Молочні продукти освіжають краще за воду — так звучить поки що недоведена гіпотеза. Дискусія розпочалася з публікації в Американському журналі клінічного харчування. На думку вчених, через те що молочні напої містять невелику кількість цукру, жиру та білка, вони краще підтримують водний баланс. Крім того, через наявність лактози, натрію, калію, кальцію та інших електролітів, молочні продукти допомагають організму краще утримувати вологу і, відповідно, не відчувати спрагу довше. Кефір чи молоко калорійніші за воду і тому організму потрібно більше часу для його переробки — що довше часу потрібно для засвоєння та переробки рідини, то довше вона утримується.

Вчені ще сперечаються, що краще вгамовує спрагу, однак історикам достеменно відомо, що в кочових племенах молочні продукти були альтернативою воді, а часто навіть заміняли її. У джерелах XIII століття згадується, що монголи надавали перевагу напоям на молочній основі, таким як сутей цай або айран з ферментованого молока. Молочні продукти були настільки важливими для виживання, що мали сакральний характер: продукти з молока монголи називали сагаан ідее — біла їжа. Воду заміняли молоком і бедуїни. Так, британський мандрівник Чарльз Монтегю Доуті зазначав, що пустельні мандрівники заміняли воду молоком верблюдів, овець або кіз. Теж стосується племені мундарі в Південному Судані, де молоко було основним джерелом гідратації.

В кочових племенах молочні продукти стали настільки інтегрованими в побут через відсутність водойм і доступу до води. Однак осілі народи також використовують молоко чи різновиди кефіру у літній сезон. Редакція відібрала кілька географічних регіонів, де влітку надають перевагу молочним продуктам.

Кефір був і залишається надзвичайно популярним в слов’янських країнах але він має кавказьке та тюркське походження. Винахідниками кефіру — першими, хто додав грибкові кефірні зерна до молока — вважають себе болгари, балкарци та черкеси. Хто з них був першим і досі не відомо. До того ж все стало ще заплутаніше, коли залишки кефіру знайшли на китайському кладовищі Сяохе. Тож вчені припускають, що напою близько 3 600 років.

Найпопулярніша версія — слово “кефір” походить від турецького keyif (так називають гарне самопочуття після вечері). Але тут теж все не так просто, адже походження слова не вичерпується однією версією: “кефір” вважають похідним від ще купи слів — грузинське k’epiri, мінгрельске kipuri та старотурецьке köpür. Проте історикам відома точна дата, коли кефір поширився серед слов’ян, прибалтів та в країнах центральної Європи — 1884 рік.

На відміну від багатьох кисломолочних побратимів — від індійського лассі до азійського айрану — кефір це напій-пурист: в нього не треба додавати трави, лимон, сіль чи кардамон, як це роблять на сході. Достатньо охолодити його та хоча б заради експерименту спробувати випити замість води в спекотний літній день — він не тільки допомогає травленню, а й вгамовує спрагу.

Ще один популярний із середніх віків кисломолочний продукт — мацун. Перші згадки про нього знайшли у вірменських рукописах XI століття, а сама назва походить від вірменського слова «мац», що означає «кислий» або «клей». У Вірменії це не просто щоденна кисломолочна страва на щодень, а один із національних символів добробуту. Закваску передавали з покоління в покоління, а сам мацун використовували для приготування різних страв — від традиційного супу спас до маринадів для м’яса, соусів із зеленню та тіста для коржів.

Часто мацун поєднували з медом та горіхами, особливо в дні завершення посту. Спробувати приготувати щось подібне на мацун, можна взявши кефір «ҐоКарпати», додати меду, горіхи та трохи кориці.
‍

Лассі — традиційний йогуртовий напій, що походить із регіону Пенджаб. Історики кулінарії припускають, що лассі почали виготовляти близько 1 000 року до нашої ери. Назву страви дослівно можна перекласти як «йогуртова вода».

Згадки про напій з’являються у ведичних текстах, де описували змішування скислого молока з водою і спеціями. В аюрведі лассі вважали не лише освіжальним напоєм, але й засобом для поліпшення травлення, охолодження організму та відновлення балансу.

Згодом в Індії виокремили два основні типи лассі: солоні — з сіллю, кмином, м’ятою, і солодкі — з цукром, кардамоном, шафраном або фруктами. Певно, найбільш популярна версія — лассі з манго. Перший бум популярності манго-лассі припав на 1990-ті. Якщо в 70-ті в американській пресі лассі називали «езотеричною білою рідиною», то вже через два десятиліття манго-лассі було в меню майже всіх індійських закладів у США.

На відміну від каррі з десятком інгредієнтів, лассі не важко готувати в домашніх умовах: треба подрібнити манго у блендері, змішати його з кефіром, медом, мускатним горіхом, кардамоном та меленим імбирем.
‍