На власному досвіді: як ми жили у колівінгу, і чого це нас навчило
Позитивний та негативний досвід
Гуртожитки, хостели і міленіали, які вигадали комуналку – як тільки не називають колівінги і тих, хто в них живе. Насправді, колівінг – це щось унікальне: незнайомі люди живуть в одному просторі і розвиваються разом. Це складна система, яка має свої плюси та мінуси. Про них сьогодні і розкажуть наші героїні, мешканки колівінгу Vilnyy ("Вільний").
Про "Вільний"
Vilnyy заснували двоє друзів, випускники Української академії лідерства, Георгій та Іван. Це було мрією кожного УАЛівця, щоб Академія знайшла своє менш офіційне продовження в колівінгу. Перший облаштували на Лук'янівській, тепер же у Києві налічується 11 "Вільних", і формат планують поширювати також в інших містах – Харкові, Вінниці та Одесі.

Колівінги роблять на базі уже готових квартир – сучасних, з хорошим ремонтом. У кімнаті зазвичай живуть по чотири людини, є декілька ванних кімнат і велика загальна вітальня. Колівінги знаходяться або в центрі, або близько до станцій метро.
У Vilnyy є відбір, який проводять задля того, щоб відсіяти тих, хто прийшов сюди заради дешевої орендної плати в центрі Києва. Google форма – це перший етап. HR відбирає людей по анкетах, потім проводить з ними співбесіду, іноді знайомить з сотниками, подеколи – з усією спільнотою. Далі кандидат у колівери живе у "Вільному" місяць. Голосуванням обирають, залишається людина чи ні.

Над розвитком "Вільного" працює кожен член спільноти, але також є head team. У неї входять творці колівінгу, HR, бухгалтер, SMMник, менеджер з комунікацій. Також у кожному колівінгу є сотники, які стежать за порядком, атмосферою і дотриманням ідеології проєкту в окремих локаціях.

Проживання в кожному колівінгу обійдеться в $130. Стандартна ціна встановлена для того, щоб обирали не умови і бюджет, а людей.
Плюси проживання у колівінгу
Анастасія
Насті 20, і вона працює барменкою у кафе "Альтруїст". Дівчина живе в колівінгу вже два роки і не збирається переїжджати. Скоро вона зустріне тут свій третій день народження та Новий рік.
Спільні вечері
Є у "Вільному" крута традиція – спільні вечері, без яких я не знаю, як житиму, коли з'їду. Щопонеділка хтось готує – двох людей призначають по графіку. Водночас усі хочуть різне: хтось не їсть кисломолочні продукти, хтось не їсть м'ясо. Тому кожен раз це перетворюється на невеличке випробування.

Всі намагаються якось здивувати сусідів
і спробувати щось нове – хтось по-новому готує м'ясо, хтось вперше в житті пече пиріг, а хтось знаходить неймовірні рецепти кухонь, які б ви ніде більше не спробували. Ті, хто готують, також придумують програму. Іноді це просто кіноперегляд, а іноді – якісь неймовірні психологічні тренінги.
Нещодавно готувала я, і чомусь мені захотілося зробити все у радянському стилі. Від проектору на стіні було зображення килима, ми зварили компот, нарізали крабовий салат, нафарширували яйця. Я зі школи такого не робила. А ще ми приготували шоколадні ковбаски – люди були у захваті. Після вечері почалася якась сільська дискотека, всі переодяглися в романтичний совок, і зрештою, вийшло неймовірно.
Повага до особистого простору
Як би комусь не здавалося, що нас багато – квартири дуже великі. Якщо раптом ти не можеш знайти собі затишний куточок, то ти можеш попросити залишити тебе в спокої, і колівери підуть. Коли тобі погано, тебе також ніхто не буде змушувати йти на зустріч або брати участь у обговореннях. Спільнота або почне без тебе, або почекає, доки ти заспокоїшся. Важливо, щоб всім було комфортно.

Для істерик і відлюдництва є два санвузли, горище й антресолі. Хоча з антресоллю буває складно. Ми нещодавно грали в хованки, і у нас з'явилася чудова ідея – залізти по драбині на антресоль. Мені потім звідти було страшно злазити, тому не дуже це місце годиться для того, щоб поплакати.
Розвиток і нові знання
Коли я з'їду з "Вільного", якщо це коли-небудь станеться, то я вже буду знати, скільки мийних засобів треба на квартиру, як лагодити або кому дзвонити, якщо у вас прорвало трубу у ванній. Проте найголовніше не це.

До того, як я в'їхала у "Вільний", то просто сиділа в університеті і не розуміла, як це - добровільно працювати? Саме у колівінгу я стала частиною активної молоді. Я дивилася на сусідок і думала: "Ой, а звідки у неї стільки бейджиків? Ой, а вона по Еразмусу їздила, а що це таке?"
Я тоді ще не могла уявити, що дізнаюся все це. Тепер же молодь заселяється цілеспрямовано, щоб про все розпитати. Ми руками і ногами відриваємо людей, які нічого не знають. Вони тут вибухають і починають працювати над собою.
Був у нас якось дуже крутий хлопець, він жив з нами з самого початку. У якийсь момент ми помітили, що він не приходить на загальні вечері, ми перестали його бачити і вирішили поговорити. Як виявилося, він з головою поринув у саморозвиток – у нього була купа курсів, якісь лекції, тренінги. Це було прекрасно, але його етап у "Вільному" закінчився.
Щоб прийти до саморозвитку, йому треба було пожити у колівінгу. Він дуже виріс за цей час. Мені приємно думати, що ось я знала його, коли він нічого не робив, а тепер он який молодець.
Можливість спілкуватися з різними людьми
Часто кажуть, що у нас тут гуртожитки і хостели. Що у нас грошей немає. Насправді, тут живуть люди, які можуть дозволити собі винаймати квартири в центрі Києва, але вони прийшли сюди за спільнотою. І це неймовірно.
Якщо тобі потрібен вантажник, бармен, художник, хто завгодно – ти його знайдеш у "Вільному". Ми постійно залучаємо один одного у якісь проєкти. А ще я працюю у сфері харчування, увесь день лише про напої та їжу думаю. Приходжу додому – а там хтось розповідає, які клієнти у них на роботі, а хтось відео зняв, тому що купили квадрокоптер два дні тому. Ти відразу забуваєш про всі свої турботи і біжиш на балкон, щоб погратися з квадрокоптером. Є можливість перемкнутися на щось інше, перейнятися різними професіями.
У нас живуть люди різних вікових груп. У моєму колівінгу живе молодь від 18 до 28. Ніякої різниці між ними я не бачу. Є один нюанс – що менше живе людина окремо від батьків, то помітніше це в побуті. Наприклад, помити дзеркала – це для новеньких щось незрозуміле. Та водночас я, наприклад, досі не вмію смажити картоплю, а ось у наймолодших вона дуже смачна. У такому суспільстві ти розумієш, що вік взагалі нічого не вирішує.
Мінуси проживання у колівінгу
Аня
Дівчина прожила у "Вільному" рік і зрозуміла, що формат їй не підходить.
Побут
Те, що ви на проєктах займаєтеся одним і тим самим, не означає, що в побуті ви теж будете мислити однаково. Насправді, коли я беруся за проєкти, то хочу познайомитися з людьми і не знати, де вони залишають свій посуд. Коли ви живете разом, у вас є ще одна причина для сутичок.

У нас не було відборів, коли я тільки заїхала: ми просто жили з людьми і через якийсь час влаштовували голосування. У нас був один хлопчик, якого ми ніяк не могли вигнати – не вистачало голосів. З одного боку, тебе не вигнали, з іншого – ти продовжуєш жити з людьми, які проти тебе голосували. А коліверам доводилося жити з людиною, з якою їм не було комфортно. Це таке собі психологічне випробування.
Різні погляди
Коли я заїхала, це був тільки другий колівінг в Києві. Ми з організаторами лише починали щось будувати і думали, чим для нас є колівінг. Ми щодня збиралися, не лягали до другої ночі спати, тому що обговорювали правила, вирішували суперечки між тими, хто посварився. У нас навіть обговорювали те, хто не помив тарілку – до таких дрібниць доходило. Ми самі прописували правила.

У мене було уявлення утопічного суспільства, коли всі активісти під одним дахом. Я думала, ми будемо любити один одного, ніколи не сваритимемося, будемо робити проєкти. Я не врахувала, що ми люди, і не буде все так, як у мене в голові. У нас різне уявлення про ідеальне суспільство, нехай ми всі й активісти.
У перший місяць ми дійсно не сварилися, але потім все почалося. Суперечки активістів – це взагалі страшна штука, ми сварилися навіть через ідеологію. Деякі просто жили, а були такі, які хотіли будувати майбутнє "Вільного" і спільноту. Я належала до другої категорії. Я вважала, що кожного, хто не "за" ідеологію, потрібно міняти. Я точно когось дратувала, але і мені було некомфортно з людьми, які просто жили там і нічого не робили.
Поняття дому
Для мене дім – це зона комфорту, де ти не працюєш. Класно було жити з друзями, класно було бути активісткою, але коли я приходжу додому, я хочу відпочити від усього цього. У "Вільному" ж таке не прийнято. Там постійно якісь гості, хтось проводить лекції.

До того ж, там працюєш психологічно. Я не була готова вкладати такий великий ресурс у побудову спільноти. Я не готова була навчати і змінювати людей, від яких я не бачила віддачі і мотивації. Я екстраверт, але я не буду змушувати себе спілкуватися з людьми, які мені неприємні.

Потім я переїхала в інший колівінг, на Поділ, але це вже була версія мене з вигоранням. Я не брала участі в якихось обговореннях, не запрошувала гостей. Згодом я мала їхати працювати в Болгарію і зрозуміла, що більше я у "Вільний" не повернуся.
Все одно ідея класна
Сама ідея коллівінгу – класна, але мені вона не підійшла. Багато було хорошого, якщо чесно.

Я все ще заїжджаю у "Вільний", щоб поспілкуватися зі спільнотою або переночувати. Так, до речі, знайшла собі учасника проєкту. Через те, що там всі активісти, можна просто зайти, крикнути: "Мені потрібна людина на проєкт завтра", і хтось знайдеться. Так я зайшла в гості, а на наступний день ми вже летіли з дівчинкою у Грузію.
Як не дивно, сумую я за тим же, через що пішла – за людьми. Були ті, з ким я намагалася боротися, але дуже багато було людей, з якими я подружилася і досі спілкуюся.

Наприклад, зі мною жив Тигран, людина, яка займалася діджитал-дизайном. Згодом я і сама почала займатися цією справою. Саме у "Вільному" я зустріла людей, які мене змінили.
Читайте чаще


Share