"Сади перемоги": Як в Україні створюють міські городи, які зцілюють і відновлюють громади під час війни

Влітку 2022 року до Полтави прибула величезна кількість людей з окупованих та прифронтових міст. Здебільшого вони селилися у тимчасових центрах перебування, які створювалися на базі різних комунальних закладів, зокрема, шкіл.

Щоб забезпечити їх зелениною та свіжими овочами, співробітники Інституту розвитку міста вирішили відновити старі теплиці.

Олександр Печененко, начальник відділу урбаністики та інфраструктурних проєктів КО “Інституту розвитку міста” ПМР, розповідає:

"Спочатку ми зібрали активну спільноту та розчистили теплиці, зробили відкриті грядки. До нас долучилися небайдужі городяни, і ВПО брали участь в роботі також.

Змайстрували 3 компостери для компостування та 5 лав для відпочинку. А суттєво масштабували роботу тоді, коли отримали підтримку від ініціативи “Сади перемоги”.

Ідея “Садів перемоги” виникла ще під час Першої світової війни: тоді жителів Канади та США закликали власноруч вирощувати городину на прибудинкових територіях, в міських парках та навіть просто на дахах або на підвіконнях. Під час Другої світової такі ініціативи стали порятунком для Великої Британії, яка опинилася майже в облозі й зіткнулася з дефіцитом продуктів.

Навесні 2022 року, щойно розпочалося повномасштабне вторгнення, за підтримки уряду Канади та українських державних органів стартувала ініціатива “Сади перемоги України”. І не дарма. Однією зі стратегій ворога є створення штучного голоду. Про це яскраво свідчать заміновані поля, знищені фермерські підприємства, вкрадене на окупованих територіях зерно… Все це призвело до того, що вже наприкінці 2022 року третина українців мала певні проблеми з доступом до харчових продуктів.

Щоб протидіяти цьому, “Сади перемоги України” здійснювали грантову та інформаційну підтримку громад, які хотіли реалізувати власні проєкти у сфері харчової безпеки.

Одним з таких проєктів і став “Полтавський міський сад-город”.

"Ми дуже хотіли масштабуватися, облаштувати повноцінну теплицю. За допомогою ініціативи “Сади перемоги” відкрили її в березні 2023 року. Провели декілька воркшопів для громадськості, напрацювали просторову концепцію розвитку міського саду-городу та висіяли редиску, латук, кріп. У другу сівозміну висадили огірки, помідори, багато зелених салатів", - додає Олександр Печененко.

Зібрану городину протягом сезону передавали переселенцям. І участь в проєкті, і отримана винагорода – врожай – для багатьох з них була ще й неабиякою моральною підтримкою.

Маріяполіс – найбільше модульне містечко для переселенців у Львові, на Сихові. Його назвали на честь окупованого Маріуполя. В ньому і справді проживає багато маріупольців, а ще люди з Краматорська, Луганська, Херсона.

В травні 2023 року мешканці містечка облаштували свій власний сад-город: щоб забезпечувати себе базовими продуктами та навчити дітей садівництва.

До ініціативи долучився львівський простір "Розсадник" та громадська організація “Плато”, що спеціалізується на природоорієнтованих рішеннях. Микола Рябика, співзасновник “Розсадника” та виконавчий директор “Плато” розповідає:

"Ми допомогли людям у Маріяполісі зробити грядки, завезли компост, підтримували порадами. Ці грядки зовсім невеликі за розміром. Але коли ми в липні – серпні навідувалися до містечка в гості, були приємно здивовані результатом. Люди не просто не полишили цю ідею, а навіть розвинули її.

Взагалі “Розсадник” – це і простір едукації, і центр міського садівництва та городництва, який небайдужі львів’яни облаштували на території старого квіткового господарства у парку Залізна Вода.

Микола Рябика пояснює: "Ми створили цей простір в першу чергу для того, щоб спростувати міфи про те, що в центрі міста неможливо вирощувати їжу, або що ця їжа буде поганої якості.

Тож ми проводимо безліч освітніх подій про міське городництво, зелену партисипацію та залучаємо зацікавлених людей до вирощування рослин".

Тут, справді, не тільки зростають рослини, але й зміцнюються зв’язки між людьми.

Восени 2023 року багато відомих людей, зокрема, Євген Клопотенко, долучилися до флешмобу: вони розповідали про міське садівництво та закликали людей підтримати краудфандингову кампанію, яку запустили школярі з міста Рудки на Львівщині.

Діти та вчителі збиралися облаштувати сад-город на території школи: планували власноруч вирощувати зеленину для своєї їдальні та згодом перетворити декілька грядок на повноцінний еко-простір.

Кампанія виявилася успішною. Вже у середині листопада учні зібрали перший врожай та почали роботу в майстерні, на якій створювали все необхідне для облаштування громадського еко-простору.

Лідерка цього проєкту, школярка Надія Петляковська каже, що подібна ідея виникла дуже давно. Вони вже мали досвід вирощування рослин на підвіконні, а заступник директора мріяв про грядки та сад на подвір’ї школи. Зараз він захищає країну у лавах ЗСУ, а вчителі та учні все ж таки взялися реалізувати цю ідею.

"Ми так давно мріяли про свій проєкт, але без професійної підтримки не виходило так, як треба. Все змінилося, коли Ірина Димій, наша координаторка, розповіла нам про освітню програму відбудови для підлітків “План.ДІй”. Ми зібрали команду, хоча все ще не вірили до кінця, що нам все вдасться. Та попри це ми старанно виділяли час на навчання, наради, зустрічі. І в якийсь момент я чітко зрозуміла, що все не дарма. Що ми точно зможемо реалізувати намріяне", – каже Надія.

Територія біля школи – величезна, цілий гектар землі. Та школярі і ментори розпочали з облаштування експериментального майданчика. Саме на це і пішла сума, зібрана краудфандингом.

Надія пригадує: "Звісно, ми дуже хвилювалися. Сума, яку ми хотіли зібрати, була значною. Та ми хотіли донести, що це – не просто проєкт заради звітів та фото, це наша мрія. І нам це вдалося.

Кожного разу, коли я бачила, що гроші відправляють знайомі, батьки учнів нашої школи та просто небайдужі мешканці громади, просто не могла повірити своїм очам, але відчувала таку велику вдячність у серці. Було дуже приємно, що нас підтримали відомі люди. Бо так нам вдалося розповісти на всю Україну не тільки про наш проєкт, але й про наше місто".

Підлітків консультували вчителі та експерти з “План.ДІй”: допомагати підібрати матеріали для облаштування громадського простору, проводили майстер-класи тощо.

Школярі опікувалися грядками та паралельно працювали в майстерні. Дуже швидко до старшокласників долучитися і молодші учні, які також зацікавилися проєктом.

"Все набувало якихось шалених темпів. Ми готувалися до НМТ, але весь вільний час проводили у майстернях. Навіть під час повітряних тривог у бомбосховищі щось обговорювали та майстрували. Цим почали цікавитися інші учні, навіть семикласники. Вчителі та директорка давали рекомендації, з яких рослин краще почати.

Це було так приємно – усвідомлювати, що результати нашої праці будуть корисними для ЗСУ", - розповідає Надія.

Зараз учні висаджують нові рослини та готують експериментальну ділянку до відкриття: хочуть запросити в гості всіх, хто допомагав проєкту.

Оксана Олейнюк-Пухняк – ландшафтна архітекторка, кандидатка сільськогосподарських наук. Вона проєктує різноманітні парки та сади, а також працює в агрокультурі: розробляє органічні ферми з погляду ландшафтного планування, правильного формування простору, оптимального підбору рослин, від овочевих до декоративних.

Разом з колегами-науковцями вона працює над проєктами “Фермерські парки” та “Світоглядний парк-лабораторія”. Йдеться про те, що фермерство можна розглядати не лише з суто утилітарної точки зори – виробництва продуктів та харчової безпеки, але й в контексті терапевтичного відновлення. Робота у “Фермерських парках” для багатьох українців може стати рятівною соломинкою у світі, сповненому болю і втрат.

А “Світоглядний парк-лабораторія” має запрацювати на Київщини: там науковці будуть показувати всім охочим, як правильно та екологічно можна вести агробізнес, як варто дбати про отруєні та виснажені війною ґрунти, як отримувати врожай та прибуток, не руйнуючи екосистему.

Крім цього, Оксана Олейнюк-Пухняк є головою садово-городнього кооперативу “Промінь” у Львові. І вона бачить, що з початком пандемії, а тим паче з розгортанням повномасштабного вторгнення, дачі отримують друге життя. Діти та онуки їхніх власників приїжджають жити до Львова і починають господарювати по-новому. Зокрема, закладають у місті не декоративні газони, а саме овочеві сади.

Люди експериментують з сортами: хтось вирощує "Зоряні війни", хтось обирає "Капітан Лакі". Крім помідорів та огірків, все більше людей вирощують артишоки. Вони дуже непогано почувають себе на Львівщині. Звісно, у багатьох є цілі колекції патисонів та кабачків, різноманітних сортів. І це так цікаво: люди ставляться до насіння овочевих культур майже як до колекційних об’єктів.

Ще багато людей збирають та сушать свої чаї. Не цураються дикоросів, а вивчають їх. Взагалі люди повертаються до більш турботливого органічного способу вирощування рослин. І ще дуже важливо розуміти, що кожен такий сад – це не тільки фактор харчової безпеки, це оаза живої природи у місті. І ці оази дуже важливі для птахів і комах. А для людей вони стають простором відновлення: під час праці на землі, та й просто під час споглядання, як ростуть твої фрукти та овочі.

А ще потім, коли врожай зібрано, починаються кулінарні змагання: хто яку мармуляду зварив, хто що законсервував, що засушив. Так розвивається ціла мережа однодумців, і я радо долучаюся до цього: читаю лекцію, ділюся інформацією, даю поради", – розповідає пані Оксана.

“Сади” – проєкт, який після почату повномасштабного вторгнення розпочала громадська організація “Місто-Сад”. Ідея полягає не тільки в тому, щоб спонукати українців створювати сади, зокрема, на звільнених територіях, але й в тому, щоб з наукового погляду дослідити, яким є справжній український сад.

Гаслом проєкту став парафраз відомого рядка: "Сади вишневий коло хати" – це не тільки нагадування про множинність садів, але й прямий заклик до дій.

Євгенія Кулеба так розповідає про початок проєкту: "Ідея ця виникла з усвідомлення того, що ми захоплюємося французькими садами, англійськими регулярними садами, але нічого майже не знаємо про те, що таке український сад. Тож проєкту передувало дослідження та розробка концепції українського саду".

Ініціатива об’єднала науковців, які поставили собі за мету описати та типологізувати український сад, на формування якого вплинув і строкатий етнічний склад України, і народні традиції, і особливості ведення побуту.

Дослідники визначили такі особливості українського саду: виразне зонування, відсутність газону, строкатість барв у квітнику, наявність лікарських рослин, активне використання стежин, поєднання регулярного та ландшафтного планування. А ще наявність межі з живоплоту, бордюрів, де рядками висаджені квіти, рослинної огорожі.

В різних громадах звільненої Київщини за підтримки ініціативи почали висаджувати малі сади.

Ми шукали партнерів у місцевих адміністраціях, а вони відповідно допомагали нам знаходити ті ділянки, де можна розбити сад. До цих акцій завжди активно долучалася місцева громада. Навіть просто місцеві мешканці, коли бачили висадку дерев з вікна, спускалися, приносили свої саджанці або пропонували допомогу.

Ми хотіли, щоб в цих садах були використані хоча б деякі елементи українського саду, зокрема, символічні. Наприклад, ми створили бузковий сад та калиновий сад. Тобто це завжди історія про Україну та про українську ідентичність".

“Ірпінь та калина – все буде Україна” – акція, під час якої на набережній Ірпеня висадили понад 160 калин. Це ініціатива громадської організації “Відлуння руйнації”, що займається збереженням культурної спадщини та розвитком солідарної економіки за підтримки USAID, та органів місцевого самоврядування.

"Ще наприкінці 2022 року стартувала ініціатива зі створення Мережі захисту культурної спадщини в контексті солідарної економіки. Вона об'єднала багато небайдужих організацій, які хотіли долучитися до відновлення деокупованої Київщини.

Ми провели багато різних акцій. Наприклад, в “Добропарку” висадили клумбу з пряноароматичними рослинами.

Тоді в “Добропарк” приїздило багато людей з Бишівської громади: вона дуже постраждала під час вторгнення. І ось діти з цих сіл із задоволенням розбирали набори розсади та слухали поради про те, як все це виростити у себе вдома. І потім ми були на зв’язку, вони надсилали нам фотографії того, що виростили. Ми розуміли, що все це не дарма", – розповідає Олена Казьміна.

В Ірпені ж за підтримки цієї ініціативи зібрали гроші на саджанці та висадили 160 кущів калини вздовж набережної між Романівським мостом, через який евакуювалися мешканці міста під час боїв, та між Парком письменників.

"Всі такі акції знаходять велику підтримку у мешканців громади. І не тільки вони. Ми розуміємо, що в таких умовах ми не можемо говорити про якісь звичайні форми туризму. Але у нас є великий потенціал до розвитку солідарного туризму: щоби люди приїжджали в якусь громаду і долучалися коштами або своєю працею до її відбудови (для того, щоб долучитися до відбудови). І ось такі висадки – це один із прикладів етичної та емпатичної спільнодії.

Крім калини, ми ще висадили дерева в Парку письменників. На пам’ять про поета та письменника Володимира Вакуленка, якого вбили загарбники, висадили вишню. А за підтримки української діаспори висадили мелітопольську черешню. Хотіли нагадати, що ми пам'ятаємо про всіх, хто знаходиться під окупацією та робимо все для їхнього звільнення".

Серед майбутніх проєктів – висадка канн (згадка про рядок "В очі дивляться канни" з пісні "Києве мій") та створення клумби фіалок на пам’ять про поета Максима Кривцова.

"До цих проєктів залучаються люди з різних куточків світу. Особливо наші колеги з індустрії туризму. От нещодавно ми отримали внесок від людини з Греції. Ця людина цілеспрямовано хоче долучитися до створення клумби фіалок на честь Максима Кривцова, бо знає, цінує, популяризує його вірші у своїй країні", - додає Олена.

Slow Food – це рух, який виник в Італії у 80-их роках ХХ століття. В глобалізованому світі, де їжа стала все більш швидкою та подекуди сприймалася виключно як паливо для тіла, ідеологи руху привертали увагу до цінності локальних гастрономічних традицій, усвідомленого споживання та поваги до біорізноманіття.

В умовах, коли ворог намагається знищити і українську культуру, і українську екосистему, ці цінності стають ще більш актуальними. Юлія Пітенко, лідерка мережі Slow Food в Україні, розповідає:

"Рух slow food – це завжди про локальне біорізноманіття, локальні сорти та про те, як їх врятувати. Тож у квітні 2022 року, щойно звільнили Київщину, ми передавали в домашні господарства насіння. При чому не просто якесь імпортне насіння, а наше, зі станції “Маяк” та інших дослідних станцій.

Ми солідарізувалися з ініціативою “Відлунням руйнації” та зробили декілька проєктів в Добропарку. В травні там просто засіяли город, посадили овочі від петрушки до кавунів. А наступним етапом була висадка великої клумби лікарських рослин".

Акцій, які підтримав рух, було дуже багато: від висадки місцевих сортів яблунь та груші в дитячому садочку Білої Церкви до створення грядок з ароматичними пряними рослинами в школі у Мотижині. Вже на випускний діти робили з цієї м’яти собі безалкогольний мохіто.

Зараз команда готується до того, щоб створити в Ірпені пермокультурний лісосад. За його логікою, всередині висаджуються дерева, далі кущі, а потім овочі. Таким чином утворюється коло, в якому рослини розвиваються в синергії.

А ще рух разом з українськими науковцями досліджує принципи терапевтичного садівництва.

Бо у кожної людини, особливо під час та після війни, свій життєвий досвід. Є люди, яким земля надає силу. А є ті, які не можуть бачити землю, бо з нею пов’язані занадто важкі спогади. Але та сама людина, може, захоче спертися десь о дерево на самоті. Це ціла наука. І зараз ми тільки на початку шляху, щоб все це дослідити, усвідомити", – каже Юлія.

Крім того, спільнота зараз створює цілу мережу шкіл, які готові на свої території створювати пермакультурні городи, ефективні з погляду кількості та якості врожаю, але дружні до природи. Тут будуть вирощувати рослини, притаманні кожній конкретній місцевості. Ідея полягає ще й в тому, щоб діти, які в школі опанують нові підходи та технології, передали їх батькам.

А ще рух створив мережу зберігачів домашнього насіння. Юлія каже:

"Важливо ж не просто саджати сади та городи, але розуміти, що ми саджаємо. Будь-яке імпортне насіння чи щось своє? Ми плекаємо думку про те, що домашнє, сімейне насіння – це наш спадок багатьох поколінь. Його потрібно зберігати, поважати, правильно до цього відноситися. Врешті, мати можливість виростити, зібрати врожай і знову посіяти – це і базова незалежність. Тим паче тоді, коли нас намагаються знищити".

Ми створили цей матеріал як учасник Мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.