Він першим увів поняття стилю пива — набору характеристик і смаків, притаманних групі подібного пива — і описав численні з них. Він мандрував світом, конспектував спостереження і розширював пивні горизонти своїми ліричними описами так, що зсунути їх назад після знайомства було неможливо.

Він не обмежувався книжками, він створив, либонь, перший сучасний клуб рідкісного пива за підпискою, члени якого отримували ексклюзивні й раритетні пляшки поштою (наприкінці 90-х, уявляєте?!).

Так-от, саме в черговій подорожі Бельгією, Майкл завітав на пивоварню Brouwerij De Brabandere, яка що тоді, що зараз є однією з небагатьох, яка має у своєму асортименті фламандський червоний ель.

Він вирізняється особливим, насиченим смаком: тривалий час витримується у велетенських бочках, які надають напою танінних нот, а особлива мікрофлора — фруктових і кислотних відтінків, що загалом робить його більш схожим на червоне вино (одним зі зразків такого є «Duchesse de Bourgogne»).

Перлиною Brouwerij De Brabandere є те, що на відміну від решти пивоварень, які варять і купажують у різних пропорціях витримане й молоде темне пиво, на цій пивоварні витримане пиво було світлим.

Джексон попросив скуштувати саме його прямо з бочки. Неохоче, власники погодилися і були здивовані захопленою реакцією письменника [чи краще сказати, пращура всіх пивних блогерів]. Він приїхав ще. І ще. І цього третього візиту спитав, чи погодиться пивоварня продати йому пиво для клубної підписки. Власники були в шокові, адже пиво було дороге (тоді його витримували два з половиною роки в бочках, зараз витримування, згідно з інформацією пивоварні, скоротилося до 24 місяців), на їхню думку, надто кисле, ніколи не з’являлося на ринку в чистому вигляді, тому на пропозицію не пристали.

Але Джексон був ще той упертюх, і за кілька днів подзвонив на пивоварню запитати ще раз. Щоби здихатися настирного британця, тодішній власник, Ігнацій де Брабандере, сказав, що продасть йому пиво, якщо той викупить усю бочку місткістю 7500 літрів.

Джексон й оком не кліпнув — і погодився. Мало того, що він дочавив пивоварню, він ще й дав назву цьому пиву.

Як писав Джексон: «Пиво мало стати ексклюзивним для мого пивного інтернет-клубу у США. Я назвав його “Petrus Aged Pale” попри незадоволення керівництва пивоварні. Можливо, вони думали, що “старий” у назві викликатиме асоціації з чимось старомодним чи затхлим; натякатиме, що пиво водянисте чи йому бракує смаку. Я ж вважав, що назва прямо посилається на якість гарного старого хересу, хоча згодом зрозумів, що такий напій маркетологам, націленим на молоду авдиторію, видаватиметься непродаваним. Планів випускати його в Бельгії не було, але попит на “Aged Pale” серед поціновувачів — велетенський, незважаючи на назву. Відтоді пивоварня випустила принаймні ще одну партію.» [2006 рік]

Майкл не помилився у виборі, і «принаймні ще одна партія» перетворилася на ще одну, і ще одну, і ще багато. А саме пиво стало класикою, що зібрала не одну нагороду на чималій кількості конкурсів у всьому світі. А якби Джексон не наполіг… Це була б геть інша історія. І сьогодні пивні ентузіасти продовжують його справу, коли не соромляться спілкуватися з пивоварнями, пропонувати ідеї чи відгуки, які подеколи розквітають у фантастичне пиво.