В селищі Рапалло (Лігурія) я була з десяток разів на відпочинку і тоді ж зрозуміла, що хочу там власну квартиру. Восени 2019 року вирішила шукати житло для купівлі. Знайшла місцеву групу в Facebook і запитала про те, яке агентство нерухомості зможе консультувати російською чи українською. Мені порадили трьох людей. З однією з них я поспілкувались телефоном, а через два тижні приїхала на зустріч з рієлторкою в Італію.

Я дала дуже чітке технічне завдання та вимоги до квартири і можливість керувати цим процесом.

Саме тому не розглядали будинки в спальних районах, де ціни значно нижчі, але до моря 20 хвилин.

Наша рієлторка ходила сама на перегляди квартир, спілкувалась з власниками та представниками інших агентств, дізнавалась нюанси і знімала на відео помешкання.

Ми зупинились на трьох варіантах, хоча один відразу став фаворитом. Вже тоді я виїхала в Рапалло, щоб переглянути їх самостійно. Одна з квартир нам сподобалась, і ми захотіли одразу її взяти. Але виявилось, що в Італії не все так швидко відбувається, як у нас.

Процедура купівлі в Італії триває довше і є більш дипломатичною. Ти не можеш подивитись квартиру і одразу сказати, що братимеш її. Потрібно зробити пропозицію через якийсь час, хоча б за тиждень після перегляду. Ми спеціально приїжджали в агенцію аж через місяць.

Пропозиція власнику робиться в письмовому вигляді. Покупець пише на папері майже свою автобіографію, робить цінову пропозицію, та прикладає банківський чек як заставу (5 чи 10% від загальної вартості).

Ми знизили вартість на 10%, бо запропонували вивести весь мотлох та меблі з житла, а для власників це був принциповий момент (вони майже всі свої речі залишили в квартирі). Якщо продавцю не сподобається ваша пропозиція, він повертає вам чек, і ви можете робити її повторно, підвищивши ціну. У нашому випадку була згода – власник забрав заставу. Після цього тривали торги щодо термінів виїзду, а також ми призначили дату угоди.

Робота агенції з нерухомості закінчується на моменті призначення угоди, коли вони вже забронювали конкретний час в нотаріуса. Тоді ж потрібно виплатити їм гонорар, за який можна сторгуватись. Рієлтору платять обидві сторони. І це від 3 до 5%, залежно від регіону.

Під час укладання угоди в нотаріуса, окрім звичної комбінації продавця, покупця та представника агенції, повинні також бути присутні два свідка. А оскільки я іноземка, то був ще й сертифікований перекладач. Таким чином, відповідальність лягає на всіх, хто є учасником такої зустрічі. Це прописано законами і нагадує процес укладання шлюбу.

Процедура тривала десь дві чи три години, адже вона досить церемоніальна. Нотаріус повинен вголос зачитати всю історію будинку та квартири (а будинок у нас старий), інформацію про всіх його власників, деталі про квартиру, себто десь 18 сторінок тексту. А після цього перекладач все те саме озвучує українською.

Після підписання угоди мені дали папірець А4 про те, що нотаріус зафіксував все, і квартира наразі моя.

Документи на квартиру зазвичай отримують через півтора місяці, але через пандемію я чекала чотири. Новому власнику видають лише копію акту. Оригінали ж зберігаються в нотаріуса, або в міністерстві юстицій.

Площа нашого житла має 85м². У класичному італійському розумінні – це однокімнатна квартира. Тут є внутрішні сходи, тому де-факто ми проживаємо на сьомому поверсі, а юридично вона розташована на шостому. У нас є спальна кімната, передпокій, велика зала, тераса, балкон, ванна і туалет з вікном.

Ціна квадратного метра в нашому районі варіюється від 3 до 3,5 тисяч євро. Якщо ти купуєш свою першу квартиру і є громадянином Італії, то платиш лише одноразово 2% податку від загальної вартості. Оскільки ми не маємо посвідки на проживання, то нам це обійшлось в 9%. Окрім цього, повинні тепер сплачувати щорічний податок на нерухомість – у нашому випадку десь 1500 євро.

За комунальні тут сплачують не щомісяця, а раз на квартал чи півроку. Проте ціни на послуги дуже варіюються. В Італії місцева влада має багато повноважень, тому в Мілані, Флоренції чи в Рапалло обслуговування будинків коштуватиме по-різному. Більше того, вартість комунальних може відрізнятись навіть у двох сусідніх будинках в одному містечку.

Нас налякали, що за обслуговування будинку (клінінг, заміна лампочок, ремонт під'їзду тощо) потрібно буде платити щорічно 284 євро. Але минулого року нам це коштувало 180 євро. Вода обходиться в 70 євро, світло – 60-80 євро за квартал.

Газом ми не користуємось, але знаю, що обслуговування коштує 60 євро за квартал плюс нарахування за лічильником, тому може вийти більше. Проте, мені здається, що зараз українські ціни на нього вищі.

Біля дому у нас стоїть 5 сортувальних баків – щотижня компанія не лише вивозить сміття, а ще й миє кожну ємність. Така послуга за рік обійшлась нам у 84 євро. Проте вже зараз ціна на вивіз сміття підвищується. Все тому, що наша комуна перейде на формат закритих баків з електронним ключем та пакетами із штрих-кодами. Це означає, що якщо на сортувальній станції виявиться, що ти викинув органіку чи скло в пластик, то тебе з легкістю знайдуть і оштрафують.

Але якщо порахувати всі комунальні послуги, то виявляється, що двокімнатна квартира на Нивках з жахливим сервісом, постійними проблемами із комунікаціями в Україні взимку коштує дорожче, ніж обслуговування житла в найдорожчому районі Італії.

Наша квартира була дуже захламлена речами колишніх власників. Ми знайшли там чимало цікавого, зокрема, зламаний годинник Cartier, декілька дорогоцінних каменів, трішки старовинних монет, столітній домашній текстиль, дипломи та свідоцтва всієї родини з початку 20-го століття, а також порцеляновий сервіз 1941 року, яким зараз користуємось.

Розхламлення тривало три тижні. Спершу сортували все власноруч: хороші речі віддали благодійним організаціям, картини відвезли у вінтажний магазин, сицилійські хустки відправила своїм подругам в Київ тощо.

Потім ми знайшли компанію, яка зможе забрати весь цей мотлох за день. Складність ще й полягала у тому, що будинок розташований в історичному центрі і у ньому немає ліфта.

Працівники приїхали о 8 годині ранку і до 13 години пересортовували все по фракціях. До будинку підігнали сім чималих машин, які далі розвозили речі на різні точки. Все сміття вони поділяли на фракції: те, що поїде на переробку і те, що можна ще повторно використовувати. Мотлох спускали за допомогою крана-навантажувача. Коштувало нам це десь 2 тисячі євро і тривало з 8 ранку до 22 вечора.

У нас мав бути нескладний ремонт – потрібно побілити стіни, зробити проводку і перенести маленьку стінку. Я думала, що мого власного досвіду і знань вистачить, щоб не наймати дизайнера для цього. Але так мені здавалось, поки не отримала рахунки за ремонт електрики та сантехніки.

Увесь наш попередній ремонт в Києві з повним демонтажем стін коштував $20 тисяч плюс меблі. Зрештою ми найняли дизайнерку в Італії. Вона робить нам архітектурний проєкт, і це зменшить витрати на 25%.

Все що, ми встигли поки зробити – відремонтувати терасу. Італійські будівельники запропонували побілити веранду за 1500 євро. Нам здалось, що вигідніше буде зробити це самим. Чоловік поїхав у будівельний маркет і купив усе необхідне. Ми залатали дірки та пофарбували стіни. Наш ремонт коштував 220 євро.

А ще у мене був шок, коли я побачила ціни на садові меблі. Виявилось, що вони коштують, як крило від боїнга, адже такий тип товару тут дуже популярний і затребуваний. Ціна комплектів, які мені сподобалось, сягала 1500 євро. І ще з'ясувала, що "ІКЕА" порівняно з місцевими мережами Італії – досить дорогий магазин. Тому зрештою поїхали в "Leroy Merlin", і я купила меблі на веранду за 500 євро.

Італійці – неймовірно працьовиті і відповідальні, як ми з'ясували. Якщо сказали, що доставка буде з 16 до 17, то о 16:15 чекайте дзвінка у двері. Нам заносили холодильник на 7 поверх та ніхто не жалівся на свою хвору спину. Вони ввічливі і готові працювати на роботі без постійних перекурів.

Саме тому рахунок виставляють через 4-5 днів, бо довго прораховують усі деталі. До прикладу, ми запросили представика компанії, який займається вікнами. Він порадив не змінювати вікна, бо вони ще у хорошій якості, а запропонував лише змінити механізми для жалюзі та почистити коробки, в яких вони "ховаються". Майстер не намагався нам "втюхати" зайве.

А ще мені сподобалось, що в Італії люди чітко розділяють робочий і особистий час. Працівник виконує свої завдання до конкретної години, а в перерві займається власними справами. Тепер я й сама почала виходити на повноцінний на обід і не займатись в цей проміжок роботою.