З початком повномасштабного вторгнення мільйони людей виїхали за кордон, рятуючись від війни. Ми поспілкувалися з жінками, які знайшли тимчасовий прихисток в різних країнах світу, аби дізнатися, за якими українськими продуктами вони сумують і що готують, коли хочуть відчути себе «як вдома».
Список продуктів, за якими найчастіше сумують українки за кордоном, доволі передбачуваний: гречка, сало, кисломолочний сир. Те, наскільки складно їх роздобути, залежить від країни перебування: іноді пошук гречки перетворюється на складний квест, іноді за нею просто потрібно піти в спеціалізований магазин.
Наталія, яка зупинилися в Ірландії, розповідає: «Гречку, сир, сметану можна купити у магазинах »Moldova« та »Polonez", де продаються продукти зі Східної Європи. Однак не вистачає звичних молочних продуктів в супермаркетах. Якось варила борщ: коли запитала продавця про сметану, то мене відправили у відділ морозива. Нещодавно дуже захотілося назад: тоді я купила пряників до чаю. Це допомогло частково повернути відчуття дому".
Ніна, яка також зараз живе у Дубліні, підтверджує: "В цілому, місцеві польські та молдавські магазини покривають більшість запитів щодо українських продуктів: є гречка, ячка, солоні огірки, квашена капуста, кисломолочний сир і польський кефір. До речі, в ірландських магазинах з‘явився місцевий Kefir, і мій син каже, що він смачний. Але дуже не вистачає хорошого генеральського сала: такого мякенького з м‘яском. Ще мені не вистачає якісної оливкової олії, яка продається в «Сільпо». Тут вона простіша. І specialty кав‘ярень мало: в України в простих кав‘ярнях на зупинках здебільшого кава краща, ніж тут. Але ми і тут знайшли місце, де нам кава смакує".
Світлана, яка опинилася у Швеції, розповідає, що тут знайти знайомі продукти складніше: "Дуже не вистачає гречки. Вона є у продажу, але тільки зелена і знаходиться у відділах здорової їжі, з відповідною націнкою за «суперфуд». Ще тут немає сала. Є солоний бекон та смалець у брикетах, але на смак все це сильно відрізняється від сала. Нещодавно в великих мережевих магазинах з'явився кисломолочний сир польського виробництва. Дуже якісний і смачний. Шведські аналоги такого сиру схожі на сиркову масу: сирники чи ліниві вареники з них зробити майже неможливо".
Так само кисломолочний сир – один з небагатьох продуктів, якого не вистачає Лорі, яка опинилася на Мальті: "Не вистачає саме кисломолочного сиру, щоб зробити сирники та ліниві вареники. Гречку я знайшла, але, в цілому, не вистачає різноманіття каш, немає доброї плющеної вівсянки. Та й огірки та помідори пахнуть зовсім не так, як у нас в сезон".
Вікторія, яка евакуювалася з Сум до Литви, говорить: «Особливої нестачі у звичних продуктах не відчуваю, от хіба що сала такого, як у Сумах, тут так і не куштувала».
Жінки, які зупинилися в країнах Східної Європи, зазвичай легше можуть знайти звичні продукти, хоча все одно відмінності є. Відразу кілька жінок розповіли, що в Європі зовсім не такі буряки – не солодкі, тож і борщ з них виходить не такий, як завжди.
До цього «базового набору ностальгії» додаються десятки окремих продуктів, які мали вагоме значення в особистому досвіді кожної з жінок.
Наприклад, Тіна, яка виїхала до Словаччини, пише:
"Взагалі тут є багато того, до чого ми звикли: сметана, домашній сир, буряк свіжій та варений. Тобто зробити борщ, сирники або гомбовці на сніданок та улюблені вареники з сиром – не проблема. Але я не можу знайти, наприклад, свіжого кропу: просто замовила насіння, буду вирощувати на підвіконні. А ще дуже сумую за гречаним багетом від Сільпо, паштетом від Борисова, ігристим «Шабо». Це завжди був такий собі «святковий набір» у мене. Ще сумую за запашною соняшниковою олією з базару, від бабусі, в пластиковій пляшці від лимонаду: щоб налити в маленьку мисочку, додати грубої солі та їсти з духмяним чорним хлібом зеленою цибулею. Ну і звісно, за «Шаленою бджілкою» та «Ромашкою» теж".
Валерія, яка зараз мешкає у Вроцлаві, поділилася великим переліком продуктів, які важливі для неї:
"Мені сильно не вистачає плющеної вівсянки, тут є лише пластівці. Ще в Польщі немає насіння, але в магазинах продаються соняхи: цей факт для дуже здивував. Оселедець зовсім не такий – в солодкому маринаді. Аналогічно немає й сушеної риби, попри те, що риби тут загалом багато, поляки не сушать її. В України мій батько займається фермерством, тож я звикла до дуже добрих овочів: місцеві помідори мені не смакують. Мак продається тільки перед Великоднем, немає халви та цукерок Roshen. Гречка – делікатес за скажені гроші. Але я її не люблю, для мене це не проблема, але певно для когось може стати незручністю. Загалом кисломолочні продукти смачні та якісні, але я все ще не можу знайти вдалий сир для сирників".
Приготування знайомої «комфортної» їжі – це спосіб відчути себе «немов вдома» і навіть трохи відновити контроль над своїм життям в нових умовах. Абсолютна більшість жінок, з якими ми поспілкувалися, розповіли про те, що вони або завжди намагаються готувати звичні страви в новій країні, або роблять це час від часу.
Деякі з них розповіли, що для них має значення не лише сам смак українських страв, але й процес приготування: він заспокоює, стає ритуалом, а подекуди – елементом усвідомлення та збереження власної ідентичності.
Світлана виїхала до Швеції з тимчасово окупованого Херсону, тож вона найчастіше готує страви, які асоціюються з півднем України: "Звісно, готую борщ. А також баклажанову ікру, надівані перці, кабачкову ікру – все, без чого неможливо уявити херсонське літо. Ну от гречки ще зеленої купила: смажитиму її. Житній хліб роблю. Він також нагадує рідну домівку. З початком осені розпочали сезон пирогів з яблуками та корицею".
Лола, яка виїхала до Німеччини з Києва, пише: "Дуже скучили за форшмаком, за котлетами по-київськи, за борщем, за оселедцем під шубою, за шурпою, як в кримському кіоску на базарі, пловом, за дерунами… Тож от все це і готуємо, щоб відчути дім. А я ще й працюю раз на тиждень на кухні проєкту допомоги українським жінкам: готую там всі ці страви, за якими ми сумуємо".
Тіна говорить, що один тільки запах гречки повертає безліч спогадів: "Запах гречки, що шириться квартирою, повертає до мирних часів вдома, у Києві. Перше, що я приготувала в евакуації – це шарлотка з яблуками, ікра з буряка та борщ. До речі, вдома я не часто готувала борщ, бо було ліньки оце все різати, терти, смажити, щось робити з купою брудного посуду, ще коли усі руки в буряку. Та й в будь-якому закладі можна було борщу поїсти. Але ж зараз борщ – не стільки про «поїсти», а про почуття дому та навіть в якомусь сенсі самоідентифікацію".
Ніна розповідає: "Щоб повернути почуття дому, ми пішли шукати гриби. Там, де ми живемо, є хвойні лісосмуги. Один ірландець показав, де можна збирати гриби. Набрали білих, польських та маслюків. Ми так під Києвом збирали. Насмажили та зробили товчену картоплю до них (ірландці, до речі, теж її готують), а також зварили грибний суп. Згадалося, як моя покійна мама вчила мого чоловіка збирати, і ми разом ходили до лісу. Ще відчуття дома — це борщ. Завжди коли їм борщ, це – про дім".
Дуже часто приготовані власноруч українські страви стають інструментом комунікації та певною мірою кулінарної дипломатії: їх готують для сусідів, нових знайомих, аби розповісти про себе і якимось чином презентувати культуру України.
Вікторія ділиться: "Моє відчуття дому — це борщ і деруни, безперечно. Наприкінці серпня у нашому дворі у Вільнюсі була вечірка для сусідів, кожен виносив на загальний стіл щось своє. Я насмажила великий таріль дерунів з часником. Їх розібрали за десять хвилин, бо литовці дуже люблять страви з картоплі".
Лора на Мальті готувала для нових друзів «справжній український обід»: гречку з грибами, борщ з салом та темним хлібом, деруни, крученики та еклери.
Наталія, яка за останні місяці встигла пожити і на Шрі-Ланці, і у Великобританії, готувала борщ: борщ з лаймом для сусідських дітей на Шрі-Ланці та вегетаріанський борщ для жіночого клубу в Англії.
Тетяна згадує, як вона брала участь у «Днях української кухні» в Цецкині: "Борщ з пампушками та часником, узвар, гарячі пиріжки з капустою, біляші, вареники з картоплею та м’ясом, солодкі сирники, млинці та голубці – у нас було чим здивувати та нагодувати велику польську громаду".
Школярка Маша, яка разом з мамою на початку вторгнення опинилася в Німеччині фактично без грошей, згадує, що вони витратили чи не останнє, аби віддячити німкені, яка надала їм тимчасове житло: вони купили необхідні продукти та приготували для неї борщ.
Фото: klopotenko.com, gorsovet.com.ua, congerdesign, Ирина Ирина, Enotovyj/Pixabay.