Сім фактів
про котів,
яких ви не знали

Якщо вам здається, що кіт нявкає від нудьги, це не так. Він дає вам команду.

Починаючи з 1970-х років, британський зоолог Джон Бредшоу присвятив 40 років своєї кар’єри вивченню комунікації між домашніми котами й їхніми господарями. Спершу він записував на воскові циліндри котячі звуки, аж доки в 1990-х не вивів гіпотезу: котяче «няв» — це команда, призначена виключно для людей. За спостереженнями Бредшоу, подібний звук не притаманний диким котам, у яких немає потреби комунікувати з людьми.

Через 30 років, у 2019-му, вчені з Міланського університету виявили, що «няв» поділяється на три види: «нагодуй мене», «погладь» та «мені некомфортно в цьому середовищі».

Підтримувати гігієну кішки, керуючись людськими стандартами чистоти — не найкраща ідея. Котячі не люблять воду не просто так. Хоч тигри, ягуари, коти-рибалки, одомашнені турецькі вани та мейн-куни не проти поплавати, цього не скажеш про більшість їхніх родичів.

Одна з гіпотез, чому котячі так не люблять воду, має еволюційний характер. Пращур котів, африканська дика кішка, жила в пустелі, де майже не трапляються водойми. На думку вчених, через це домашнім кішкам еволюційно передалася ця поведінкова модель — уникати контакту з водою.

Нирки в котів — найвразливіший орган. Такими вони стали через походження. Вчені досі сперечаються, звідки саме походять коти, проте погоджуються у тому, що це пустельна тварина, яка здатна довго утримувати вологу і не потребує багато води. Звідси й слабкі нирки.

Довгий час історики вважали колискою котів Єгипет. Проте нещодавні розкопки спростували популярну версію: вчені вважають, що котів одомашнили в пустелях Близького Сходу. Це ще не все: на острові Кіпр знайшли поховання людини і кота, зроблене 9 500 років тому. Тому за колиску їхнього походження сперечаються вже три регіони.

Коти не навчилися демонструвати біль. Біхевіористи так і не мають чіткої відповіді, чому, проте мають кілька припущень. Перше: оскільки дикі коти були одинаками, вони просто не навчилися цього поведінкового патерну — і це передалося їхнім домашнім нащадкам. Друге: причина в інстинкті самозбереження — маскування болю допомагає уникати уваги хижаків, які одразу помічають знесилену здобич.

Вчені з японського Університету Ніхон вирішили доручити завдання розпізнавання болю штучному інтелекту. Так з’явився застосунок CatsMe!, який, за словами розробників, безпомилково аналізує мікроміміку котів у 95% випадків і підкаже, коли йти до ветеринара, а коли — ні.

Котам потрібно 41% протеїнів у раціоні, тоді як собаці — до 32%. Білок для котів настільки важливий, що вони можуть одразу проаналізувати його кількість у їжі, просто лизнувши її. Це можливо завдяки так званим рецепторам умамі.

Вилизування шерсті, або грумінг — важливий для котів ритуал. Це ознака тонусу і стану здоров’я: якщо кіт перестає себе вилизувати, можливо, це привід відвідати ветеринара.

До речі, аби з’ясувати, як котячим вдається бути такими чистими, дослідники створили 3D-скани язиків кішки, рисі, пуми, снігового барса, тигра та лева. Конуси — або сосочки — на язиці в усіх видів мали напівтрубчасті порожнини на кінчиках. Вони допомагають кішкам переносити краплі слини через верхні шари шерсті на шкіру.

Припустимо, ви любите вигулювати кота на вулиці. Тоді не заважайте йому їсти траву — і не дивуйтеся, коли він повертає з’їдене назад разом із грудками шерсті. Чому коти так роблять, досі загадка для вчених. Є кілька теорій.

Біологиня-рослинниця Ніколь Г’юз збирала шерстяні клубочки своїх двох котів протягом кількох років. Г’юз покрила їх золотом — необхідний етап для сканування під електронним мікроскопом — та з’ясувала, що специфічний вид трави, який люблять коти, має зазубрені краї, аби зачіпляти шерсть у шлунку. На думку Г’юз, трава була схожа на сантехнічний трос — спіральний інструмент з гострими краями, який використовують, щоб витягати людське волосся з раковин.

Одна з теорій, яка б пояснила цю дивну поведінку котів, полягає в тому, що поїдання трави допомагає їм виводити кишкових паразитів, збільшуючи м’язову активність у травному тракті. Проте домашні коти вже не так часто страждають на паразитів, зазначають вчені. Ймовірно, це ще одна рудиментарна поведінка, що дісталася котам від їхніх пращурів.