Київ у 2021 році мало не втратив дві знакові модерністські будівлі – універмаг "Дитячий світ« біля метро »Дарниця« та павільйон »Квіти України« на Січових Стрільців. Історія з універмагом поки обійшлася »малою кров'ю" – власники зібралися позбутися золотистої решітки на фасаді будівлі і прибудувати до неї новий ТРЦ. Поки демонтаж фасаду скасували, але проект добудови все ще в силі.
«Квітам України» пощастило менше – конструкцію павільйону пошкодили під час спроби знесення, зараз споруда знаходиться в стані «заброшкі», але з культурним життям – активісти регулярно проводять там заходи для всіх охочих.Як би часто історики не повторювали, що архітектура модернізму – це не «совок», а всесвітня спадщина, саме у пострадянських представників є один серйозний недолік. Це застаріле призначення будівлі. У 1970-х – 80-х, під час нафтодоларового буму в СРСР, не треба було прораховувати ефективність будівлі – важливо було затиснути масштабом і помпезністю. Саме тому об'єкти, побудовані в скромні 60-ті, ефективні навіть зараз – там немає нічого зайвого. Автовокзал, палац дітей та юнацтва користуються попитом, як і півстоліття тому.
Брежнєвський модернізм інший – він надлишковий, декоративний. І призначення об'єктів не завжди пропорційне їхньому масштабу. Павільйон квіткового магазину висотою з п'ятиповерховий будинок і з обробкою з каменю? Будь ласка. І, тим не менш, «Квіти України» – найбільш вдалий приклад модернізму середовища, коли об'єкт ідеально вписаний в навколишній ландшафт, хоч і побудований в іншому стилі. І він точно не заслуговує на те, щоб його перебудували на скляний бізнес-центр.
Як і для чого перебудовувати, здавалося б, застарілі модерністські об'єкти? Відповідь на це питання можна пошукати в країнах, які вже зіткнулися з цією проблемою і успішно вирішили її.Післявоєнна Албанія – один з найбільш дивних політичних режимів Східної Європи. З 1945 по 1985 рік країною правив Енвер Ходжа, “албанський Сталін", одержимий загрозою нападу з боку сусідів. У 1960-і роки Албанія розірвала зв'язки з усіма країнами соцблоку, в тому числі з СРСР. Боячись ядерної війни, Ходжа побудував в Албанії близько мільйона бункерів – з розрахунку один бункер на сім'ю.Ходжа помер в 1985 році, а через три роки в столиці Албанії, Тирані, відкрився його музей у формі піраміди. Музей пропрацював лише три роки, до моменту краху соціалізму в країні.
У 1990-х і 2000-х піраміда приймала військову базу НАТО, потім – нічний клуб, потім спорожніла і перетворилася на «заброшку», де збиралася молодь.Зараз піраміду реконструюють за проектом нідерландського бюро MVRDV. У будівлі розмістяться кафе, студії та майстерні з безкоштовними заняттями. Частину оригінального облицювання будівлі збережуть, на всіх уступах піраміди облаштують сходи, крім одного – там буде гірка для дітей.У 1960-х в столиці Польщі на одній з центральних вулиць, Маршалковській, відкрився мегаломанський комплекс «Східна стіна», покликаний стати новим центром Варшави. Уздовж Маршалковської простяглися фасади торгових центрів «Варс» і «Сава», над ними піднялися три 24-поверхові житлові вежі, а головну площу ансамблю акцентувала кругла будівля банку PKO, ротонда, що нагадує скляну скриньку.Зараз у Варшаві, на розі Маршалковської і єрусалимських алей можна побачити вже третє «втілення» ротонди PKO. Перша ротонда, відкрита в 1966 році, була на 70% знищена під час вибуху газу в лютому 1979 року. Тоді через вибух і обвалення конструкцій будівлі загинуло 49 осіб. Після аварії будівлю відбудували заново.Через 30 років банк PKO Bank Polski оголосив конкурс на реконструкцію ротонди і території навколо неї, пославшись на поганий технічний стан будівлі. У 2017 році споруду знесли, а в 2019-му відкрили оновлену ротонду. Будівля повністю повторює вигляд колишньої ротонди, правда, виділяючись занадто сучасними матеріалами. Тепер усередині є кафе, навколо облаштована зона відпочинку, а сама ротонда стала штаб-квартирою PKO Bank Polski.На рубежі 1960-х і 70-х «штаб-квартира» бостонських бібліотек не поміщалася в старих будівлях, і тоді було вирішено побудувати нову будівлю в модному тоді бруталістському стилі. Так в 1972 році відкрився Джонсон-білдінг, приземкувата споруда, яку критики прозвали мавзолеєм за приземкуваті форми і підсліпуваті вікна.
Джонсон-білдінг точно не можна було зносити – там розташовувалися офіси 24 філій Бостонської публічної бібліотеки і зберігалися основні книжкові фонди. У 2013 році бібліотека почала ремонт будівлі, який завершився в 2016 році і обійшовся в 78 мільйонів доларів.У результаті реконструкції за проектом компанії William Rawn Associates звернена всередину будівля «вийшла на вулицю» – фасадами з громадськими просторами і місцями для зустрічей. Тепер в Джонсон-білдінг працюють центр бізнес-інновацій, бізнес-бібліотека, студія радіомовлення, центр 3D-друку і кафе.У другій половині XX століття британські міста забудовувалися похмурими багатоповерхівками і громадськими будівлями з сірого необробленого бетону або червоної цегли. Типових проектів тут не було, але британці з часом все одно втомилися від бруталізму – безліч будівель в Лондоні та інших британських містах вже встигли знести.Але деяким об'єктами пощастило. Школа Ліліан Бейліс в Кенсінгтоні на півдні Лондона обслуговувала 600 дітей, поки не закрилася. Пізніше закрита школа стала одним з майданчиків проекту Henley Homes, що нараховує 149 нових будинків, ландшафтні парки та публічні простори. 46 апартаментів з Conran and Partners вирішили розмістити в колишній школі, і залучили для цього автора первісного проекту школи, Боба Сілі. Він передав команді філософію, що лежала в основі оригінального проекту. Ідеї, використані для проекту шкільної будівлі, дозволили створити просторі і світлі інтер'єри, в першу чергу, завдяки величезним вікнам класних кімнат.У 1968 році в центрі Ляйпцига відкрився найбільший у Східній Німеччині універмаг «Консумент на Брюлі», який пізніше став відомим як «консервна банка». На відміну від радянських універмагів Києва, для нього не будували нову будівлю, а використали стару довоєнну, просто осучаснивши фасад. Універмаг на Брюлі можна назвати старшим братом «Дитячого світу» – у Ляйпцигу теж використовували навісний металевий фасад, тільки сірий, через що універмаг і отримав своє прізвисько. Разом з універмагом на площі побудували кілька житлових будинків. Рішення власників знести універмаг призвело до протестів, і завдяки активістам господарі вирішили зберегти частину старої конструкції.У 2010 році стару будівлю універмагу знесли, а алюмінієвий фасад відправили на зберігання в Берлін, щоб повернути потім на нову будівлю. До 2011 року її збудували, після чого на фасад змонтували всі 480 алюмінієвих елементів.У 2012 році відкрився оновлений торговий центр під назвою Höfe am Brühl. Всупереч початковим планам, стіни старовинного магазину не вписали в фасад, їх можна побачити тільки зсередини. Площу нового торгового центру збільшили – до нього увійшли ділянки житлових будинків, побудованих разом з універмагом у 1960-х.
#/media/Datei:Bundesarchiv_Bild_183-L0308-0011,_Leipzig,_%22Konsument%22-Warenhaus.jpg){kind=link}