смакують по-домашньому. Круто ще те, що гнилі овочі чи зіпсовані продукти у магазинах трапляються тут значно рідше, ніж в Берлін.

Я хотіла б залишитись в Україні принаймні на наступні п'ять років. В країні відбувається багато змін у культурних та політичних напрямках, а насамперед відроджуються люди. Мені б хотілось стати частиною таких перетворень і побачити, що з цього вийде.