"Я сам походжу з Закарпаття. Живу в Білках (Закарпатська область, – БЖ) та в Ужгороді. А навчався у Закарпатському художньому інституті за спеціальністю "живопис".

Мої художні практики – це живопис, малюнок, перфоманс, а також перформативні відео і світлини, тексти. Зараз у мене з'явилась нова експериментальна візуальна поезія. Я завжди шукаю щось нове та займаюсь кураторськими практиками.

Зараз меня 43 роки, а у художній справі я з 1999-го. Перші 5 років у техніці акварелі, а потім вступив до Ужгородського інституту і почав професійну діяльність. Тоді ж я потрапив у мистецьке середовище і все навколо змінилось.

Це не перша моя персональна виставка. Перша відбулась десь у році 2008 в Ужгороді. А цього разу мене знайшли [кураторки Bursa] Юля Курмангаліна і Саша Кулак під час їх запланованої поїздки до резиденції ("Вибачте, номерів немає", – БЖ). А я в той час був у Дрогобичі на фестивалі, але вони погодились приїхати і познайомитись. Вони приїхали і ми познайомились, потім натрапили на мій сайт, їм сподобались роботи і вони мені запропонували провести виставку.

Сучасному українському мистецтву бракує культурних інституцій.

Я оптиміст і трудоголік. Тому, коли в мене трапляється певний передоз енергії від живопису, я починаю працювати у інших стилях – робити перфоманси або просто малюнки.

Жіноча енергія завжди зі мною присутня. Навіть тоді, коли я сам цього до кінця не розумію. Жіночий образ завжди був присутній у моїх роботах, але було би надто скучно якби я тільки дівчат малював.

Носієм нашої крові і нашого генофонду є жінка. Вона – об'єм цієї рідини.

Це різновид фемінізму, можливо, недослідженого. Це моє власне дослідження, але воно не сягає того рівня, по якому можна було б захистити дисертацію. Це народний фольк, який я долучаю до мистецтва.

Питання про роль жінки у мистецтві – провокативне. Я не вважаю, що жінка має мати певну роль, відмінну від ролі чоловіка. Можна говорити про тілесність, але виключно у контексті перформативного мистецтва.

Бар'єри часто можуть стати стимулом для жінки – вивільнити злість, яка допоможе створити певний витвір.

Я роблю художні майстер-класи під час семінарів Ушу для дітей та дорослих. Під час одного з таких заходів, у Одесі, я малював портрети людей навколо. Намалював маленьку дівчинку, а вона у відповідь намалювала мене. Це стало приємним здивуванням, бо вона зобразила мене дівчинкою з довгим волоссям, бородою і короною. Я спитав: "А чому ти намалювала мене дівчинкою?". Вона дуже щиро відповіла: "Я вмію малювати тільки дівчаток". (Сміється.)

Мене роблять щасливим дуже прості речі. Я оптиміст і в мене ніколи не буває депресії – це вже є щастя. А ще праця і здоров'я. Якщо людина здорова, має дві руки і дві ноги – це теж щастя. І цей мир, що ми маємо завдяки воїнам, які не сплять на Сході.