Я народився і виріс у Кривому Розі. Навчався в рідному місті у відділені КНЕУ на спеціальності "Управління міжнародним бізнесом". Та в Кривому Розі після університету не знайшлось роботи за моїм фахом, тому пішов працювати інтернет-маркетологом у будівельну компанію. Через два роки переїхав до столиці і ще десь рік пропрацював у тій же сфері.

Потім влаштувався на роботу на телебаченні. Зокрема, працював проджект-менеджером проєкту "Х-фактор онлайн", завдяки якому люди могли взяти участь у голосуванні і потрапити на сцену шоу, заспівавши через веб-камеру пісню. Після двох років роботи на СТБ перейшов на позицію керівника веб-проєктів у холдинг "StarLightMedia". Там я був замовником розробки, а мені захотілось стати її виконавцем і бути більш залученим в процес.

Процес переходу в ІТ став доволі органічним. Десь в 2014 році і влаштувався на роботу в дочірню компанію Parimatch "BetLab". Працював QA інженером (фахівець із контролю якості, який покращує процес розробки програмного забезпечення, запобігає дефектам та виявляє помилки в роботі продукту – БЖ) півтора року.

В якийсь момент вирішив пожити в іншій країні. Оскільки в мене було польське коріння, то переїхав до Вроцлава. Там працював в аутсорсинговій компанії Cogniance (зараз називається Star). Займався медичним данським проєктом. Після трьох років зрозумів, що не вистачає великого міста.

Захотів переїхати на Філіппіни, бо там є класні хаби і перспективний ІТ-ринок. Але спершу треба було поїхати в Київ, щоб отримати візу. В столиці зустрів свою майбутню дружину, тому залишився працювати у місцевому філіалі Cogniance.

У 2019 році ми з дружиною переїхали в Амстердам – мені запропонували роботу в компанії "Mobiquity". В компанії зайняв lead позицію і збільшував потрохи свою команду з 6 до 14 людей.

Через півтора роки роботи в Нідерландах задумався, а чи не спробувати мені податись в якусь із компаній FAANG (абревіатура, яка утворена з перших букв найуспішніших компаній – Facebook, Amazon, Apple, Netflix та Google – БЖ).

Знайшов вакансію QA lead на Linkedin. Все виглядало круто, окрім того, що пропозиція була в Лондоні. Довго вагався, чи варто їхати з прекрасного Амстердаму в незрозумілу столицю Англії. Та вирішив податись по референсу. Написав своєму колишньому колезі з Києва, який працював в Facebook вже два роки. Надіслав йому резюме, щоб він порекомендував мене. Оскільки конкурс доволі високий і людей подається багато, то краще робити це саме за такою системою.

Спершу поспілкувався з рекрутером, який оцінює, як швидко претендент може приєднатись до компанії та підходить по загальним критеріям. Далі пройшов скринінг – оцінку на адекватність та базові знання. Наступним кроком була розмова з перевіркою на теорію та технічну обізнаність.

Фінальний етап включає в себе чотири інтерв'ю поспіль, які проходять в офісі. Якщо тебе запрошують на ці співбесіди, то компанія покриває усі витрати. Але через пандемію в мене це відбувалось онлайн. У моєму випадку спілкування проходило на тему лідерських якостей, технічних категорій та ситуативних моментів. Все пройшло класно, бо до цього готувався десь два місяці. Шукав потенційні питання в інтернеті, міркував над можливими відповідями та проробляв їх. Але насправді такі співбесіди базуються на саморефлексії, варто прив'язувати відповіді до свого попереднього досвіду, бо це дає зрозуміти, що ви засвоїли для себе урок.

На співбесідах не було взагалі якихось каверзних питань. Знаю, що раніше таке практикували в Google та Microsoft, щоб оцінити здатність людини до міркування. Проте зараз це вже вважається архаїзмом. В принципі задавали загальні питання, які характерні для будь-якої компанії, до прикладу, чи були у вас конфлікти з менеджером.

Водночас є високі вимоги до технічних знань та особистих якостей. Працівник повинен мати відповідні soft-skills: вміти колаборувати з іншими людьми та відстоювати свою точку зору, бути проактивним і не конфліктним. Але затребувані навички залежать і від позиції.

На інтерв'ю до мене ніхто не був суворим. Навпаки всі намагались підтримати та допомогти. Пам'ятаю, що в Україні мав досвід, коли люди хотіли завалити на співбесіді. Та зараз вже так ніхто не робить, бо це практика з минулого.

Мій робочий день триває вісім годин, не менше 40 годин на тиждень. Працюю з 10 до 18 год, але деколи графік може змінюватися залежно від онлайн-зустрічей із колегами зі штатів.

Специфіка моєї посади QA lead полягає у тому, що я сам вигадую свої завдання, які узгоджуються з менеджером та відповідають цілям продукту. Основною метою є покращення якості продукту та оптимізація процесів тестування. Також багато уваги потребують метрики, завдяки яким аналізують отримані покращення.

Зарплата працівників компанії прив'язується до ринку. Вона різна в США, Німеччині чи Англії, але вище ринкової. Велику роль грає і кількість років досвіду. Свою зарплату не можу розголошувати через умови контракту.

У нас дуже класні офіси в центрі Лондону з музикальними кімнатами, капсулами для сну та всіма умовами для того, аби креативити. Також можна їсти безкоштовні обіди, сніданки та вечері. Приємно, коли не треба думати про всі ці речі. Але їжджу в офіси не часто, максимум раз на тиждень через пандемію. На жаль, досі не був в Долині через пандемію.

Кожному працівнику надають хороший соціальний пакет зі медичним страхуванням. Тим, у кого є діти, оплачують садочки. Надають певний бюджет і на здоров'я, завдяки якому є можливість придбати, наприклад, тренажери, спортивні гаджети та обладнання. Лікарняні та кількість вихідних залежить від країни та її законодавства. У США, до прикладу, надають 12 днів відпустки, в Нідерландах 27, а в Англії – 24 дні. Декрет для тат і для мам триває 4 місяці.

Компанія покриває витрати на транспорт, щоб доїхати до офісу і назад, а ще платить за інтернет. Також робітників стимулюють користуватись велосипедами, тому компенсують 40% їхньої вартості.

Я працюю над платформою доповненої реальності "Spark AR". Декілька років тому Facebook купив технологію розпізнавання обличчя та створення масок у білоруської компанії Masquerade. Після придбання її інтегрували в Instagram та доповнили функціонал.

Зараз програма вже дозволяє відслідковувати рухи рук та тіла, предмети та поверхні навколо. На платформі можна створювати різні ефекти, наприклад, додавати макіяж чи якийсь 3D-об'єкт. Це такий фотошоп для технології доповненої реальності. Нещодавно ми запустили сертифікацію. Люди можуть стати розробниками AR.

Ідея з ребрендингом мені здається класною та логічною. Компанія має багато різних продуктів (Oculus, Whatsapp, Instagram, Facebook), які працюють в різних напрямках. Тому дивно асоціюватись лише з однією із них. До вподоби і амбіції щодо створення мета всесвіту, яку озвучив Марк Цукерберг.

Пандемія вже дала поштовх для розвитку цієї сфери. Люди можуть працювати віртуально, вдягнувши шлем віртуальної реальності чи дистанційно за допомогою ноутбуків. Зараз такі технології сильно розвиваються. Побоююсь лише одного, щоб ми не перетворилися в людей, які не слідкують за своїм здоров'ям та навколишнім середовищем через те, що живуть в ідеальному альтернативному світі.

Від глобального збою соціальних мереж я був ізольований, бо на мій проєкт це ніяк не вплинуло. Але чесно кажучи, не знаю жодного продукту в ІТ, який би хоч раз не заглючив. Кожна програма колись ламалась і це нормально. Але через глобальність компанії такий збій помітно всім людям. Головне – це зробити висновки із цієї ситуації.

Робота – це завжди якийсь компроміс із собою. Але якби діяльність не співпадала з моїми моральними цінностями, то я не працював в компанії. Будь-яку сферу можна використовувати на благо і на шкоду. Facebook – це засіб розповсюдження інформації, тому компанія намагається робити все, щоб фейків ставало менше. Платформа надає інструментарій для того, щоб попередити подібне. Вважаю цей бізнес більш етичним, ніж, наприклад, табачний.

У соціальних мережах сиджу одну годину на день. Facebook майже не використовую, хоч і маю там активний профайл. Багато свого особистого контенту з подорожей чи життя публікую в Instagram. В Linkedin заходжу один-два рази на тиждень по 5 хвилин, щоб щось почитати. Більшість часу проводжу в Telegram

У столицю Англії краще приїжджати у якості туриста, бо жити тут дуже дорого. Хоча зарплати тут більші, ніж в інших країнах, витрат теж чимало. Середня зарплата по Лондону після вирахування податків складає £2500-3300. Оренда односпальної квартири коштує мінімум £1500, а двоспальної – від £1800. Комунальні виходять десь £150-200. На транспорт в одну сторону із зони 4 до роботи (Лондон поділений на 6 транспортних зон) треба витратити £4, а на таксі відстань у 14 км коштуватиме £25. Знаю, що з проїзним це вийде дешевше, але поки його не купляв.

Середній чек в ресторані з їжею для двох становить близько £60 фунтів. В центрі пиво у барі можна випити за £4, а закуска коштуватиме до £10.

Лондон – це величезний мегаполіс, тут живуть 9 млн людей. В місті можна знайти все, що тільки заманеться. Люди приїжджають сюди для заробітку, а не щоб насолоджуватись життям. Метро постійно переповнене і всі кудись поспішають. Тут сильно розвинений фінансовий сектор, тому здається, що мешканці працюють дуже багато. А ще помітив таку тенденцію, що зараз дуже багато ІТ-спеціалістів з Києва переїжджають в Лондон.

Нещодавно дивився статистику і дізнався, що 27% мешканців Лондону живуть за межею бідності. Тут є заможні родини та лорди, які мають великі статки. Водночас звичайні працівники отримують середню зарплату £2500 в місяць і намагаються за неї прожити. Така прірва у достатках сильно кидається в очі. В Європі все це якось розмито завдяки середньому класу.

Я не відкидаю варіант, що повернусь в Україну, коли отримаю достатній досвід. Мені здається, що наша країна – це чудове місце для власного бізнесу. Також подобаються Нідерланди, які змогли побудувати хороше суспільство. В країні безпечно, все доглянуте та красиве. Податки високі, але ти знаєш, на що їх витрачають. А ще б хотів пожити в Азії, в Гонконзі чи Сінгапурі.