ΒΥΒΟΝ ΤΕΤΕΡΕΙ ΧΕΡΙ ΥΠΕΡ ΚΕΦΑΛΑΣ ΥΠΕΡΕΒΑΛΕΤΟ ΟΦΟΛΑ — ця фраза, викарбувана на камені, знайденому у грецькій Олімпії, по суті, є хвалькуватим зверненням до нащадків. У перекладі з давньогрецької вона значить «Бібон, син Фола, підняв мене над головою однією рукою».
Історики встановили, що Бібон був давньогрецьким атлетом, який жив у VI столітті до нашої ери. У чому вони сумніваються, так це в його чесності. Олімпійський камінь важить 143 кілограми — якщо Бібон і зміг підняти його над головою, він зробив це обіруч, вважає дослідник фізичної культури Давньої Греції Норман Гардін’єр. У чому Бібонові не відмовиш, так це у вмінні вражати людей навіть через кількадесят століть; як-не-як, давні греки вигадували неймовірні міфи.
До появи перших інструментів для фізичних вправ — наприклад, гатер, прадавніх гантелей з каменю вагою від двох до дев’яти кілограмів — спортзал цивілізаціям минулого замінювала природа. Атлети тренувалися, користуючись розкиданим щедро повсюди камінням (хіба що ексцентрик Мілон Кротонський, за легендою, качав м’язи, підіймаючи корову). Камені стали мультиінструментом — вони заміняли гирі, гантелі, штангу. Та й були чимось більшим: атрибутом для ритуалу ініціації підлітків, котрі мали довести, що вони чоловіки, піднявши важкий камінь, як було заведено в шотландців; атестатом про фізичну винятковість, як у Бібона; чи особистим резюме, як в ісландців.
Камені стали мультиінструментом — вони заміняли гирі, гантелі, штангу.
Початки прадавніх змагань з піднімання каменів в Ісландії датують 874-1056 роками нашої ери. Вони згадуються в сагах про Орма Сторолфссона, Фіннбогі та Греттіра Асмундарсона — міфічних героїв, які славилися силою. Вкоріненість міфів для ісландців настільки важлива, що вони вирішили вторувати легендам, але з прицілом на сучасність: наприклад, до середини XX століття, аби стати рибалкою, кандидат мав підняти камені різної ваги. Щоби пройти на судно, треба було підняти над головою камінь вагою в 54 кілограми.
Окрім того, камені стали розподільниками статусу: чим більшу вагу міг подолати ісландець, тим вищі шанси, що він отримає високий ранг і кращу платню. Отже, резюме минулого було вписано не в папір, а в камінь.
Підняття каменів — живучий спорт. Їх піднімали в часи, коли людство не придумало, що ще можна піднімати, але з появою спортзалів камінь-ліфтинг нікуди не подівся. Аби підняти Хусафель — мабуть, найвідомішу брилу у світі, — до Ісландії приїздять сотні атлетів. Хусафель (саме так, з великої літери, ніби це ім’я людини) важить 186 кілограмів. На відміну від олімпійського каменя хвалька Бібона, тут немає вирізаних отворів — його важко підняти, за нього складно вхопитися.
Хусафель — ще один розподілювач статусів. Перший і найнижчий називається amlóði — ледар. Щоб заробити його, камень треба підняти. Для другого рівня — hálfsterkur, у перекладі «напівсилач», — його треба протягнути десять метрів. Найвищий пілотаж — fullstekur, «силач». Із каменем треба пройти 34 метра по колу. Достеменно відомо, що fullsterkur’ами стали 44 чоловіки, але за останні 275 років, протягом яких люди змагаються з Хусафелем, з ним нібито вдалося впоратися 100-150 охочим (хоча архівів не існує, через те що індустріалізація та сучасний спосіб життя з’явилися в Ісландії після Другої світової війни).
Щоб довести свою силу, можна не летіти до Ісландії — достатньо прийти в найближчий спортзал. Утім, стронгмени по всьому світу вторують міфічним героям минулого та вирушають змагатися із Хусафелем. Чи приїздять до Шотландії, аби підняти 127-кілограмову Фіанну, як це роблять з XI століття. Чи їдуть до країни басків, щоб узяти участь у харрі-йазотціаліку — турнірі зі складною для вимови назвою з піднімання каменів.
Стронгмени приїздять до Шотландії, аби підняти 127-кілограмову Фіанну, як це роблять з XI століття.
Мабуть, найдивовижніше в цих змаганнях — те, як люди примудряються передавати знання про один і той самий камінь через століття. Щиро кажучи, камені — не найвиразніша річ, їх легко сплутати один з одним, вони не огороджені червоною стрічкою, як музейний експонат, часто біля них навіть не ставлять табличку. Втім, атлети завжди знають, який саме вигляд має потрібне їм знаряддя.
Камені, напрочуд, ніхто не охороняє. Зазвичай вони залишаються на тому самому місці, де їх і поклали — до них ставляться з повагою, як до реліквій (або ж просто нікому не спадає на думку поцупити 100-кілограмову брилу). Камінь-ліфтинг став нішевим спортом: ентузіасти складають мапи їх розташування, пишуть про них книги, вивчають їхню історію та знімають документальні фільми. Незважаючи на те, що триває вже XXI століття, атлети продовжують справу Бібона, який підняв над головою камінь — хоча ніхто досі не зміг повторити його рекорд і підняти 143 кілограми однією рукою.
Партнер проєкту
Партнер матеріалу — APOLLO NEXT, мережа спортзалів із 20 клубів у шести містах України. Якщо ви довго мріяли побудувати дисципліну, як у пруссів, та наблизитися до фізичного ідеалу давніх греків — ви знаєте, де і з ким це можливо.