Свинина й ананас здаються не найкращим поєднанням — хоча з цим не погодяться мексиканці. Приблизно з 1960-х одним з найпопулярніших тако в Мексиці, а згодом і в Каліфорнії стало al pastor — нарізана тонкими слайсами свинина у поєднанні з грильованим ананасом, загорнута в кукурудзяну тортілью.

Рецепт шашлику натхненний історією цієї мексиканської страви, яку привезли ліванські іммігранти, що в 1930-х покинули колишню Османську імперію. Для маринування м’яса вони використовували техніку адобо — занурення продукту в бульйон з паприки, чилі, орегано, часнику, солі, перцю та оцту, після чого насаджували свинину на вертикальний шампур під назвою тромпо, знайомий усім по закладам з шаурмою. Тромпо вам навряд чи знадобиться — достатньо мангалу, маринованого за лівансько-мексиканським рецептом м’яса та кілька кубиків ананасу. Аби надати ананасу виразного смаку й карамельної скоринки, перед приготуванням на грилі можна покрити його глазур’ю з меду, оливкової олії, чилі та соку лайма.

Звичайний філіппінець споживає 15 кілограмів свинини на рік. Це робить продукт найбільш уживаним у країні після курки — отже, філіппінці знаються на приготуванні свинини на відкритому вогні. Цей рецепт шашлику — адаптована варіація національної страви під назвою сісіг. Замаринуйте свинину в рибному соусі (той самий, що використовується для приготування супу том ям), чилі, цукрі, солі, часнику, перці та лаймі.

Якщо ви прагнете автентики у виборі гарніру, то філіппінці традиційно їдять сісіг із рисом і смаженим яйцем, присипаний смаженим арахісом і политий краплею рибного соусу. Або ж приготуйте арахісовий соус: змішайте арахісову пасту, соєвий соус, лимонний сік, часник, імбир та улюблені спеції.

Сувлакі — грецький варіант шашлику, який, якщо вірити антропологам, давні греки готували ще з бронзових віків, а схожа на сувлакі страва згадується в “Одіссеї” та “Іліаді” Гомера. Хоча зараз усе частіше пропонують сувлакі з курки та баранини, традиційно і на Кіпрі, і в Греції його готували саме зі свинини.

Рецепт такий: на 10 хвилин залиште м’ясо в суміші лимонного соку, паприки й орегано. Якщо слідувати грецьким традиціям, м’ясо треба подати з картоплею фрі та дзадзикі — соусом із грецького йогурту, натертого огірка, часнику та м’яти.

Асадо — назва процесу грилювання м’яса в Латинській Америці. Він усе більше асоціюється з Аргентиною, яка закріпилася на гастрономічній сцені як країна, де готують найсмачніші стейки. Аргентинці — пуристи: до м’яса вони не додають нічого, крім солі, і те в самому кінці, аби зберегти сік. Нестачу маринаду вони компенсують соусом чимічурі — багато оливкової олії, петрушка, орегано, рублений часник і червоний оцет.

Хоч аргентинці надають перевагу яловичині, асадори (так називають майстрів грилю) готують і свинину. Крім чимічурі додайте до страви вердурахо — це місцева назва грильованих овочів.

Хто і коли вигадав цей напій, достеменно невідомо. Дослідники шукають витоки сангрії ще за часів римської колонізації Іберії: тоді вино полюбляли змішувати з водою, медом і прянощами. Є версія, що подібні напої зробили популярними англійські моряки у XVII–XVIII століттях, колонізуючи Карибський басейн: вони додавали до мадери або порту трохи міцного алкоголю, цукор, лимонний сік, корицю й різноманітні спеції.

Взагалі, цілком логічно припустити, що такий стиль винних напоїв був поширеним у всіх великих портових містах Середземномор’я, а традиція пити сангрію утворилася якраз на перетині кількох культур. Чи не найглибше вона вкорінилася на півдні, в Андалусії, а десь із 60-х років сангрія стала однією з гастрономічних візитівок Іспанії.

Існують десятки варіантів сангрії. Але класична формула така: червоне вино змішують із лікером, цукром, фруктами, спеціями та газованою водою. Але можна простіше: наприклад, придбати готову Penasol Sangria — червоне вино, в яке додали фрукти й бренді в тій пропорції, щоб смак був насиченим і свіжим водночас.

Peñasol — це бренд виноробного будинку Félix Solís Avantis, одного з трьох найбільших виноробів Іспанії. Лінійку сангрій тут роблять на базі якісного винограду темпранільйо з регіону Кастілья‑Ла‑Манча. Тож у пляшці немає нічого зайвого, а головний акцент зроблений саме на якості вина.