БЖ і Buro 24/7 продовжують спільну серію матеріалів. У рубриці "Мистецтво випивати" на Buro 24/7 відомі люди розповідають про свої стосунки з алкоголем, а в рубриці Bla Bla Bar на БЖ – про те, в яких київських закладах їм п'ється душевніше всього.

Цього разу наш співрозмовник – журналіст Тимур Дорофєєв.

З першого разу ніколи не зрозумієш, хороший бар чи поганий. У Американської асоціації журналістів, які пишуть про їжу, є звід правил, і одне з них каже: не слід писати про заклад, не відвідавши його хоча б три рази. Потрібно переконатися, чи однаково добре там у різний час дня і ночі, коли працюють різні зміни.

"Торф", напевно, не моє місце. Мені подобаються там люди, але сама атмосфера не захоплює. Мені подобається в Lost&Found – він маленький і класний.

У барі Hitchcook мені подобається обстановка. Він, правда, знаходиться на 7 поверсі в "Гулівері" – туди не кожен добереться. І люди у нас полохливі – йде людина, бачить, що в барі немає натовпу, і не наважується зайти. Мені дуже подобається інтер'єр, який створила Катя Сторожук. І коктейльна карта, яку ми розробляли для цього бару з Кирилом Масленніковим. Кирила там вже немає, і карта частково оновилася, але там як і раніше все добре. Крім "Ірландської кави".

З першого разу ніколи не зрозумієш, хороший бар чи поганий.

У барі я люблю "нуарність" – коли знайшов своє місце й сидиш п'єш, розмовляючи з ким-небудь зі стаффа.

В Одесі в провулку Маяковського є чарівне місце – "Таїрівські вина" – найавтентичніший і найдушевніший генделик, який я коли-небудь бачив. Одного разу ми з моєю дружиною Лізою туди забрели. Перед входом, як атланти, стояли п'яні люди на сонечку. Було видно, що їм добре. Усередині генделя виникло відчуття, що з часів "розвинутого соціалізму" тут, крім постерів, нічого не змінювалося. Ніщо не видає, що країна вже інша і взагалі. Такий "теплий ламповий Радянський Союз", за яким страждають "нові ностальгуючі". І запах такий: підлога, стіни, стеля – все просочилося дешевим вином. За прилавком стоїть буфетниця, яка ганяє всіх командним тоном. Одразу ясно – вона тут господиня. Ми попросили літр розливного сухого вина. Потім у номері готелю довго тримали його в морозильнику, щоб можна було пити, не кривлячись.

У барі я люблю "нуарність" – коли знайшов своє місце й сидиш п'єш, розмовляючи з ким-небудь зі стаффа.

Я за хороше самогоноваріння. Ми втрачаємо шанс виробляти класний конкурентоспроможний продукт, який можна просувати в світі. У нас досі люди, що виробляють самогон, поза законом. Значить, це комусь вигідно. В першу чергу, виробникам горілки.

Один дуже відомий бармен розповідав, що, коли він обслуговував депутатські весілля та дні народження, його неодноразово просили привезти із Закарпаття хороший самогон. На депутатських гульках він йшов декалітрами. І ці ж люди потім голосували проти скасування адмінвідповідальності за самогоноваріння.

У 1990-х у Києві біля "Салюта" було "місце коктейльної сили", називалося Four seasons. Туди приходили всі: бариги, босяки, комерсанти, чиновники, гламурні геї – загалом, усі. Шестеро з десяти чоловік норовили звалити, не заплативши, незалежно від того, скільки у них з собою було грошей. Cергій "Кадет" Кодацький, який там працював, навчився з одного погляду визначати, скільки у людини доларів на кишені. Пояснити, як це у нього виходить, він не міг. Так з будь-яким талантом – він або є, або його немає.

У 1990-х у Києві біля "Салюта" було "місце коктейльної сили", називалося Four seasons. Туди приходили всі: бариги, босяки, комерсанти, чиновники, гламурні геї – загалом, усі.

Є два бари в Києві, куди я ходжу не "на бармена" – Biancoro і Hendrick’s. У Biancoro незручно тільки те, що рано закривається. У цих барах мені все одно, хто готує, бо всі роблять це однаково добре.

Продовження розповіді Тимура про те, чому потрібно йти з вечірки по-англійськи, що придумав Френк Сінатра, щоб не напиватися, і як з 90-х змінився підхід до алкоголю – читайте в рубриці "Мистецтво випивати" на Buro 24/7.