У пива і джазу, здається, стільки ж спільного, скільки в адронного колайдера та каменю. Втім, і пиво, і джаз точно мають непередбачуванність та хист до імпровізації. Наприклад, ламбік — бельгійське пиво натурального бродіння, яке роками витримується в дубових бочках — часто виходить зовсім не таким, як задумували пивовари. І ні, це не баг, а фіча. Натуральне бродіння — непередбачувана історія. Інколи в чан потрапляє щось, чого зовсім не очікують у пиві — від яблук до ожини, а результат виходить кращим, ніж можна було сподіватися. Так само і у джазі — неконтрольованому і від того несподіваному.
Framboise Boon — уже бронзова класика від ламбіку. Кислуватий, має малиновий смак, легкий, питкий і зрозумілий. Якщо не знаєте, з чого почати, ось точка входу.
Джеймі Каллум, Террас Мартін та гурт Kokoroko — це такий Framboise Boon, тільки для «входу» в джаз. Енергійний попджаз, мелодійний з домішками неосоулу, і млосний, романтичний афробіт. З одного боку, тут немає жанрових складнощів. З іншого, ця трійка розпалює інтерес і підштовхує копнути глибше.
Терпіння подарувало нам Boerenerf Oude Gueuze — мікс ламбіків, який витримують у пляшці 90 днів перед тим, як пустити на полиці. Він вдало поєднує сухість ігристого вина та свіжість фруктів без очевидного перекосу у якийсь бік. Boerenerf Oude Gueuze — специфічний, хоч і без викрутасів, напій. Смакуєш повільніше, шукаєш нюанси — і намагєшся розгадати, що це за пиво, трохи довше.
Те саме із джазом. Британці Юссеф Дейс і Еzra Collective та американці Snarky Puppy — одні з головних представників сучасного джазу. Вони роблять доступну для сприйняття музику, але оздоблюють її деталями і жонглюванням між жанровими регістрами, які роблять треки чимось більшим за джаз — фьюженом, де в одній точці збігаються новаторство та класика.
Грайливе, вишневе, дике. De Ranke Kriek може бути незрозумілим, якщо до нього не підготуватися. Напій з посмаком, в якому відчуваються два абсолютно протилежні характери — свіжість та оскома.
The Comet Is Coming, Камасі Вашингтон і ранній Jamiroquai смакують так само. Попервах — галаслива суміш. Потім, з часом і новим прослуховуванням, відкриваються потаємні грані. The Comet Is Coming — прогресив-джаз, який більше нагадує саундтрек до блокбастеру. Все ультимативне, гучне, вибухове та ніби йде ва-банк. Камасі Вашингтон — спеціаліст із довгих, оркестрових джазових композицій з епічним настроєм, ніби це найвеличніші події в історії людства. Ну а ранній Jamiroquai має нотки acid jazz.
Зійшлися в одній пляшці кислий ель та витриманий ламбік — і вийшов De Ranke Cuvee, напій, в якому кислість поєднується із терпкістю. А таке у світі фруктових напоїв буває не надто часто.
Але у світі джазу поєднання із іншими стилями — звична річ. Наприклад, Пончо Санчез — бленд джазу та латиноамериканської музики, під який ноги самі йдуть у бік танцмайданчика. Maruja і King Krule — британські гурти, які додають пристойну дещицю джазу в нойз-рок та панк чи хіп-хоп.
Найскладніший напій ми залишили наостанок. Tilquin Oude Mure різкий і оскомистий, ніби перенасичений, із дуже специфічним присмаком. Таке пиво пʼють невеличкими ковтками і розтягують в часі. Куштуючи таке, знаходиш себе заплутаним у смаковому профілі.
Те саме відчуття виринає під час прослуховування австралійців Hiatus Kaiyote та українських гуртів Hyphen Dash і Hliborob. Формально вони роблять фьюжн, проте дедалі частіше він нагадує музичний лабіринт, в якому заплутатися — нормальний стан. Цей джаз може бути лагідним і чуйним до слухача, може бути гіллястим. Усе це — в межах одного альбому.
Jamie Cullum – You And Me Are Gone
Terrace Martin – Griots Of The Crenshaw District
Kokoroko – Idea 5 (Call My Name)
Yussef Dayes – Tioga Pass
Snarky Puppy – Sing To The Moon
Ezra Collective – Welcome To My World
The Comet Is Coming – Super Zodiac
Kamasi Washington – Prologue
Jamiroquai – Too Young To Die
Maruja – Bloodsport
King Krule – A Lizard State
Poncho Sanchez – Besame Mama
Hiatus Kaiyote – Red Room
Hyphen Dash – Hyphentallica
Hliborob – Donbas Blues