Найепічніші змагання: Як давні греки придумали сучасний спорт

«Легко здолав і Анкея з Плеврона, що вийшов боротись; далі, Іфікла, славетного в бігові, теж перегнав я, а у метанні списів переміг Полідора й Філея» — так згадує свої спортивні перемоги пілоський цар Нестор в «Іліаді» Гомера.

Згадує він це після того, як Ахіллес вручає йому нагороду — чашу-фіал — після ритуальних спортивних змагань на похороні Патрокла. Старий Нестор уже не брав участі у змаганнях, тож це був почесний приз для присутнього на події пенсіонера-чемпіона. Безпосередні переможці отримали з рук Ахіллеса серйозніші нагороди — коней і золото.

Вдруге Гомер згадує про спортивні змагання, описуючи візит Одіссея до народу феаків. Одіссея зустрічали гостинно — він все-таки цар дружньої Ітаки. Тому феаки організували гучний бенкет із танцями, фестивалем і метанням диска.

Ми не знаємо точного часу життя Гомера — приблизно йдеться про IX–VIII століття до н. е. Але, найімовірніше, за його життя організовані та періодичні спортивні змагання були ще у зародку. Для поета більш звичними були змагання з певного приводу — аристократичні заходи на честь померлих чи весілля. Або дипломатичні урочистості, як у випадку з Одіссеєм. Так, вищезгаданий Нестор перемагав на похороні іншого царя, «коли славні епеї ховали в Бупрасії тіло Амарінкея-вождя».

У ті часи спорт був справою аристократів, тобто професійних військових. Це помітно ще й у тому, які дисципліни Гомер описує — біг, єдиноборства, стрільба з лука, метання списа, перегони на колісницях, двобій в обладунках. Ніяких атлетів не було: воїн метає спис на змаганнях, бо потім робить це й на полі бою. А, наприклад, дисципліни стрибків за часів Гомера не було. Хоча вже скоро вона виникне на перших Олімпійських іграх.

Перші Олімпійські ігри

Загальновизнаною датою перших ігор в Олімпії є 776 рік до н. е. Це не підтверджена інформація, але вона підкріплена авторитетом Арістотеля. Уже в перші півстоліття виникли відомі нам ознаки Олімпійських ігор — пентатлон (біг, метання диска і списа, стрибки в довжину, боротьба) і священне перемир'я на час змагань. Але ще 200 років ігри залишалися локальними для західного Пелопоннесу — атлети з інших регіонів Греції бували там рідко.

Втім, з часом ідея сподобалася всім грекам. Тим більше, що змагання приносили політичні дивіденди. Царі Еліди, де була Олімпія, вели чимало загарбницьких війн проти інших грецьких держав, проте на них майже ніхто не нападав. Бо це ж священна земля Олімпійських ігор!

У першій половині VI ст. до н. е. склалося поняття Панеллінських ігор. Це був чотирирічний цикл з Олімпійських, Піфійських, Істмійських та Немейських ігор. Атлет, який перемагав на всіх чотирьох, отримував статус періодоніка та ставав суперзіркою.

У той самий час відбулася демократизація багатьох грецьких полісів, яка зламала старий «царський» лад. Не всюди він зник повністю, як в Афінах, але так чи інакше суспільна роль кожного вільного громадянина підвищилася. Відповідно, і спортивні змагання остаточно перетворилися з ритуальної забавки військової аристократії на народне свято. Атлетом може бути кожен! Звісно, крім рабів, жінок і всіх інших, хто до вільних громадян не належить.

Атлетом може бути кожен! Звісно, крім рабів і жінок.

Разом із цим виникло й те, що еллініст Вернер Єґер назвав «пайдея» — комплекс уявлень давніх греків про освіту та гармонійний розвиток особистості, складовою якого була і фізична культура. По суті, це, ймовірно, перше у світі уявлення про масовий спорт і необхідність гімнастичних вправ для кожного громадянина.

Початок V ст. до н. е. — період розквіту, причому одночасно давньогрецької демократії, науки, освіти та спорту. Громадяни полісів, у яких з'являлося дедалі більше прав і можливостей, активно дбали як про здобуття нових знань, так і про своє здоров'я.

Змагання суперчемпіонів

Із часом спортивні змагання в Давній Греції щораз більше, як ми сказали б нині, комерціалізувалися. З'явилися професійні атлети, які роками їздили по різних глобальних та локальних змаганнях і жили зі своїх перемог. Самі призи не були коштовними — вінки та амфори з олією. Але в рідних полісах переможців засипали грошима і почестями. Могли призначити і довічне утримання.

Статус переможця давав не тільки гроші, а й перепустку до аристократичних кіл. Ставлення до відомих чемпіонів було особливим. Наприклад, у 407 році до н. е. олімпійського чемпіона з панкратіону Доріея Родоського захопили в полон афіняни під час війни. І відпустили без викупу, бо дуже поважали. Імена чемпіонів карбували на спеціальних «ювілейних» монетах.

Олімпійського чемпіона захопили в полон під час війни. І відпустили без викупу, бо поважали.

Найшанованішим періодонікам, багаторазовим переможцям, навіть ставили статуї — це був фактично напівбожественний статус.

Зрештою ідея масової фізичної культури звелася до змагань суперпрофесіоналів, які тренувалися з дитинства. І тренувалися, зазвичай, робити щось одне, щоб гарантовано перемагати в конкретній дисципліні. Той самий цар Нестор колись переміг аж у трьох дисциплінах, адже грецькі освітяни наголошували на всебічному гармонійному розвитку тіла. Але згодом це стало необов'язковим. Аніж бути і сильним, і спритним, і швидким, краще бути найсильнішим, бо саме це — шлях до великих грошей та авторитету.

Спорт не буває без політики

Американський історик спорту Едвард Норман Ґардінер у своїй роботі Athletics of the Ancient World писав про три основні періоди розвитку спорту в Давній Греції. Перший — за Гомером, тобто здебільшого для військової аристократії.

Далі — організований і масовий спорт як частина уявлень про ідеального повноцінного громадянина. І нарешті останній — комерціалізація та професіоналізація спорту.

Складно не помітити, що спорт розвивався так само, як і грецьке суспільство. Від аристократів, героїв та царів через демократію і розвиток філософії з етикою до появи «нової аристократії» та олігархії, влади грошей і впливу. Здається, після давніх греків не так уже й багато змінилося у світі великого спорту.