Анна: Після народження дитини, я пішла у декретну відпустку. Через 10 місяців ми з чоловіком помінялись. Вадим у декреті вже третій місяць.

Коли жінка народжує, вона має офіційно оплачуваний "декретний" лікарняний – 126 днів. Потім матір вирішує: або в декреті залишається вона, або виходить інший. За законодавством це має право зробити будь-хто з родини: бабуся, дідусь, батько – але лише хтось один.

Причин, чому саме Вадим пішов у декрет, дві. Перша – не буду обманювати, попри те, що багато хто любить розповідати про безхмарне щастя материнства, фізично та емоційно це дуже важко. Якщо ти один сидиш з дитиною, а твій партнер завжди на роботі – це справжнє випробування.

Звісно, коли допомагають дідусь та бабуся, можливо, це дається легше. Але у нас не так – наші батьки живуть далеко від нас, моя мама – взагалі на окупованій території, в Криму. Та і вважаю, що молода сім'я має жити окремо від батьків.

Друга причина – фінансове питання. В мене зарплатня більша, ніж у чоловіка. Тому, коли донці виповнилось 10 місяців, Вадим пішов у декрет, а я вийшла на роботу.

Вадим: Я – біолог, і у декреті мені легше займатися фрілансом, знаходити проекти з охорони довкілля. Оскільки я орнітолог, можу виконувати свою роботу, просто гуляючи з дитиною. Наприклад, взяти бінокль, фотоапарат і піти провести обліки птахів.

Вадим: Наш звичайний день виглядає так: дружина вранці йде на роботу, і ввечері повертається – увесь час ми із донькою Захарією разом. Коли дружина приходить з роботи, я передаю їй малечу на годину-дві перед сном.

Анна: У мене досить чіткий графік – з 9 до 18. О 7:30 я виходжу з дому, і о 19:30 повертаюсь. Весь цей час Вадим займається побутом.

Від початку нашого знайомства чоловік не сприймав роботу по дому як "жіночі обов'язки". Вадим ніколи не казав: "Ти будеш прибирати, а я – ні". Він із самого початку і готував, і прибирав.

Взагалі він готує краще, ніж я. І в цілому, вважаю, чоловіки готують смачніше.

На мою думку, якщо ти шукаєш партнера, з яким будуватимеш життя, то неправильно одружуватись, а тільки потім питати "А чого ти не хочеш в декрет? А чого ти не готуєш?".

Коли я сиділа вдома, то готувала, прибирала та займалася побутом. Як тільки в мене зникла така можливість і я почала повертатись додому пізно, Вадим готував нам вечерю сам, не чекаючи годину вдома на дивані, поки прийде втомлена дружина.

Якщо людина хоче готувати їсти – хай готує, але це не жіночий обов'язок. Це просто справа того, хто банально має час та можливість. Я скажу чесно, ці 10 місяців, які я сиділа з дитиною, я не прибирала, бо мені не вистачало сил. А Вадиму якось вдається і прибирати, і готувати.

Вадим: Захарія просто вже доросліша і з нею набагато простіше. А готувати я люблю і не бачу в цьому нічого складного: я – польовик, і все життя їздив у експедиції, там і готував. Зараз якщо у доньки хороший настрій, то можу і борщу зварити. Якщо вона трішки не в настрої, ми обійдемося кашею і картоплею, чи дерунами з підливкою.

Вадим: Випадків зневажливого ставлення до того, що я пішов у декрет, не було. Коли мене про це запитують, я відповідаю: подивіться на мене, хто ризикне мені щось таке сказати.

На роботі навпаки поставились до мого декрету доброзичливо, навіть виділили нам матеріальну допомогу на перший час. В принципі, знайомі усі з розумінням ставляться.

Те, що чоловіки в Україні рідко йдуть у декрет – це, як на мене, рудимент Радянського Союзу. Вважалось, що жінка має народжувати і сидіти з дітьми, а чоловік – заробляти на сім'ю. Я абсолютно не згоден з цим твердженням – нам вдається поєднувати і те, і інше. Але якщо зробити соцопитування, то більшість, на жаль, скажуть, що з дитиною повинна сидіти мати. Наче батько не справиться: "Як же той підгузок змінити, дупеня помити?", – і так далі.

Анна: Вважається, що дівчинка народжується із вбудованою функцією "вміти змінити підгузок". Це – неправда. Ти народжуєш, і так само, як і батько, не знаєш, як тримати дитину, як правильно годувати.

Те, що чоловіки у нас рідко виходять в декрет, мені здається, пов'язано із питанням заробітної плати.

Статистично жіноча праця оплачується менше. Існують так звані стереотипно жіночі професії, і, відповідно, вийти в декрет жінці інколи буває простіше.

Для того, щоб не сидіти в декреті, твоя заробітна платня має перебивати зарплату няні. Їх час коштує у нас надзвичайно дорого.

А друге – це стереотипи. "Чоловік має бути здобувачем, заробляти гроші, а жінка має сидіти вдома" – це щось із радянського минулого. Це неправильно, ніхто нікому нічого не зобов'язаний. Заводити дітей – також спільне рішення. Виховувати разом дитину, бути присутнім батьку на пологах – це правильно.

Мені було незручно за чоловіків, які писали Вадиму в коментарях, що "чоловіки не дадуть раду дитині". Ну як це? Чоловіки, як і жінки, здатні доглядати і виховувати своїх дітей. Єдина річ, в якій тата, на жаль, не можуть замінити маму, це лактація. Але з шестимісячного віку наша дитина почала їсти прикорм, а в 10 місяців її вже можна було на 8-10 годин залишити на батька, не припиняючи грудне вигодовування.

Вадим: Ніхто не хоче в декрет, тому що це важко і фізично, і емоційно. Жінкам я можу поспівчувати. Увесь день посидиш із дитиною – і під вечір ти вже ніякий.

Навіть до свого декрету я не вважав, що виховувати дитину – це легко. Коли Аня була вагітною, ми, гуляючи по парку, бачили цих мамочок-зомбі, в яких очі можна було підпирати сірниками. Їх стає шкода. Ми перші півроку також були в такому стані.

Анна: Якби чоловіки виходили в декрет, зникла б ця стереотипна фраза: "Ти ж у декреті, ти відпочиваєш". Декрет – це не відпустка, а величезна і складна робота. Тому я часто кажу: все, я пішла на роботу відпочивати.

Дитина – величезна відповідальність: все, що у неї вкладеш, те потім і отримаєш.

Мене дружина щовихідних відправляє в музей, каже: "Піди повивчай палеонтологічний матеріал, відпочинь від дитини. Перший час було бажання кудись поїхати і розвіятись: просто сідаєш у громадський транспорт, змінюється картинка, і ти відпочиваєш. Зараз вже нікуди не хочеться їхати. Вже настільки звик.

Я планую бути у декреті до трьох років, поки малеча не піде у дитячий садок. Якщо піде у садок у 2,5 роки – вийду із декрету раніше. На жаль, більше трьох років не зможу з нею сидіти, законодавство не дозволяє (сміється).

Володимир: Ми познайомилися в "Тіндері". Я сидів тоді свайпив усіх підряд – і побачив Альону. Потім ми пішли на перше побачення. Альонину манеру спілкування з новими людьми, я називаю "пафосне гівно". Але мене вона все ж "зачепила" – весела дівчина.

Альона: Так, ми ще по фото визначили один одного як "пафосне гівно". 25 грудня пішли на перше побачення, потім ще два рази зустрілися, адже, як виявилося, ми живемо практично на одній вулиці.

Потім він поїхав з друзями зустрічати Новий рік на Закарпаття. Я ж щороку їжджу в Трускавець і шукала собі компанію. І тут я кидаю вудку і кажу Володі: "Можу посперечатися, ти зі мною в Трускавець не поїдеш". А він взяв і купив мені квиток до Львова, звідки ми і поїхали до Трускавця.

Зустрічалися менше місяця, коли Вова заявив, що після повернення до Києва, будемо жити разом. За цей час у нас вдома з'явився ще один павук, кіт і два хамелеона.

Альона: Коли ми почали зустрічатися, у нас зарплата була плюс мінус на одному рівні. Перші півроку я взагалі не знала, скільки Вова заробляє, мені це було нецікаво. Але коли ми почали жити разом, я зрозуміла, що мені не вистачає грошей на мої забаганки і потреби, і я вирішила поцікавитися, скільки заробляє він.

На даний момент я заробляю на 10-20% більше, ніж Вова, проте мене це не хвилює. Я більше заробляю – я ж більше на себе і витрачаю: постійно потрібно купити нову сукню, якусь косметику, патчі для очей, крем для рук, ніг, а Вові багато не треба – одним шампунем все помив та й все.

Якщо ми їдемо у подорож, кожен платить порівну. В закладах по різному – іноді я плачу, іноді Вова, але ми намагаємося якось навпіл ділити витрати, щоб не звалювати все на одного.

Володимир: Ми ще не доросли до загального "сімейного фонду". Ми в цьому плані роздовбаї.

Альона: Але ми порівну платимо за комунальні послуги. Тільки нещодавно у нас була розмова про те, що потрібно створити загальний фонд на їжу, щоб розуміти, скільки ми можемо відкласти грошей на подорожі. Якщо йдемо в магазин, платить той, у кого більше грошей на картці, або дивимося по ситуації. Коли я не працювала пару місяців, Володя платив за все сам.

Володимир: Щодо статистики (37% українських чоловіків підтримали думку, що чоловік, який заробляє менше, ніж його дружина, "нічого не вартий" – БЖ), нехай думають, як хочуть, мені не шкода. Добре, що взагалі хоч думають. Я не відчуваю дискомфорту через різницю у наших зарплатах.

Сьогодні Альона заробляє більше, завтра – я, післязавтра хтось із нас взагалі може залишитися без роботи. В житті різне буває.

Звичайно, завжди хочеться заробляти більше, щоб була можливість витратити гроші на якісь блага, плюшки для себе. А чи буде мене хвилювати питання цього балансу, у кого зарплатня більше – ні.

Альона: На роботу по дому я, напевно, витрачаю більше часу, ніж Володя, тому що я готую частіше. Але в цілому хатні справи у мене займають максимум 7 годин на тиждень.

Якщо мені ліньки готувати, я не стою біля плити. Можу сказати: "Пішли з'їмо якийсь бургер в McDonalds". Нещодавно так сказала, а натомість Вова пішов в магазин, купив яєць, сосисок, грибів і зробив нам вечерю. Чудово наїлися. Вся інша робота по дому виконується, виходячи з того, кому не лінь цим займатися.

За продуктами ми ходимо разом і вибираємо там, хто що хоче.

Володимир: Я мало готую, тому що мені ліньки цим займатися. І бажання поїсти у Олени більше, ніж у мене. А я можу собі і "Мівіни" запарити.

Альона: Я дуже люблю готувати. Мені подобається дивитися, як Вова наминає мої деруни. Але, якщо мені лінь, то я не готую. У крайньому разі, в холодильнику завжди є якісь пельмені.

Тетяна: Мій чоловік любить готувати, тому я майже нічого не готую. Від ранкової кави і вівсянки до вечері – Сімон майже все готує сам. Каже, що жінка не повинна мити посуд або прати, бо не для того вона створена. І що я маю насолоджуватися життям, а не прибирати. Завдяки цьому я приділяю увагу своїй справі та розвитку. Готую, якщо він не встигає.

Чітких обов'язків у нашій сім'ї нема – ми все робимо разом, або хто що може. Наприклад, якщо мені зранку на роботу і я не виспалась – він піде гуляти з собакою, а якщо я розумію, що він щось не встигає, то зроблю це сама.
Нарікання щодо цього іноді маю я, бо Сімон все може зробити, а мені потім нічого не залишається.

Сімон: Жінка взагалі не мусить щось робити. Якщо тобі подобається – роби, якщо ні – не роби.

В нашій з Тетянкою сім'ї ніколи не було чіткого розподілу, хто чим має займатись.

В один період я не мав постійної роботи, тому вирішив, що усю хатню роботу робитиму я.

Тетяна: У чоловіка був період адаптації після війни, тому він не працював.

Сімон: Я тоді саме шукав, чим би хотів займатись, і не знайшов. Тому вирішив займатись сім'єю. Всі хатні справи я взяв на себе, а у Тетянки натомість з'явився час для втілення своїх прагнень та цілей.

Вона знайшла одне заняття, яке їй сподобалось, потім спробувала інше. І таким чином, не витрачаючи час на безглузді речі, вона могла і може досі витрачати час на себе і дізнаватись щось нове.

Таня: Я працюю 5 днів на тиждень. Десь одну годину вранці я можу приділити тому, щоб погуляти з собакою, і, якщо треба, помити посуд. Коли я приходжу з роботи, то дивлюсь, що залишилось по хатньому господарству, за що можна братися. Хоча майже завжди усе чисто. Треба хіба ще раз погуляти з собакою. Але, якщо є час, то ми це робимо разом.

Сімон: Собака – наш бро, і ми до Кори не ставимося, як до обов'язків. Це наш друг. Тому погуляти з собакою – це можливість, подарунок.

Але потім зрозуміла, що він дає мені можливість робити те, що мені цікаво. І потрібно просто з цим змиритися і робити те, що хочу.

Сімон: Мене через наш сімейний устрій тролить бабуся. Вона серйозна така радянська жінка, яка завжди дивується: "Як це Таня не приготувала обід". В її інтонації відчувається подив "Як так?".

Таня: Мене це жодним чином не зачіпає. Є люди, які мислять інакше, і нічого в цьому поганого немає. Так само нічого поганого немає в тому, що я не люблю багато готувати, або не хочу прибирати. Я просто знаю, що якщо це треба буде зробити, я це зроблю. А якщо ні – то ні.

Таня: Це дуже круто, коли батько виходить у декрет. Дітям потрібна як мама, так і батько. Він має право проводити з дитиною стільки ж часу, як і мати. В нашому суспільстві чоловіки несвідомо відокремлюють себе від цього, і це не дуже добре.

Також я б хотіла, щоб наші люди перестали дивитись на чоловіків як на об'єкт. "Ти повинен працювати, заробляти гроші для своєї сім'ї" – я вважаю, що це може бути шкідливим для самоідентифікації чоловіків.

Коли кажуть, що "ти повинен, бо це твоя гендерна роль", це несправедливо. Так само і для жінок.

Сімон: А я хотів би змінити от що: я люблю вітатись рукостисканням з жінками, але багато чоловіків та жінок не завжди готові до цього.

Для того, щоб помити посуд, створили посудомийну машину. Для прання – пральну машину. Є багато різних машин, а жінка – людина.