Кладовища давно стали громадськими просторами у багатьох країнах світу. У путівниках по Парижу, Буенос-Айресу або Венеції ви точно натрапите на рекомендацію відвідати місцеве кладовище. Хоч в українському суспільстві і не поширене відвідування кладовищ поза поминальними днями, але кілька таких місць є і у нас в країні.
Розповідаємо про кладовища, які стали місцями для відпочинку та туристичними точками.
Для румунів смерть – не привід сумувати. Навпаки, вони придумали спосіб над нею посміятися. На Веселому цвинтарі будують яскраві надгробки, а замість звичних нашій культурі фото померлих розміщують мозаїки. Карикатурна форма зображень і гумористичні написи роблять смерть не такою страшною та гнітючою.
Туристи приїжджають в це місце цілими автобусами, щоб подивитися на написи: «Тут лежить моя бідна теща, але якби вона прожила ще 3 дні, тут лежав би бідний я» або «Тут лежить моя дружина. Господи, прийми її з таким же задоволенням, з яким я її тобі посилаю».
Звіринецьке кладовище заснували ще у XVIII столітті, а в 1930 році воно стало публічним. Знаходиться недалеко від бульвару Дружби народів. Сам бульвар – дуже жваве місце, а Звіринецьке кладовище – ідеальний острівець тиші та спокою.
Зараз на Звіринецькому кладовищі проводять спектакль-прогулянку Remote Kyiv. Режисер вистави від Rimini Protokoll Йорг Карренбауер обрав це місце не випадково. Він стверджує, що тут перегукується життя і смерть, воно ілюструє початок і кінець кожного з нас.
Пер-Лашез – найвідоміше кладовище у Франції і, напевно, в усьому світі. Кажуть, що в 1804 році, коли його відкрили, городяни не хотіли ховати тут людей. Саме тому мер зробив йому «рекламу», наказавши перенести на Пер-Лашез могили відомих людей.
Щорічно на це кладовище приїжджає 2 мільйони туристів. Кожен надгробок Пер-Лашез – це маленький архітектурний шедевр. Місцеві мешканці теж люблять це місце і регулярно влаштовують по ньому нічні екскурсії.
Аргентинське кладовище Реколета сильно відрізняється від європейських місць поховання. Все тому, що в Південній Америці людей вважають за краще ховати не під землю, а над нею.
Реколета побудували в одному з престижних районів Буенос-Айреса, тим самим підтверджуючи, що не хочуть віддаляти смерть від життя і не бояться цього. З 1822 року воно стало публічним і залишається таким донині. Це кладовище нагадує житлове (або не дуже) місто, а над пам'ятниками для нього працюють найкращі скульптори у світі.
Місцеві люблять гуляти тут, а туристи намагаються зняти готель поблизу цього кладовища.
Сан-Мікеле – найвідоміше кладовище Венеції. Воно розташувалося на цілому острові, на який можна дістатися на вапоретто (річковому трамваї). Туристи люблять приїжджати сюди і гуляти весь день, а місцеві влаштовують пікніки.
Найчастіше люди приїжджають сюди шукати могилу Бродського, Стравінського і Дягілєва.
Бонавентура – популярне суспільне кладовище у США. Його зробив популярним письменник Джон Берендт у своїй книзі «Північ у саду добра і зла». Пізніше за її мотивами випустили екранізацію.
Це місце – приклад класичного готичного кладовища, зі скульптурами ангелів і великими дубами.
Текст: Ніна Дей