Виставка "Розбиті завтрашні дні"

Виставка фокусується на проблемі роздробленості та невизначеності майбутнього світу, яка виникла з початком загарбницької війни росії проти України. У рамках заходу відбудеться панельна дискусія та виставка живопису, об’єктів та графіки українських художників Дмитра Євсєєва, Миколи Лукіна та Юрія Пікуля.

Мальовничі космічні краєвиди Миколи Лукіна із циклу "Краєвид після бурі" є алюзією на нищення сучасної війни в Україні. Їхня сюрреалістична естетика створює враження інопланетних пейзажів. Форми пейзажів розмиті та абстрактні, але вгадуються уламки літака та обриси промислового міста. У творах – «Читання вночі» та «Дім саламандри» – відчуття загрози і спокою присутні як протиріччя. Серія «Грунтові води», яку митець розпочав перед повномасштабним вторгненням і завершив через кілька місяців, пройнятий передчуттям катастрофи: образ ґрунтових вод, які ось-ось прорвуться й затоплять світ, є метафорою неминучої загрози. .

У роботах Дмитра Євсєєва можна спостерігати, як герої переживають моменти трансформації та метафорично набувають нової сутності через смерть і воскресіння. Порожнє ліжко у творі «Зникнення» натякає на недавню присутність когось і водночас акцентує увагу на його відсутності. Ця зорова напруга, зосереджена на темряві й порожнечі, створює атмосферу невизначеності: автор не відповідає на запитання, що сталося, і залишає сюжет відкритим. У картинах Дмитра присутні алюзії до старого мистецтва Європи та повторення прийому ренесансного живопису – багатошарового живопису, написаного поетапно, завдяки чому нижні шари фарби просвічують з-під поверхневого шару, передаючи глибину та містика.

Юрій Пікуль, натомість, не вдається до уяви, а використовує для свого пейзажу фото, яке він зробив з вікна своєї квартири в Києві на другий день після початку повномасштабного вторгнення. Це був безлюдний зимовий пейзаж, знайомий авторові з дитинства. Згадує: раптом я відчув, що живу! Кожен файл jpg цього періоду підписується датою і часом моменту зйомки. І в цьому випадку я бачив зображення і дату невіддільними одне від одного.

Роботи Миколи Лукіна, Дмитра Євсєєва та Юрія Пікуля об’єднує відчуття ілюзорності подій і часу, що зупинився. Вони різні за способами вираження, але об’єднані бажанням вловити реальність, у якій розгортається нова картина світу.