Стріт-арту в Києві стає все більше. Якісного та не дуже. Деякі проекти поспішають закінчити до місцевих виборів, якісь роботи мають яскраво виражене патріотичне забарвлення. Разом з тим цього літа в Києві з'явилися мурали пензля відомих у світі художників, які прикрашають місто й роблять його сучасним.

Про те, з чим пов'язаний бум стріт-арту в Києві, а також про погані та хороші роботи ми попросили розповісти трьох експертів – учасника відомого дуету Interesni Kazki Володимира (WaOne) Манжоса, куратора Олега Соснова та організатора фестивалю стріт-арту "Республіка" Андрія Зоїна.

Володимир (WaOne) Манжос, Interesni Kazki

"З одного боку, такий сплеск зацікавленості до стріт-арту не може мене не радувати. Ще кілька років тому ми витратили багато зусиль і часу, домагаючись того, що почало відбуватися зараз. Усього рік тому ніхто й подумати не міг, що Київ з'явиться на карті світового стріт-арту.

Але з іншого боку, засмучує те, що є і не дуже хороші роботи, а іноді й зовсім жахливі. Але ще більше – те, що відверто погані роботи сприймаються суспільством на ура. Це говорить про, м'яко кажучи, не дуже високий культурний рівень обивателя.

Також, думаю, варто згадати, що стріт-арт бум після виборів піде на спад.

"Хороший" стріт-арт це професійно виконаний і завжди актуальний твір, часто з якимсь глибоким або не дуже посилом і, найголовніше з душею.

Як відрізнити поганий стріт-арт об'єкт від хорошого? Все залежить від автора твору. Є ряд художників, визнаних і затребуваних у всьому світі. Як правило, це професіонали з величезним досвідом, відточеною до досконалості технікою та унікальним авторським стилем.

Умовно "хороший" стріт-арт – це професійно виконаний і завжди актуальний твір, часто з якимсь глибоким або не дуже посилом і, найголовніше – з душею. Така робота живе своїм життям і працює з глядачем – змушує його думати, міркувати, відчувати, переживати та прозрівати. Таких художників не дуже багато, тому ризик наплодити погані роботи дуже великий.

Але є вихід. Організацією та підбором учасників повинен займатися куратор, який розуміє ці речі, розбирається у всіх тонкощах. На заході є багато таких фахівців, адже там вже не одне покоління виросло на графіті й стріт-арті. А для нас це явище нове. Але і на заході організатори запрошують артистів курирувати художню частину, тобто зазвичай рекомендації, кого запросити, запитують у самих художників, оскільки вони як ніхто знають всі тонкощі".

Олег Соснов, куратор проектів стріт-арту (з останніх кілька робіт на Святошино)

"Зараз відбувається те, що мало статися ще кілька років тому.

За відносно короткий термін у Києві з'явилося кілька муралів, що в масштабі України – майже непомітно, а в масштабі світової сучасної культури – взагалі крапля в морі. Проте якість невеликого числа зі вже створених робіт варта, без перебільшення, будь-якої країни світу. Поява робіт деяких хлопців (у тому числі українського дуету Interesni Kazki) саме в Києві створює позитивний імідж для України та формує актуальний бекграунд для вітчизняних художників.

Мурали це монументальне мистецтво, а не засіб масової агітації. Гонитва за "красивими картинками" повертає нас у радянське минуле з мистецтвом "на замовлення".

Якісь проекти напевно згорнуть після виборів. Деякі кандидати використовують мурали як інструмент політичної комунікації – це не новина, але це ще раз доводить інтерес людей до стріт-арту та культури загалом. На жаль, на шляху до політичних цілей кандидати можуть забувати, що мурали – це, в першу чергу, монументальне мистецтво, а не засіб масової агітації. А гонитва за "красивими картинками" повертає нас у радянське минуле з мистецтвом "на замовлення". Але час покаже, хто є апологетом розвитку стріт-арту, а хто заробляє бали на передвиборній кампанії. 

Як би не змінився "політичний розклад" після виборів, політики вже навряд чи зможуть зупинити розвиток цього жанру в Україні, це невід'ємний етап культурної еволюції країни. Етап, який ми, на жаль, проходимо із запізненням, але в нашій ситуації – швидше бути і не могло. Зміни вже відбуваються – з'являються адекватні люди у виконавчій владі, які довіряють, а головне – допомагають художникам і кураторам "поза системою".

Хочеться вірити, що з приходом грошей з'явиться конкуренція, різноманітність і авторський стиль. Але є ризик, що це обернеться таким же хаосом, як розміщення рекламних об'єктів у громадському просторі – без смаку та контролю.

Думаю, скоро і комерційних проектів з муралами стане більше. Але це бізнес, а не культура, важливо не плутати.

Хочеться вірити, що з приходом грошей з'явиться більше замовлень і більше українських художників, а значить, повинні також з'явитися конкуренція, різноманітність і авторський стиль. Але є ризик і навіть побоювання, що це обернеться таким же хаосом, як розміщення рекламних об'єктів у громадському просторі – без смаку та контролю.

Не знаю відповіді на питання, як відрізнити "добре" і "погано", головне – це відчуття людей, які спостерігають фінальний результат щодня. Емоції, які викликає мурал – і є відповідь. Безумовно, потрібен контроль над вибором художників, але поки в Україні немає ні законів для регулювання цієї сфери, ні кураторів, здатних повноцінно співвіднести світові тенденції з локальним контекстом та бюджетними реаліями. Це призводить до постійної полеміки навколо кожного нового муралу.

Головне, щоб навіть робота, яка людині не подобається, змушувала її задуматися тоді діалог із художником відбувся.

При всьому цьому більшості людей важко оцінити той чи інший об'єкт, оскільки у них просто немає розуміння цього виду мистецтва. Не кажучи вже про розуміння сучасного мистецтва в найширшому сенсі. У цьому немає провини людей, проблема в тому, що нам просто не прищеплювали хороший смак і нам нема з чим порівнювати. У такій ситуації вартісні проекти залишаються непоміченими або незрозумілими. Але і це нормально – це шлях розвитку.

Насправді, пояснювати мистецтво – справа невдячна, та й, напевно, не завжди потрібна. Головне, щоб навіть робота, яка людині не подобається, змушувала її задуматися – тоді діалог із художником відбувся. Тільки з появою нових якісних робіт можна відшліфувати смак містян, ніяка "теорія" не працює.

Для мене найважливіший фідбек – це відсутність тагів (написів балончиками) поверх робіт. Тобто, їх цінують в першу чергу самі вуличні художники. Вандали зіпсували всього дві роботи (з 11 підшефних мною), але їх відновили небайдужі сусіди та друзі. Мені здається, це теж показник позитивних змін в українському суспільстві.

Я впевнений, що в спальних районах стріт-арт актуальний не менше, ніж у центрі, а швидше навіть більше. У центрі багато старих будівель, які потрібно реставрувати, а не розписувати. Та й там вже є чимало гідних робіт, а от спальні райони – це неоране поле, як у плані наявності вільних стін, так і в плані кількості людей, які, можливо, ніколи й не бачили мурали наживо.

Радий, що в Києві нарешті з'явилися ініціативи, завдяки яким об'єкти вуличного мистецтва з'являються в спальних районах. Сподіваюся, їх ставатиме більше".

Андрій Зоїн, організатор фестивалю стріт-арту "Республіка" в Кам'янці-Подільському

"У Києві зараз намальовано близько 30 робіт, половина з них – чудова, інша – ні. Як на мене, все це – не стріт-арт, а малюнки на будинках. Погані видно відразу (як лелека або хатка від місцевих художників), а європейські художники, яких зараз привозять, створюють пристойні роботи.

Мені не подобається, коли замовниками проектів виступають політичні сили, претенденти на крісло мера, які роблять це під вибори. Не подобається, коли замовником виступає влада міста з радянським підходом "ось вам конкурс і тема «чарівне майбутнє міста М ...!»" Бо тоді вуличне мистецтво перетворюється на малюнок на замовлення з прайсом за метр квадратний, а артист – на ремісника або дизайнера інтер'єрів.

Подобається, коли стріт-арт малюють на вулиці невідомі автори, а твір змушує думати, посміхатися, є меседжем, який потрібно зрозуміти. Подобається, коли це робиться, тому що не може не робитися, без грошей, дозволів і конкурсів.

Коли замовником виступають влада міста з радянським підходом, вуличне мистецтво перетворюється на малюнок на замовлення з прайсом за метр квадратний, а артист – на ремісника або дизайнера інтер'єрів.

Якщо говорити про бум стріт-арту в Києві, то для розвитку громади це безперечно добре. Тому що люди у нас зашорені і бояться всього нового. Іноді чуєш "нехай краще буде реклама, ніж малюнок", або "сіра стіна краще яскравої". Але краще, щоб цей рух став поштовхом, який витягне на вулиці сотні молодих вуличних художників, які почнуть щось творити.

Думаю, вся ця феєрія з викиданням купи грошей на "кімнатний ерзац стріт-арт" повинна потроху згасати. А ще потрібно, щоб цими проектами керували адекватні куратори".

Фото: Юлій Кудланик