Дася Гоптар, дев’ятнадцятирічна фотографка з Києва, створила проєкт Borschahivka Project. Він – про віддалений район міста, який має не найкращу репутацію, але який хотілося б показати очима його мешканців. “Насправді, не така Борщагівка страшна, як її зображають у жартах та народних “мітах”, - каже фотографка.
Читайте також: Хто і навіщо створив галерею сучасного мистецтва в квартирі на Троєщині
Дася народилася та ходила до школи у цьому районі, а зараз навчається у “Могилянці”. Фотографією займається шість років. На знімках вона фіксує урбаністичний шарм муралів Південної Борщагівки, а також місцевих мешканців, архітектуру, транспорт і в цілому атмосферу району.
Ми поговорили з Дасею про її проєкт та “Борщагівку з людським обличчям”.
Такі райони є у кожному місті: дуже комфортні інфраструктурно, але занапащені шлейфом стереотипів з 1990-хВони теж розвиваються у своєму темпі, мають свою історію. Мені хочеться звернути увагу на їхню красу.
Ми захоплюємось красою звичайного у фільмах італійського режисера Соррентіно, а українське звичайне нам іноді неприємне
Хоча якщо уважно спостерігати за людьми, будівлями, то на очах розгортається таке саме кіно.
Нарешті культура затишних кав’ярень, де можна спокійно провести час, або попрацювати, дійшла і до нашого району: з’явилися гарні пристойні заклади (де, до речі, постійно є світло);
Парк «Совки» та парк “Юність”. Парки – це окремий плюс спальних районів. “Совки” – це чудовий приклад того, як ліс не зрубали, а перетворили на зону для відпочинку, не зачіпаючи природу. Там бігає багато білочок, які звикли до людей. А у “Юності” є милий пташиний будиночок – то дуже “любоу”. Вони охайні та зручні для мешканців: і собачку вигуляти, і дітей, і спортом позайматися, і сісти на лавку книгу почитати.
Для любителів минулого – історична частина колишнього села, замість якого у 1980-х звели багатоповерхівки. Там ще є старі будівлі й частина річки Борщагівка, яку свого часу засипали. Зараз вона протікає просто під масивами.
У планах – наповнювати проєкт й надалі історіями й фото. Сподіваюсь, надалі набереться публічності, тоді можна буде ширше розповідати, приходити з лекціями у місцеві школи і формувати це локальне ком‘юніті.
А там можна і книжечку зробити, готувати виставки, мотивувати покращувати район.
Фото надані героїнею