Я цілий рік ходжу по Києву босоніж

Ще з дитинства мені подобалось ходити босоніж. Але тоді я соромився, і батьки не дуже підтримували. Подекуди, коли гуляв у дворі, скидав взуття. Інтерес з роками лишався. І за кілька днів до того, як вперше піти на прогулянку босоніж, натрапив в інтернеті на статтю професійної танцівниці індійських танців Ольги Гавви "Босоніж цілий рік".

Ольга і танцює, і живе без взуття, це її філософія. Років 30 вона ходить босоніж містом. Я був вражений і подумав, що, мабуть, я теж так зможу.

Спочатку знімав взуття на кілька хвилин, потім на годину, далі – довше. А в квітні я вперше лишив взуття вдома і пішов без нього на вулицю. Ходив босим скрізь, просто роззувався і йшов стільки, скільки виходило.Спочатку було дискомфортно, а потім я зрозумів, що люди на мене взагалі не дивляться. Це я швидко помітив.

Від ходіння босим є користь: виправляється хода і дихання. Також це профілактика плоскостопості. У мене перестала боліти спина. Відчув ефект уже першого літа, коли ноги призвичаїлися.

Я не люблю, коли люди шукають у цьому якусь користь і причини, щоб почати. Мені це просто приємно.

Люди відмовляються від взуття з різних причин: хтось захоплюється езотерикою, хтось - йогою, хтось, хто постійно бігає, вирішує бігати босоніж. Хтось, як і я, десь прочитали і вирішили спробувати ходити босоніж.

Я психолог та психотерапевт. Раніше працював програмістом. Приймаю клієнтів у себе вдома, а на групові сеанси їжджу містом. Живу в двадцяти хвилинах від метро "Осокорки", тож найтиповіший мій маршрут – це пішки до метро, потім хвилин сорок-п'ятдесят у підземці, потім ще хвилин п'ятнадцять пішки до офісу на Подолі або на Бесарабці. Виходить приблизно вісім тисяч кроків на день.

Перехожі частіше за все не помічають, що я босий. А коли помічають, тихесенько фотографують. Дуже рідко хтось щось питає.

Взимку не дуже часто помічають, що я без взуття, в мене не вірять! Ходжу босий до 7-8 градусів морозу, далі починається обмороження. Але все індивідуально. Є люди, які при двох градусах морозу вже замерзають, а є такі, що й при мінус 30 ходять.

До речі, руки мерзнуть сильніше, ніж ноги. Ноги пристосовані еволюцією, щоб ходити по холодному. За температури, як сьогодні (6 градусів морозу – БЖ) можу гуляти три-чотири години.

У метро заборонено ходити босоніж, але на практиці мене рідко не пускають. Для таких випадків у мене в рюкзаку завжди є шльопки. Працівники метро зазвичай кричать: "Чоловіче, взувайтеся, так не можна!". Я взуваюсь і питаю: "А чому?". Вони повторюють, що не можна, але самі не знають, чому так.

Заходжу у взутті, але їду усе одно босий. В транспорті стояти босим цілком комфортно.

Щодо поверхні – некомфортно, коли влітку дуже побитий асфальт з дрібними камінцями, а взимку, коли сніг підтане, і ця каша потім замерзає, стає ребриста і гостра. А решта – усе приємне на дотик. А ще каша із снігу та піску пече ноги, бо сніг посипають реагентами.

Жодних інфекцій я не підхоплював. Це малоймовірно, хіба що будеш ходити по смітниках. На вулиці мікробів мало, вони не люблять ультрафіолет.

Найбільше люди бояться грибка, але він так само не виносить ультрафіолету. Підхопити його можна десь у спортзалі, в душі, ідеальні умови для нього - у взутті. А якщо ходити босим, то грибок не приживається. Правець – це анаеробний збудник, який на кисні взагалі не приживається. І щоб його знайти, треба викопати із землі щось гостре.

Пару разів наступав на великі уламки скла, а потім навчився правильно ступати. Ідея в тому, щоб не просто ставити ноги, а нібито мацати ними поверхню.

Здебільшого наступаю на невеликі уламки скла в пару міліметрів, та їх легко дістати. Таке буває раз на два-три місяці.

Як зрозуміти, чи можна гуляти по морозу без взуття? Доки пальці рожеві, а чутливість зберігається – ходити можна. Якщо побіліли – тоді терміново потрібно взуватись.

Жодної підготовки для того, щоб ходити босим, не треба. Треба дивитись, як реагує організм. Якщо проблем із судинами немає, можна для початку ходити до 30 хвилин. Найкраще, звісно, починати десь у травні, коли вже тепло.

У взутті шкіра стає тонкою, рихлою. Уявіть, що ви все життя ходите у шкіряних рукавицях, які у вас будуть руки? Так і з ногами. Перший місяць, коли я почав ходити босоніж, стара шкіра потроху облізала, а нова наростала. В мене боліли усі м'язи на ногах, стопи, ікри, потім усе вирівнювалось і ставало на місце.

За шкірою особливо не доглядаю. Косметичною терткою стираю з п'ят те, що наростає і мащу кремом. Краще брати крем для рук, бо крем для ніг розрахований на тонку шкіру.

Коли я ходжу в гості, користуюсь вологими серветками. Педикюр не роблю. А браслет на нозі – це вимикач дурних питань. Бо від людей часто можна почути: "А що з вами? Ви загубили взуття? Вам допомогти?". А коли бачать браслет, то розуміють, що це, мабуть, навмисно.

Вдома у мене є дві пари взуття: шльопки для метро, і літні кросівки для сильних морозів. Більше не потрібно.

На Осокорках мене вже впізнають. Одного разу в супермаркеті підійшла дівчина і сказала: "Я все літо ходила боса, а що, можна було і взимку не взуватися?".

В Києві небагато однодумців, мабуть, людей 20. Серед друзів також є барефутери. Пару людей знайшов, а решту – підсадив. Більшості, як і мені, були приємні самі відчуття.

Я розлучений, коли був ще одружений, жінка спочатку соромилась зі мною ходити. Потім звикла, але ні вона, ні діти це не підхопили.

В магазинах взагалі жодних проблем не виникає. Єдиний заклад, куди нас з друзями не пускали – це піцерія "Мафія". У них чомусь такі жорсткі правила. Сказали, що до них так не можна, бо в них дрес-код.

Перший раз зібрав компанію друзів для прогулянки босоніж в 2011 році, на День Києва. А у 2014 році створив спільноту у "ВКонтакті" та у Facebook. Мені захотілось залучити людей, щоб вони теж спробували і відчули, як це може бути добре. А гуляти компанією якось веселіше, і, мабуть, не так страшно. Нас близько 20 людей. Гуляємо по всьому місту.

Завдяки ходінню босоніж з'явилося відчуття, що ти скрізь, як вдома. Без взуття стало легше та вільніше. Раніше я майже не виходив з дому, а тепер, коли є час, можу піти на кількагодинну прогулянку. Минулого літа ходи щодня по 30 кілометрів.

Відмова від взуття психологічно звільняє. Ти перестаєш думати, що подумають люди, зникає страх, що середовище навколо небезпечне. Взуті люди зазвичай бояться, що на вулицях брудно, є скло, що хвороби. А насправді, це не так.

Ну, і ходити босоніж – це така практика усвідомленості, бо треба звертати увагу, куди ступати, яка під тобою поверхня. Важко йти повністю у своїх думках.