Наприкінці ХІХ століття коктейль «Мартіні» був досить солодким: для нього змішували італійський вермут, джини в стилі «Старий Том» (солодкі та густі), а іноді ще й зверху додавали різних сиропів. Час минав, а коктейль ставав дедалі сухішим. До класичного рецепта «Драй Мартіні», тобто сухого варіанта «Мартіні», входять лише сухий вермут та сухий джин. І звісно, жодних сиропів. Максимум – цедра лимона або оливка для декору.

По-перше, це красиво. По-друге, це традиція. З'явилася вона ще в середині ХІХ століття, у часи золотої лихоманки, коли в барах США почали міксувати пращура «Драй Мартіні» під назвою Martinez Special. Солона оливка просто чудово поєднується з пряністю вермуту.

До речі, ще на початку ХХ століття їсти оливку з коктейлю вважалося моветоном. На щастя, часи змінилися. Оливка тепер не просто декор, але й смачний гарнір, що доповнює смак коктейлю.

На тему, як і коли їсти цю оливку, пишуть наукові статті та сперечаються у блогах. Моя порада: роби так, як тобі подобається. Врешті-решт, ми готуємо коктейлі, аби почуватися трохи щасливішими, а не для того, щоб відповідати правилам, створеним понад сто років тому.

Певно, ти здивуєшся, але саме так готують коктейль під назвою «Брудний Мартіні». І це не моя вигадка. Він належить до офіційних напоїв Міжнародної асоціації барменів, у категорії «Коктейлі нової ери». Склад дуже простий: горілка, сухий вермут і рідина від консервованих оливок. Скуштуй!

У кіноверсіях наш любий агент зі схильністю до алкоголізму найчастіше замовляв варіацію на тему і просив міксувати не джин, а саме горілку з вермутом. Від свого правила «збовтати, але не змішувати» він відступився лише двічі, у моменти найбільшої апатії та розпачу.

Ще один коктейль із сімейства «Мартіні», який з'являється в бондіані, – «Веспер Мартіні». Флемінг його описав у 1953-му, а от на екранах він з'явився лише у 2006-му, у частині «Казино «Рояль». Бонд вигадує цей коктейль на честь померлої коханої і змішує для нього джин, горілку та французьке ароматизоване вино.

Shaken, not stirred – крилата фраза, яка породила низку суперечок. Справді, Бонд просив, аби його коктейль готували методом «шейк», тобто збовтували в шейкері, а не просто змішували коктейльною ложкою.

Експерименти щодо порівняння двох методів проводили і бармени, і фанати кіно, і навіть вчені-біохіміки. За їхніми результатами можна дійти таких висновків. У сучасному світі коктейлі з прозорих інгредієнтів, а до них належать і «Драй Мартіні», і «Горілка Мартіні», краще готувати саме методом «стір»: у шейкері до коктейлю потрапляють пухирці кисню, він стає мутним і трохи пінним. Крім того, джин стає більш гірким. Хоча декому це якраз і подобається. «Мартіні», який роблять у шейкері, називають «Бредфордом».

Чому саме цей метод обирає Бонд? Певно, тому, що саме такий коктейль полюбляв Ян Флемінг. На додаток, у книгах він описує мутний коктейль із пухирцями, а не ідеально прозорий напій, який ми бачимо в кіно.

До того ж у 60-ті роки горілку робили переважно з картоплі, вона мала високий вміст олії та дещо специфічний присмак. Тож, імовірно, завдяки активному збовтуванню Бонд просто хотів позбутися неприємного присмаку.

Сьогодні, на щастя, якісний джин, як і горілка, на відстані одного кліка, тож не треба нічого вигадувати, аби приховати смак алкоголю. Просто обирай найкраще, замовляй та міксуй коктейлі під настрій!