Валерію Кришеню 37 років, він народився в селі Світлогірське, Полтавської області. У 2005 році чоловік здобув вищу освіту з банківської справи в Дніпропетровському університеті та переїхав до Києва. Працював спочатку в банку, потім в агентстві з продажу нерухомості. Згодом чоловік звільнився, сів на мотоцикл і поїхав у навколосвітню подорож. Сьогодні Валерій виховує трьох дітей, викладає у власній київській мотошколі та організовує подорожі для мототуристів.

Я навчався у філії Дніпропетровського університету економіки та права в Кременчуці. З третього курсу вже працював у місцевому банку. На четвертому зрозумів, що Кременчук не вписується в рамки мого всесвіту, і що я не зможу нормально розвиватися в межах цього міста. У 2005 році я закінчив університет, взяв коротку відпустку і просто навмання поїхав у Київ.

Мені пощастило – вже на другий день мене запросили на співбесіду в один з банків. Після розмови одразу запропонували посаду менеджера по роботі з клієнтами. Я повернувся до Кременчука, звільнився, зібрав свої речі та переїхав у Київ.

У мене була хороша кар'єрна перспектива у банківській справі. Але я пропрацював півтора місяці та зрозумів, що не хочу витрачати чотири роки на поступові підвищення. Так я усвідомив, що банківська система не для мене. Я хотів все і одразу, тому швидко звільнився з банку.

Я шукав роботу в газеті "Авізо", приходив на різні співбесіди, але мене не влаштовувала більшість умов праці. Одного дня я потрапив у агентство з нерухомості. Там мені сказали: "Все, що заробиш — твоє". Треба було продавати квартири, а це було щось нове і цікаве.

Спочатку у мене були звичайні прості клієнти зі звичайними квартирами. Я швидко зрозумів всі процеси, мої старші колеги давали поради, навчали різним штукам. Через півроку я перпейшов у сегмент елітної нерухомості, зробив першу велику угоду і отримав комісію 5%.

Я продавав одну квартиру раз на три місяці. Отримував в середньому сім тисяч доларів комісії з кожної продажі.

Тоді почав купувати дорогі костюми, орендував елітну квартиру і придбав хороший мотоцикл. Я став успішним брокером і працював таким чином до приголомшливої кризи 2008 року, через яку припинилися всі угоди і у мене не стало грошей. Я опинився у ступорі, бо не знав, що робити далі.

Згодом мої друзі з мотоциклетної тусовки запросили мене у мотоциклетний журнал "Байк". Я почав працювати штатним автором, тестувати мотоцикли і писати замітки про український мотоспорт і туризм.

У мене стало набагато менше грошей, ніж раніше. Але стало набагато більше кайфу від життя і усього, що навколо мене.

Мотоцикли були зі мною з дитинства, бо мій батько був мотоциклістом. Він їздив з мамою на побачення, потім возив мене на мотіку в дитсадок. Поки батько ремонтував свій мотоцикл, я поруч з ним грався з різними запчастинами.

Я отримав свій перший мотоцикл у 1999 році. Це була старенька радянська "Ява". Згодом поміняв її на мотоцикл "Дніпро", який вже кастомізував своїми руками.

Мене завжди цікавили далекі подорожі. Але подорожувати на радянських мотоциклах я не хотів. У 2003 році я купив собі свій перший японський мотік Honda CB-500. На ньому я їздив у перші далекі подорожі: Крим, Молдова, Білорусь, Росія.

Вперше я задумався про навколосвітню подорож, коли повертався на мотоциклі з Криму на початку нульових. У 2006 році я переглянув документалку Евана Макгрегора і Чарлі Бурмена Long Way Round. Вони проїхали на мотоциклах навколо світу.

Після цього фільму мене просто прибило. Я сів на кухні та написав сам собі листа, в якому пообіцяв, що проїду навколо світу на мотоциклі.

Я заламінував листа і відвіз його батькам у село. А ще я вклав у цей лист один долар, за який пообіцяв купити собі пляшку пива після повернення з подорожі.

На момент планування подорожі я вже два роки працював у мотожурналі. У 2009 році я поміняв спортивний мотоцикл на туристичний Honda Africa Twin. Це був ідеальний момент для подорожі. Мені було 27 років, у мене не було дружини і дітей. Я сказав собі: "Зараз або ніколи".

Спершу я вирішив випробувати себе і свій новий мотоцикл — проїхав 25 тисяч кілометрів до Владивостоку і назад. Подорож зайняла два місяці. Слухав музику, спав у наметі, пізнав "дзен у шоломі". По дорозі закохався у дівчину і розбив собі серце. Я повернувся у Київ і зрозумів, що готовий до навколосвітньої подорожі.

Я готував мотоцикл, змінював і налагоджував запчастини. Паралельно складав маршрут, ходив у спортзал, відкривав візи і шукав споснорів. У мене було лише декілька тисяч доларів, поза як на таку подорож треба до 50 тисяч баксів.

Найскладніше під час підготовки — не здатися перед страхом. Голова увесь час підсвідомо шукала відмазки і причини для скасування задуманого плану. Але думки про втілення мрії переважали все.

У травні 2010 року я був повністю готовий до подорожі, але в останній момент злився мій фінансовий спонсор, тому я не зміг вирушити на початку літа. Я відклав поїздку на кінець літа і вірив, що знайду гроші.

Спочатку я хотів поїхати за маршрутом Макгрегора і Бурмана, але побудував інший і зробив його ще довшим. Я мав проїхати 63 тисячі кілометрів за 9 місяців.

Я почав подорож з Києва на Схід до Південної Кореї через Росію. З Кореї до США дістався літаком. Потім через США на південь до Центральної і Латинської Америки, звідти літаком до Португалії і через всю Європу до України.

У подорожі я прослухав десятки гігабайтів музики на старенькому плеєрі та багато аудіокнижок.

Я ставив намет подалі від населених пунктів — у полях, пустелях і тайзі. Бували дні, коли я зовсім не бачив людей. Але якщо ти освічена і зацікавлена людина, то завжди знайдеш чим зайнятися на самоті. Періодично я розмовляв із космосом, з якоюсь уявною енергією. Тоді я усвідомив, що довгі подорожі сприяють глибокому самопізнанню.

Фізично я був готовий їхати ще мільйон кілометрів, але моральна втома від отримання нової інформації сталася вже через півроку. На сьомий місяць мене вже не дуже цікавили краєвиди, здебільшого я просто їхав повз країни.

Подорож тривала 307 днів. Я став першим українцем, який проїхав на мотоциклі 63 тисячі кілометрів через 28 країн світу і три континенти.

По поверненню з подорожі я провів багато фотовиставок і якийсь час дописував у мотожурнал. Згодом я почав писати свою книжку "Проїду світ". Процес написання книжки тривав вісім років, її надрукували тільки нещодавно, влітку 2019 року.

Це книга про здійснення мрії. Вона про те, як простий хлопець з села вирвався у Київ і зміг втілити у життя свою дитячу мрію. А ще про переживання і пригоди навколо світу. Це надихаюча і мотиваційна історія для підлітків.

Ця подорож допомогла мені монетизувати мою улюблену справу. Я заснував у Києві мотошколу та влаштовую групові мототури по всьому світу. Невдовзі після повернення я одружився, у мене з'явилися діти.