Конкурси напоїв зазвичай діляться на два типи: з олімпійською системою, де в кожній категорії лише три медалі, і ті, де медалі видають згідно з набраними балами. Умовно, якщо зразок набирає більше ніж 95 балів зі 100, то отримує золоту медаль, 85 — срібну і 80 — бронзову. З останніх люблять глузувати, мовляв, пиво відправив і вже молодець, маєш медальку, особливо, якщо ти один на всю країну, чи все куплено, чи понабирали суддів за оголошеннями.

Насправді ж, суддів рідко набирають де попало й у суддівські команди потрапити досить складно, особливо новачкам без рекомендацій (з досвідом участі у конкурсах на чотирьох континентах і більш ніж десятці країн — я можу про це сказати з упевненістю).

Щодо кількості медалей… Конкурси олімпійського типу, з трьома медалями в категорії, вони більше для пивоварів, повигравати вправністю та креативними м'язами. Конкурси з бальними системами, наприклад World Beer Awards чи International Beer Challenge, більше налаштовані на промоцію якісного пива споживачам і дистриб'юторам, ніж на змагальний дух пивоварів. Тобто, на них не шукають три найкращі зразки категорії (при тому, що різниця може бути мінімальною не лише в першій трійці, а й у першій десятці), а прагнуть відзначити пиво високої якості, без технічних огріхів і таке, що є гарним зразком свого стилю і яке сміливо можна порадити.

Отут і захований найбільший підводний камінь: різним людям подобається різне пиво. І якщо ви не любите кисле пиво, то навіть найвища нагорода не зробить його смачним для вас. Так, воно може бути досконалої якості, до останньої літери відповідати опису категорії, але не буде смачно, хоч плач. Тому довіряти медалям на етикетках можна, але треба бути свідомими того, що за стиль пива у пляшці та чи подобається він саме вам.

До речі, бувають комічні ситуації, коли пиво отримує медаль у категорії відмінній від тієї, що вказана на етикетці. Можна було б запитати, чи то це повилазило тим суддям, що вони неспроможні прочитати, але відповідь проста — жодне пиво не судять у відкриту, тобто судді поняття зеленого не мають, ні хто зварив пиво, ні що там на етикетці, вони отримують пиво у келиху під кодовим номером. Його оцінюють винятково в категорії, куди його подав пивовар, і якщо він обрав стратегічно, і пиво справді чисте, без вад, і відповідає зазначеній категорії, що ж… Молодець пивовар, рукатий і розумний.

У конкурсах олімпійського типу не надто великого розміру оцінюватимуть кожне пиво категорії, і зрештою організатори видадуть медалі трьом зразкам з найвищими оцінками.

У найбільших конкурсах світу, де в одному стилі можуть змагатися 200-300 конкурентів, процес більше схожий на футбольний чемпіонат, щоправда, зразки змагаються не сам на сам, а групами. Наприклад на World Beer Cup, найбільшому конкурсі світу, де минулого року оцінили 9,300 сортів пива з 50 країн, пиво в одному стилі виносять сетами по 12 штук, кожен зразок отримує коментарі й відгуки, і з цих 12 до наступного раунду проходять найкращі три. І так потрібну кількість разів, поки всю категорію не просіють до 12 най-най, серед яких уже й оберуть медалістів.

Випереджаючи запитання, чому медалі часто отримують великі пивоварні, а маленькі — ні, річ у тім, що великі компанії беруть участь у конкурсах практично завжди, і якщо вже зовсім відверто, технічна якість їхнього пива на висоті, бо вони можуть дозволити собі не лише постійну участь у конкурсах, а й найновіше обладнання та цілі лабораторії для контролю якості, хай і пиво часто не має якогось яскравого смаку.