Ще раніше мені подобались пробіжки у Голосіївському парку. Там є купель з холодною водою. Щоб не застудитись, краще купатись у ній без одягу. Одного разу я занурився туди після бігу, а після - постояв голим біля цього місця. У цей момент відчув, наскільки це круто: немає мокрих ганчірок, світить сонце, дує вітерець.

Тоді ж замислився, що є люди, які ходять на пляж голими. Запропонував дружині позасмагати без одягу. Її реакція була бурна, та я зміг донести свою позицію. Спочатку на пляжі їй було ніяково. Та після дня, проведеного там, вона сказала, що більше не хоче засмагати в одязі. Відтоді ми ходимо лише на нудистські пляжі.

Колись я вивчав язичництво та історію древніх слов'ян. З'ясував, що багато язичницьких обрядів проводили оголеними, наприклад, для оборони, чи проти хвороб. Вони не турбувались про сором, бо не усвідомлювали його.

У Стародавній Греції атлети займались спортом теж без одягу. Окрім цього, зараз ми можемо побачити античні статуї, які зображені, в багатьох випадках, з елементами оголення. Ця тема стала табуйована із приходом християнства, адже ходити без одягу в цій релігії заборонено.

Ви, певно, помічали, що діти не бояться бігати без одягу, бо в них ще не сформоване почуття сорому. Насаджують його дорослі, які скуті соціальними нормами.

Наша філософія – про те, щоб єднатись із природою, відчувати світ навколо, бути чистими та приймати інших.

Ми пропагуємо екологічне ставлення до середовища, в якому знаходимось. На природі часто прибираємо не лише за собою, а й за тими, хто був до нас. Адже проводити час оголеними поруч з недопалками, пляшками та брудом не хочеться. Також сортуємо сміття та здаємо батарейки на утилізацію.

Намагаємось носити одяг з натуральних тканин та вживати їжу без хімікатів.
Запасаємось продуктами з городу батьків, купуємо на ринках в бабусь та в еко-лавках. Раз на тиждень проводимо голодування: п'ємо структуровану воду, їмо овочі та фрукти.

Мої батьки знають про наш спосіб життя, але не розуміють нас, бо мають традиційні погляди. Бували випадки, коли вони могли щось сказати чи висловити свою незгоду. Більша ж частина моїх друзів відсіялась, коли змінив стиль життя. Зараз оточення змінилось на тих, хто приймає і розуміє мене.

Нашу доньку з раннього віку привчали до нудистських пляжів та загартовування. Вона дивиться на оголені тіла без скутості чи сором'язливості. Вдома ми можемо ходити всі без одягу, якщо комфортна температура в приміщенні.

Натуристу в місті не дуже комфортно. Коли є можливість поїхати на пляж, в парк, ліс чи в гори, то користуємось цим. Але світ такий, який є і ми маємо до нього пристосовуватись. Я проти категоричності.

Колись ми з дружиною поїхали на дачу в Черкаську область. У той момент здавалось, що в Києві занадто багато метушні, брудне повітря. Захотілось усамітнення. Декілька місяців ми жили в глиняному будинку без світла. Там читали книжки, вирощували продукти на городі, збирали гриби та ягоди в лісі, купались у річці. Але зрозуміли, що це свого роду крайність і повернулись в столицю.

У місті ми ходимо на пляжі для людей, які хочуть проводити час оголеними. У Києві їх два: на Гідропарку та на Оболоні. Перший – досить великий, у пік сезону там можуть відпочивати декілька сотень туристів, а в другому місці – гарний ліс.

На таких пляжах відпочивають різні категорії людей. Нудистам подобається просто засмагати оголеними, але вони можуть пити алкоголь, курити чи нецензурно говорити.

Ще там проводять час вуяристи. Ці люди приходять з ціллю дивитись на інших для свого задоволення. А також можна зустріти ексгібіціоністів. Тобто тих, хто хоче продемонструвати власне тіло всім навколо.

Інколи дехто із представників цих категорій, на відміну від натуристів, поводять себе нав'язливо та емоційно. Можуть прискіпливо розглядати чи навіть фотографувати. Але так буває і на будь-якому міському пляжі.

Раніше я був дуже ревнивим. Зараз розумію, що це почуття виникає через невпевненість, недовіру до партнера та неусвідомленість.

Я можу подивитись на оголене тіло дівчини та отримати від цього задоволення. Але воно не пов'язане із сексуальним бажанням. Коли часто бачиш людей без одягу, то звикаєш до цього і це стає нормою.

В лазні робимо масаж одне одному, натираємо скрабами тіла, але не збуджуємось. Ми поважаємо особистій простір кожної людини і не переходимо цю межу.

Взимку ми організовуємо купання в холодній воді на Гідропарку. Збираємо групи зацікавлених задля загартовування, щоб заземлитись та побути на природі.

Щосуботи проводимо декілька годин у лазні. Там ми п'ємо чай, їмо смаколики, спілкуємось та оздоровлюємось. Про те, що формат зустрічі передбачає оголення, попереджаємо одразу. Бувало, приходили люди в купальниках, проводили час з нами, але розуміли, що для них це складно і більше не поверталися. Дехто ж почував себе безпечно, роздягався і приєднувався до нашої спільноти.

Цієї зими зробили перший ретрит у Карпатах на 5 днів. З нами було багато людей, які жодного разу не загартовувались та не купались без одягу.

Зранку ми виходили плавати при температурі -16 градусів. На ретриті були практики стояння на цвяхах, розтягування на слов'янському тренажері провіло, день детоксу та лазня. Також проводили церемонію рапе – шаманський обряд із вдиханням порошку з трав, табаку мапачо та іншої рослинної суміші. Така речовина не є наркотичною, не змінює свідомість, а використовується у цілях очищення організму.

Всі були задоволені нашим ретритом, відкрили для себе нові відчуття, тому ми вирішили проводити їх і далі.