Виставка "Дивлячись у розриви"

Історія українського мистецтва – це розірвана історія і, водночас, історія розривів. Перервані оповіді, знищені твори, репресовані автори, гучне мовчання, переписування минулого згідно з щоразу нової панівної ідеології, трагедії конформізму та віртуозність самовиправдання, ламання себе через коліно, перевзування у повітрі, зміна імені на півдорозі, розщеплення особистості. Або мученицьке самоспалення із подальшим оберненням попелу у бронзу. А бронза, як відомо, щоразу краде у попелу його власний сенс.

Чи можливо вештатись ландшафтом катастрофи? Чи є фланери на кривавих землях?

Гідність життя на периферії, без жадаючого погляду, спрямованого у центр, на метрополію. Відсутність будь-якої впевненості щодо власних історичних перспектив. Лейдерман говорить про "українську горизонтальну спорідненість, неієрархічні зв’язки» про «ряд культурних провінцій – Київ, Одеса, Львів, Харків, які не потребують центру, просто стоять пліч-о-пліч". Мистецтво у провінції може бути "невловимим Джо", поки у метрополії воно перетворюється на кар'єрні трампліни або на монументальні колони та вежі "великої культури".

Але провінція – це ще й колиска безумства. Ті ідеї, які в центральніших місцях могли б перетворитись на непорушні постаменти для своїх творців, тут стають балаганними шатами вуличного божевільного. Щось на кшталт скафандрів Тетянича, зроблених зі сміття і фольги.

Уявімо собі музей, один з українських музеїв, де позірно хаотичний набір художніх творів обертається ясною історією розриву тих логік, що могли б за інших обставин об'єднувати та історизувати ці твори. Де брак зв'язку між історичними ситуаціями робить сучасність плинною, ненадійною і надзвичайно відкритою.

Що робити, коли твоя рідна периферія несподівано стає місцем, де вирішується доля світу? І ще складніше питання: що робити коли вона згодом, так само несподівано, припиняє бути цим місцем?

Ця виставка – про обумовлені страшними і веселими обставинами українського життя способи дивитись на мистецтво. Вона про те, як дивитись на мистецтво крізь призму "згорів сарай, гори і хата". Її, цю виставку, можливо прочитати як проєкт музею, в якому бажання утвердити владу через написання історії вже зазнало поразки. Чи як нестабільну систему, в якій "класичні", "сучасні", "маргінальні", "актуальні" автори, опиняються за межами своїх звичних ніш та місць у класифікації. Як рухомий ландшафт мистецтва, який миттєво робить будь-яку мапу застарілою. Або як оповідь про вкрадене минуле, відтворена за його тінями та відлуннями, – із повною готовністю до того, що ці тіні та відлуння ошукають тебе й заведуть на манівці.

Виставка працює з 1 червня по 3 липня з середи по неділю з 11:00 до 18:00 у Voloshyn Gallery за адресою: вул. Терещенківська, 13.