Француз Мерло-Понті був представником феноменології — напряму філософії, що вивчає сприйняття світу свідомістю. «Око і дух» — одна з головних його праць про мистецтво та природу бачення. У ній він досліджує художнє сприйняття реальності й доводить, що бачення — не пасивне споглядання, а активна форма мислення, яка відкриває сенси світу.
Через аналіз живопису Пауля Клее, Августа Маке, Поля Сезанна та інших модерністів, Мерло-Понті пропонує альтернативу раціоналістичним уявленням про зображуваність як результат візуального аналізу світу. Він пише про те, що око не лише сприймає, а «торкається» навколишнього, що лінія й колір є способами мислення; що художники відкривають приховану логіку видимого, яку пересічний погляд пропускає. Так Мерло-Понті досліджує процеси, завдяки яким мистецтво повертає людині чуттєвість, а світу — живу присутність.
Попри невеликий обсяг, цей есей французького історика та теоретика мистецтва Анрі Фосійона — один із найважливіших текстів в історії мистецтвознавства XX століття.
Одна з ключових ідей тексту — концепція пластичного часу. Так Фосійон називає період, що властивий самій художній формі, а не історичному контексту довкола неї. Форми різних епох можуть переплітатися, перегукуватися й доповнювати одна одну в архітектурі, скульптурі, живописі та фотографії — за твердженням Фосійона, мистецтву властиві повернення, повтори, а жоден стиль чи напрям не зникають повністю.
У цьому есе історик спростовує думку, що мистецька форма виступає лише оболонкою чи технічним засобом. Натомість він говорить про форму як автономну силу, що існує на правах окремої реальності. Адже, за його словами, вона має власну еволюцію і логіку — народжується, змінюється, старіє, вступає у взаємодію з іншим мистецьким стилем і навіть чинить опір зовнішнім впливам.
Фосійон наголошує: форма ніколи не існує без матеріалу та руки митця. Глинa, камінь, дерево, фарба, фотографічний світлопис — матеріали мають власну волю, а художник вступає з ними у співпрацю. Звідси походить одна з найкрасивіших думок автора: форма народжується там, де зустрічаються рука, матеріал і внутрішня ритміка світу.
Артур Данто, професор Колумбійського університету й арткритик журналу The Nation, значно вплинув на осмислення сучасного мистецтва. Він описав кінець модернізму і запропонував інтелектуальну рамку для розуміння постмодернізму, концептуалізму й усього, що сталося після появи «Банок супу Кемпбелл» та «Коробок Брілло» Енді Воргола.
У книжці «Що таке мистецтво?» Данто повертається до базового, але складного питання: що саме вирізняє мистецький об’єкт від звичайного? Він пише, що зараз мистецтвом може бути все — знайдені об'єкти, індустріальні коробки, готовий одяг, ужиткові предмети; усталені критерії минулих епох перестають працювати. Тому автор пропонує нову відповідь: мистецтво визначається не зовнішнім виглядом, а інтерпретацією.
Мистецький твір — це об’єкт, який існує у двох вимірах: фізичному (матеріальний предмет) та інтенціональному (світ значень, ідей, контекстів і філософських тверджень). І саме ця двоїстість робить мистецтво тим, чим воно є. Для Данто точкою неповернення стала робота Енді Воргола «Коробка Брілло» — звичайна коробка прального порошку. Якщо упаковка в супермаркеті ідентична упаковці в музеї, то відмінність не у матеріалі й не у формі — вона в ідеї.
При цьому Данто, як і належить досліднику постмодернізму, всеїдний автор: він аналізує Платона, Сола Левіта, Арістотеля, Марка Поллока, Гегеля, Марселя Дюшана — і на основі цих досліджень формує комплексну теоретичну модель походження естетичних смислів.
Ще одна книга Данто — цього разу дослідження екзистенційних криз і художніх трансформацій Енді Воргола. Данто аналізує діяльність митця й описує його авторську багатовимірність: як художника, режисера, активіста й мислителя.
Для Данто Воргол — не ексцентричний попартист і не дизайнер масової культури, а центральна постать переходу до постісторичної епохи мистецтва. Об'єкти Воргола розширили межі форми і підважили базові визначення мистецтва. Саме після Воргола, за твердженням Данто, мистецтво втратило зовнішні критерії стилю та техніки й вступило в еру, де художня думка та філософія стали визначальними для розуміння твору. Тому ця книжка — не лише про Воргола, а про те, як одне художнє рішення здатне змінити інтелектуальну систему.
Звісно, Данто не просто надає теоретичний фрейм для аналізу методики Воргола — він докладно розглядає його роботи. Портрети зірок — це нові ікони для поклоніння, серія про нещасні випадки й аварії — хроніка сучасної травми, а тиражовані шовкографічні відбитки — спосіб показати ритм індустріалізованої цивілізації.
Усі книги входять до нової серії «Відлуння» видавництва «Контур», присвяченої теоретичному осмисленню мистецтва. Вони доступні для передзамовлення на сайті видавництва і вийдуть друком протягом зими-весни 2026 року.