Скажіть чі-і-і-із: пармезан — сир, що став мистецтвом

Одну з найвідоміших згадок про пармезан в історії літератури можна знайти в «Декамероні» Джованні Боккаччо, написаному в XIV столітті.

В одній із новел герой розповідає про фантастичну країну Бенгоді — землю абсолютного достатку. Там існує гора, повністю зроблена з тертого пармезану. На її вершині люди готують макарони й равіолі в бульйоні, а потім скочують їх схилом, щоб кожен міг ними поласувати.

Боккаччо зобразив пармезан не просто дорогою їжею — він використав його як матеріал для створення цілого утопічного пейзажу. Це образ прекрасного світу, де немає голоду, їжа нескінченна, а земля під ногами — вершкова, мов пармезан. Для середньовічної людини така фантазія мала особливу силу. Твердий витриманий сир був цінним продуктом, який у новелі став символом не лише задоволення та багатства, а й безпеки та впевненості у найближчому майбутньому.

Звісно, пармезан часто «позував» і художникам. Завдяки своїй специфічній шорсткій фактурі він став персонажем багатьох натюрмортів. У європейському живописі сир найчастіше з’являється на картинах XVI–XVII століть. Художники зображували накриті столи, комори й кухні, наповнені хлібом, фруктами, м’ясом, посудом та великими головками сиру.

Один із таких прикладів — робота італійського художника Бартоломео Арботорі «Натюрморт із дичиною та шматком пармезану». Поряд із фруктами, грибами, рибою та мисливськими трофеями художник помістив велику скибку витриманого сиру. Його крихку, нерівну структуру передано настільки уважно, що можна легко сказати — головний герой картини тут саме сир.

Такі натюрморти свідчили про статус власника, достаток дому та доступ до рідкісних товарів. Пармезан поруч із дичиною, дорогоцінним металевим посудом і фруктами демонстрував багатство, але водночас нагадував про плинність часу. Дичина швидко псується, фрукти перезрівають, квіти в’януть, а пармезан, навпаки, завдяки витримці, стає лише ціннішим.

У XX і XXI століттях їжа перестала бути лише предметом зображення для митців. Художники почали використовувати її як реальний матеріал для своїх висловлювань. Тут варто згадати швейцарсько-німецького художника Дітера Рота. У роботі «Staple Cheese (A Race)» 1970 року він наповнив десятки валіз сиром і залишив їх у галереї. Під впливом спеки сир почав розкладатися, з’явилися сильний запах, пліснява, комахи та личинки. Твір буквально жив власним життям і поступово виходив з-під контролю. Сир став способом говорити про час, смерть та неможливість назавжди зберегти мистецтво в незмінному стані.

У відеоінсталяції Міки Роттенберг «Cheese» пармезан став частиною твору про жіночу працю та комерціалізацію тіла. А художник Козімо Кавалларо використовував сир як архітектурний матеріал: покривав ним кімнати, будинки й навіть створив сирну стіну біля кордону між США та Мексикою.

До образу сиру звертався й український художник Олександр Ройтбурд. У великоформатній картині «Сири» 2008 року він зобразив різні головки та шматки сиру на темному тлі, перетворивши їх на своєрідний груповий портрет. Їжа тут набуває монументального парадного масштабу.

Проте для того, щоб оцінити пармезан як культурний феномен, необов’язково перетворювати його на інсталяцію чи шукати на старовинних полотнах. Пармезан можна знайти у добірці «Власного імпорту» від «Сільпо», адже справжнє мистецтво не завжди потрібно розглядати з відстані. Іноді його можна нарізати тонкими скибочками, натерти в пасту та просто з’їсти.