Vilnyy заснували двоє друзів, випускники Української академії лідерства, Георгій та Іван. Це було мрією кожного УАЛівця, щоб Академія знайшла своє менш офіційне продовження в колівінгу. Перший облаштували на Лук'янівській, тепер же у Києві налічується 11 "Вільних", і формат планують поширювати також в інших містах – Харкові, Вінниці та Одесі.

Колівінги роблять на базі уже готових квартир – сучасних, з хорошим ремонтом. У кімнаті зазвичай живуть по чотири людини, є декілька ванних кімнат і велика загальна вітальня. Колівінги знаходяться або в центрі, або близько до станцій метро.

У Vilnyy є відбір, який проводять задля того, щоб відсіяти тих, хто прийшов сюди заради дешевої орендної плати в центрі Києва. Google форма – це перший етап. HR відбирає людей по анкетах, потім проводить з ними співбесіду, іноді знайомить з сотниками, подеколи – з усією спільнотою. Далі кандидат у колівери живе у "Вільному" місяць. Голосуванням обирають, залишається людина чи ні.

Над розвитком "Вільного" працює кожен член спільноти, але також є head team. У неї входять творці колівінгу, HR, бухгалтер, SMMник, менеджер з комунікацій. Також у кожному колівінгу є сотники, які стежать за порядком, атмосферою і дотриманням ідеології проєкту в окремих локаціях.

Проживання в кожному колівінгу обійдеться в $130. Стандартна ціна встановлена для того, щоб обирали не умови і бюджет, а людей.

Є у "Вільному" крута традиція – спільні вечері, без яких я не знаю, як житиму, коли з'їду. Щопонеділка хтось готує – двох людей призначають по графіку. Водночас усі хочуть різне: хтось не їсть кисломолочні продукти, хтось не їсть м'ясо. Тому кожен раз це перетворюється на невеличке випробування.

Всі намагаються якось здивувати сусідів і спробувати щось нове – хтось по-новому готує м'ясо, хтось вперше в житті пече пиріг, а хтось знаходить неймовірні рецепти кухонь, які б ви ніде більше не спробували. Ті, хто готують, також придумують програму. Іноді це просто кіноперегляд, а іноді – якісь неймовірні психологічні тренінги.

Коли я з'їду з "Вільного", якщо це коли-небудь станеться, то я вже буду знати, скільки мийних засобів треба на квартиру, як лагодити або кому дзвонити, якщо у вас прорвало трубу у ванній. Проте найголовніше не це.

До того, як я в'їхала у "Вільний", то просто сиділа в університеті і не розуміла, як це - добровільно працювати? Саме у колівінгу я стала частиною активної молоді. Я дивилася на сусідок і думала: "Ой, а звідки у неї стільки бейджиків? Ой, а вона по Еразмусу їздила, а що це таке?"

Те, що ви на проєктах займаєтеся одним і тим самим, не означає, що в побуті ви теж будете мислити однаково. Насправді, коли я беруся за проєкти, то хочу познайомитися з людьми і не знати, де вони залишають свій посуд. Коли ви живете разом, у вас є ще одна причина для сутичок.

У нас не було відборів, коли я тільки заїхала: ми просто жили з людьми і через якийсь час влаштовували голосування. У нас був один хлопчик, якого ми ніяк не могли вигнати – не вистачало голосів. З одного боку, тебе не вигнали, з іншого – ти продовжуєш жити з людьми, які проти тебе голосували. А коліверам доводилося жити з людиною, з якою їм не було комфортно. Це таке собі психологічне випробування.

Коли я заїхала, це був тільки другий колівінг в Києві. Ми з організаторами лише починали щось будувати і думали, чим для нас є колівінг. Ми щодня збиралися, не лягали до другої ночі спати, тому що обговорювали правила, вирішували суперечки між тими, хто посварився. У нас навіть обговорювали те, хто не помив тарілку – до таких дрібниць доходило. Ми самі прописували правила.

У мене було уявлення утопічного суспільства, коли всі активісти під одним дахом. Я думала, ми будемо любити один одного, ніколи не сваритимемося, будемо робити проєкти. Я не врахувала, що ми люди, і не буде все так, як у мене в голові. У нас різне уявлення про ідеальне суспільство, нехай ми всі й активісти.

У перший місяць ми дійсно не сварилися, але потім все почалося. Суперечки активістів – це взагалі страшна штука, ми сварилися навіть через ідеологію. Деякі просто жили, а були такі, які хотіли будувати майбутнє "Вільного" і спільноту. Я належала до другої категорії. Я вважала, що кожного, хто не "за" ідеологію, потрібно міняти. Я точно когось дратувала, але і мені було некомфортно з людьми, які просто жили там і нічого не робили.

Для мене дім – це зона комфорту, де ти не працюєш. Класно було жити з друзями, класно було бути активісткою, але коли я приходжу додому, я хочу відпочити від усього цього. У "Вільному" ж таке не прийнято. Там постійно якісь гості, хтось проводить лекції.

До того ж, там працюєш психологічно. Я не була готова вкладати такий великий ресурс у побудову спільноти. Я не готова була навчати і змінювати людей, від яких я не бачила віддачі і мотивації. Я екстраверт, але я не буду змушувати себе спілкуватися з людьми, які мені неприємні.

Потім я переїхала в інший колівінг, на Поділ, але це вже була версія мене з вигоранням. Я не брала участі в якихось обговореннях, не запрошувала гостей. Згодом я мала їхати працювати в Болгарію і зрозуміла, що більше я у "Вільний" не повернуся.

Сама ідея коллівінгу – класна, але мені вона не підійшла. Багато було хорошого, якщо чесно.

Я все ще заїжджаю у "Вільний", щоб поспілкуватися зі спільнотою або переночувати. Так, до речі, знайшла собі учасника проєкту. Через те, що там всі активісти, можна просто зайти, крикнути: "Мені потрібна людина на проєкт завтра", і хтось знайдеться. Так я зайшла в гості, а на наступний день ми вже летіли з дівчинкою у Грузію.

Як не дивно, сумую я за тим же, через що пішла – за людьми. Були ті, з ким я намагалася боротися, але дуже багато було людей, з якими я подружилася і досі спілкуюся.

Наприклад, зі мною жив Тигран, людина, яка займалася діджитал-дизайном. Згодом я і сама почала займатися цією справою. Саме у "Вільному" я зустріла людей, які мене змінили.