Бенкети в цей час набувають особливого символічного значення. Часто кар’єра або навіть доля людини залежала від того, яке місце вона займає за столом у впливової особи. Господарі ж намагалися зробити все, аби показати статки та статус.

Наприклад, відомий італійський банкір Агостіно Кіджі вмовив самого Рафаеля створити фрески для його вілли «Фарензіна»: овочі та фрукти на фресках мали нагадувати фруктові сади навколо вілли та вишукані страви, які подають гостям. Ба більше, кульмінацією вечері ставав момент, коли господар кидав порожні золоті та срібні тарілки просто у Тибр. Ну й що, що по ходу течії річок були встановлені спеціальні сітки, щоб збирати дорогоцінний посуд… Цей жест мав бути проявом марнотратства, багатства та великої влади, яку мав цей банкір, що нерідко був спонсором різних політиків.

Що ж було на столах під час цих розкішних бенкетів? Складні композиції з різноманітних страв: паштетів, солінь, супів, печені, овочів, сиру та солодощів. Думали господарі й про те, як гості мають освіжити подих після такого щедрого столу: для цього подавали спеціальні парфумовані зубочистки та м’ятні цукерки.

Наприкінці ХІХ століття в Парижі, крім маленьких барів та різноманітних кафе, з’являються перші великі мережі ресторанів. До речі, деякі з них існують дотепер.

Йдеться про «бульйонні». В них справді за невеликі гроші можна було отримати каструлю гарячого та поживного бульйону, але меню цим не обмежувалося: за декілька центів також можна було замовити смажену баранину, картопляний суп, пюре, зелену квасолю в білому соусі, хліб, а також пінту вина. Низькі ціни, але ідеальна чистота, гарний та швидкий сервіс… Нові часи вимагали нових закладів, і ось цей формат ідеально вписувався в картину світу тогочасних парижан. Не дивно, що вже в 1900 році в Парижі працювали десятки різноманітних «бульйонних».

Їжа в житті Пікассо відігравала неабияку роль: він дуже цінував кулінарію своєї матері. Та й коли вперше освідчувався в коханні знайомій жінці, намалював саме кухню свого дитинства і підписав: «Подивися на цю маленьку їдальню. Тут я буду дуже щасливий із тобою».

Молодого Пікассо надихало життя в селі: в гостях у друга він залюбки працював у полі, збирав урожай оливок та чавив олію, а в нотатках згадував просту селянську кухню: овочі, ковбаси, шафрановий суп із рисом… І його роботи того періоду цілком відповідали настрою: «Сільський будинок Кіке», «Жінка з хлібами» тощо…

Врешті-решт, перша виставка Пікассо також відбулася у ресторані: власник ресторанчика “Чотири коти” у Барселоні запропонував художнику намалювати постійних гостей закладу. На отримані гроші Пікассо зміг орендувати першу майстерню і продовжити власні творчі пошуки.

Так і кубізм, за словами самого Пікассо, “зародився в барах і на кухнях”: там зустрічі з однодумцями формували його світогляд. Хоч яким був період у творчості Пікассо, в ньому завжди було місце для келиха абсенту, пляшки Anís del Mono, вина та шинки. “Ця демістифікація живопису прославляє повсякденність і показує смак справжнього життя”, – казав художник.

Який вигляд має вечірка в стилі сюрреалістів? Наприклад, ось так. Гостей зустрічає господиня в костюмі єдинорога. Навколо неї гарцюють мавпи. Серед запропонованих страв – “риба в атласних капцях” та “жаби, що вистрибують з клоше”. Хоча все це звучить як чиясь гарячкувата фантазія, це цілком справжня вечеря, які в 1941 році влаштовував Сальвадор Далі разом зі своєю дружиною Галою.

Врешті, незвичайні вечері та гастрономічні експерименти приваблювали його все життя: недарма в 1973 році він навіть проілюстрував та видав власну кулінарну книгуLes Diners de Gala. В ній – 7 варіантів приготування равликів, жайворонки на пару та серця з артишоків. Авокадо-тост у виконанні Далі також цілком сюрреалістичний – це житній хліб із баранячими мізками, мигдалем та текілою.