Ще один дубль, ще один келих: як пити вино кінематографічно

«Лиха слава» (реж. Альфред Гічкок, 1946)

«Лиха слава» — один з найвідоміших трилерів Гічкока середини 1940-х. Американський розвідник Девлін (Кері Ґрант) вербує дочку гітлерівського полигача Алісію (Інґрід Берґман), щоб розслідувати змову нацистських недобитків у Бразилії.

Вино відіграє ключову роль у сюжеті. Спочатку на обіді один зі змовників видає себе тим, що показує на пляшку бургундського Bouchard Père & Fils — переплутавши з іншою пляшкою, в якій зловмисники зберігали заборонену сировину. Збагнувши, де шукати докази, Алісія краде ключ від винного погреба свого нареченого, нациста Алекса, з яким заручена задля місії.

Під час наступного візиту Девлін спускається в льох і знаходить урановий пісок у пляшці Grands Vins de Bourgogne Pommard врожаю 1934 року. Нагорі тим часом закінчується шампанське, і ось-ось у підвал можуть навідатися слуги або господар. Саме цей епізод згадував Годар, коли говорив про Гічкокову геніальність: «Він міг змусити вас завмирати від страху, показуючи ряд винних пляшок».

«Доктор Ноу» (реж. Теренс Янг, 1962)

«Доктор Ноу» — перший фільм про суперагента Джеймса Бонда. У прикінцевих епізодах Доктор Ноу (Джозеф Вайсман) влаштовує вечерю для полоненого ним Бонда (Шон Коннері) і його дівчини Гані (Урсула Андресс). Спритний Бонд хапається за найближчу пляшку шампанського, щоб скористатися нею як зброєю. Доктор зауважує: «Це Dom Pérignon '55. Шкода було б його розбити». Бонд відрубує: «Я віддаю перевагу '53».

Dom Pérignon Vintage 1953 проти Vintage 1955 — це класична суперечка винних колекціонерів. Весна 1953 року була м’якою, а літо — ідеально теплим, завдяки чому виноград досяг бездоганної зрілості з високим рівнем кислотності. Це надало вину витончений баланс нот. У 1955-му врожай зібрали аж у жовтні, у значно більших обсягах, а саме шампанське вийшло «важчим». Експерти вважають делікатний і комплексний стиль 1953 року найвищим проявом майстерності винарства.

У такій пікіровці Янг підкреслює класову і стилістичну відмінність між антагоністами. Лиходій-скоробагатько демонструє статки, 007 — смак і офіцерську витримку. Безумовно, ясно, хто врешті візьме гору. До речі, згодом, у фільмі «Голдфінгер», Бонд повчає: «Є речі, яких просто не роблять, — наприклад, Dom Pérignon '53 не п’ють за температури вище ніж 38 градусів за Фаренгейтом. Це так само погано, як слухати The Beatles без навушників».

«Вдова Кліко» (реж. Томас Неппер, 2023)

А тут зупинка для поціновувачів легкого ігристого. «Вдова Кліко» — байопік жінки, яка змінила виноробну справу, біографія однієї французької компанії, феміністичний маніфест, але, найголовніше, освідчення в любові до винограду.

Усього через два роки після весілля наслідник виноробні Франсуа Кліко помирає. Кліко — ексцентрик, експериментатор, неортодоксальний винороб — намагався винайти формулу вдосконаленого подвійного бродіння, але постійно зазнавав невдачі. Його справу продовжує вдова Барбе-Ніколь, і не без труднощів — найтрагічніша сцена фільму припадає на зіпсовану партію вина, і поставлена вона так майстерно, що глядачу складно не співчувати напою. І так допоки в Барбе-Ніколь не виходить партія 1811 року.

Випуск шампанського врожаю 1811 року співпав з прольотом великої комети Фложерга — на думку виноробів, саме того року виникло те, що ми називаємо сучасним ігристим, а комета нібито вплинула на смакові якості винограду. Хоч науково її вплив на врожай ніяк не підтверджено, деякі винороби й донині вірять у зв'язок небесних тіл і винограду. Зрештою, в кожній професії є свої забобони.

«Мовчання ягнят» (реж. Джонатан Демме, 1991)

Як відомо, один із найзнаменитіших трилерів у історії кіно побудований на гастрономії і енофілії (пристрасті до вина) геніального психіатра і за сумісництвом людожера Ганнібала Лектера (Ентоні Гопкінс)

Сюжет такий: стажерка ФБР Кларіса Старлінг (Джоді Фостер) приходить до Лектера, щоб він допоміг спіймати маніяка. Лектер із його надточною інтуїцією швидко розбирає життя Старлінг, а на її пропозицію проаналізувати його самого відповідає: «Якось соціолог намагався мене опитати. Я з'їв його печінку з бобами та чудовим к'янті».

Тут ще й приховане послання. У шпиталі, де відбувається розмова, Лектера мали б лікувати антидепресантами з групи інгібіторів моноамінооксидази, дієтичні протипоказання при прийомі яких — печінка, боби й червоне вино. Ця цитата посідає 25-те місце у списку 400 найвидатніших кінофраз Американського кіноінституту.

«На узбіччі» (реж. Александер Пейн, 2004)

Двоє друзяк — похмурий невротик Майлз (Пол Джаматті) і життєрадісний ловелас Джек (Томас Гейден Черч) — вирушають у холостяцьке турне виноробними районами Каліфорнії.

Те, що починається як бурлеск про пригоди вже не таких молодих батярів, обертається на драму про кризу середнього віку. Джек — мало кому потрібний, хоч і раніше відомий актор. Майлз — письменник, що не може змиритися з розпадом шлюбу і переживає кризу віри у літературне ремесло. Спроби виплутатися з життєвих пасток призводять інколи до кумедних, інколи до сумних, інколи до скандальних результатів.

Одна з таких характерних сцен відбувається в черговому ресторані. У розмові з офіціанткою Майлз виголошує один із найвідоміших монологів про вино в історії кінематографа: «Якщо хтось замовить мерло, я йду геть. Я не п'ю кляте мерло». Цей напад гастрономічної перебірливості мав фатальні наслідки для ринку виноробів: продажі піно-нуар різко зросли, а мерло на деякий час вийшло з моди.