Радянську архітектуру часто називають монументальною та безликою. Однак деякі зразки модернізму тієї епохи є оригінальними пам'ятниками художнього мислення їхніх авторів і не поступаються схожим будівлям на Заході.
Київський колумбарій, будівля біофаку університету Шевченка, готель «Салют», «тарілка» на Либідській – це лише частина вдалих модерністських проектів, реалізованих за часів СРСР. Мало хто знає, але ці споруди є вершиною цілого айсберга, який приховує безліч нереалізованих ідей.
У вівторок в Prostir 86 дослідник радянського модернізму, журналіст, автор блогу Ukrainian modernism Лев Шевченко прочитав лекцію про проекти 60-70-х, які могли б повністю змінити вигляд Києва, якби вони були реалізовані.
Лівобережний громадський центр
У 60-х з центру Києва до району Лівобережної планували винести своєрідне «сіті». Так виник проект громадського центру – безліч об'єктів в районі сучасної станції метро Лівобережна та Микільської Слобідки.
На місці сучасного ТЦ «Комод» збиралися будувати Будинок народної (науково-технічної) творчості.
Будинок народної (науково-технічної) творчості
Ще один об'єкт – будівля самого Лівобережного громадського центру. Його планували будувати в районі Микільської Слобідки, на місці, де зараз знаходиться Греко-католицький собор, Міжнародний виставковий центр і житлові будинки.
Біля будівлі мали побудувати монорейку, яка б зв'язала район метро з віддаленими районами Воскресенки та Троєщини. Там також передбачалися різні громадські простори, критий ринок, торгові центри, готелі.
Монорейка і Лівобережний громадський центр
Однак згідно з традиціями радянської архітектури, все задумане змінювалося десятки разів, реалізації проектів заважали чиновники. Тому проект Лівобережного громадського центру залишився тільки на папері.
Сучасні «уламки» Лівобережного громадського центру – готель «Турист», театр на Лівому березі і поштамт
Зараз на Лівобережній можна побачити лише готель «Турист», всім відому недобудовану будівлю, Лівобережний поштамт, який добудували в середині 90-х, і Театр драми і комедії на Лівому березі. Це і є уламки Лівобережного громадського центру. При цьому функціонування цих об'єктів викликає питання. Наприклад, поштамт займає величезну площу і стоїть порожній, виконуючи роль звичайної пошти.
Пішохідний міст-еспланада через Дніпро і острови
Ще одним проектом передбачалося будівництво в районі метро Лівобережна естакади, готелю та облаштування пляжу.
Також була ідея побудувати там міст-еспланаду, який би з'єднував правий і лівий береги Дніпра. Він повинен був починатися в районі Річкового вокзалу на Поштовій, проходити через всі острови і виходити на лівий берег.
Відмінність цього моста була в тому, що на ньому не передбачався ні автомобільний рух, ні рух громадського транспорту. Міст мав використовуватися в якості величезного громадського простору, на якому розміщувалися концертні зали, спортивні споруди (стадіон) і простори для прогулянок з виходом до річки.
Ця ідея жила ще до середини 80-х з постійним відкладанням термінів. До моменту незалежності України її повністю забули.
Проекти з облаштування Лівобережки та Русанівки
У 60-70-ті існувало ще кілька проектів будівництва висотних будинків на Лівобережці. Це були розробки Київпроекту, московських організацій.
На місці сучасного Міжнародного виставкового центру міг виникнути концертний зал, а в висотні будівлі з центру міста мали переїхати всі адміністративні споруди. Щоправда, ні в одному джерелі не вказувалося, що буде в будівлях, що звільнилися.
Київпроект, 1972 рік
На одному з проектів можна побачити прямо таки вежі Міжнародного торгового центру, як у Нью-Йорку.
«Сіті» на Лівобережці з «вежами-близнюками». Київпроект, 1972 рік
Відразу за мостом Метро планували побудувати ще одну станцію – Русанівську, яка зв'язала б лівобережний центр з центром міста.
Все це так і не було побудовано. Село, що було на цій території, на початку 2000-х знесли під забудову житловими будинками. Сучасні споруди збільшили навантаження на метро і закрили вид на Лавру і правий берег Дніпра. Ніяких ідей з перенесення адміністративного центру міста зараз не існує. Хіба що були думки винести «сіті» на Рибальський острів або в район Видубичів.
Це божевільні проекти 60-х, що не цінували історичну забудову, а передбачали будівництво нового міста за заповітами архітектора Ле Корбюзьє. У центрі мало будуватися все нове, а все старе потрібно було забути.
«Намисто Липок»
У кінці 60-х у районі між вулицями Мечникова, Богомольця та Шовковичної хотіли побудувати 9 величезних будинків під 40 поверхів. Туди повинна була переїхати частина адміністративних установ.
Ніякого розвитку цей проект не отримав, навіть точно невідомо, на якому конкретно майданчику повинні були зводитися ці будівлі і що збиралися зносити. Але можна лише уявити, як би це все виглядало в сучасних пейзажах, як висотки придушили б дніпровські схили і Лавру.
У 70-х також носилися з цим проектом, але кількість будівель в ньому було урізано до чотирьох.
Як можна побачити на кресленнях Київпроекту, історична забудова повністю знищена, від Палацу спорту через Липки тягнеться величезна променада, на Мечникова побудовано кілька висотних будівель, а на бульвар Лесі Українки виведена естакада, яка веде до Палацу спорту.
Сучасні забудовники про такий розмах знищення міста навіть не мріяли.
Проект знищення історичного центру від Моспроекту
Проте всі ці київські проекти затьмарюють напрацювання московського бюро Моспроект. Вони передбачали знесення всієї історичної забудови між Льва Толстого та Вокзалом.
Квадратик в центрі – це будівля червоного корпусу Університету Шевченка. Навколо нього все мало бути забудовано висотками на ніжках.
На щастя, дані проекти не були затверджені і залишилися тільки на макетах.
Проект реконструкції кварталу на Хрещатику
Проект реконструкції кварталу між Богдана Хмельницького, Хрещатиком, бульваром Шевченка та Пушкінською виник на початку 80-х. На перший погляд здається, що нічого поганого не затівалося – ні величезних будов, ні повального знесення старих будівель. Але при цьому можна побачити, що вся внутрішня забудова забиралася, виникали дивні будівлі з арками і незрозумілими конструкціями.
Навпроти ЦУМу планували побудувати симетричну будівлю з вежею. Усередині збиралися робити величезний торговий центр з підземними площами і галереями. Враховуючи радянську торгівлю, можна лише уявити наповнення цих територій. На Хрещатик виходив головний фасад торгового центру з аркою, схожий на залізничний вокзал.
У ще одному варіанті цього ж проекту на Хмельницького виходив монструозний будинок, перед його фасадом – каскад сходів. Всі старі будівлі знищені.
Комплекс університету Шевченка в Голосієво
Корпуси університету Шевченка біля ВДНГ багатьом знайомі. Але не всі знають, що цей комплекс реалізований лише частково. Фізичний і біологічний корпуси Університету, які були побудовані – лише невелика частина з того, що планувалося.
Згідно з проектом, комплекс повинен був займати величезну територію від сучасного метро Васильківська і майже до Теремків. На головній площі розміщувалася найвища будівля ректорату, ліворуч – павільйон Виставки. Разом вони створювали своєрідні в'їзні ворота до Києва.
Під проспектом Глушкова, від башти ректорату, планували побудувати тунель. Таким чином, створювався простір, що перетікає від університету, побудованого у 70-і, до архітектури ВДНГ десятьма роками раніше.
У центрі ми бачимо ідеальний модерністський простір – порожнеча, басейни і величезні монументальні будівлі.
На території містечка повинен був виникнути величезний комплекс науково-дослідних інститутів. Передбачалося, що туди перенесуть НДІ з проспекту Науки, що дозволить злагоджено працювати вченим, професурі, студентам.
Кругла будівля – бібліотека, поруч з нею – лабораторії.
Все це не було побудовано через технічні і матеріальні проблеми. Гроші на подібні проекти в радянські часи треба було вибивати в Москві. Архітектори ж, у свою чергу, часто пропонували проекти, які було складно реалізувати, а вискочки-чиновники їх не схвалювали.
Торговельний комплекс у районі вулиць Горького та Боженка
Зараз у кварталах від Олімпійського стадіону до Либідської можна спостерігати забудову коричневими ступінчастими будинками різного відтінку. Це остання версія проекту з перебудови даної частини міста, здійснена в дуже малому обсязі.
Один з проектів передбачав будівництво біля Володимирського ринку торгового центру. Величезна будівля, що нависає, на опорах космічного вигляду, мости. З-під нього виглядав лише шматок напівкруглого фасаду ринку.
Знову величезні модерністські простори, сходи. Можна лише уявити, як би цей комплекс виглядав зараз – швидше за все, він був би заставлений ринком, або напівзруйнований. У будівлі самого торгового центру в 90-х напевно був би базар, потім обшитий вагонкою супермаркет, а пізніше його б знесли.
Чому ж усі ці проекти так і не були реалізовані? Архітектор Михайло Буділовський, автор житлових будинків-«ромашок» на Оболоні, дитячої бібліотеки на Нивках та хореографічного училища на Сирці, розповідає, як важко в радянські часи затверджувалися подібні проекти.
Спочатку надходило замовлення від якогось торговельного відомства або підприємства з невиразним плануванням. Архітектори розробляли досить щадний навіть за сучасними мірками проект – вписаний у навколишнє середовище, 5-7 поверхів, зелені зони. Коли ж він виносився на слухання, замовник вимагав додати поверхів, нерідко просував якесь своє бачення, що повністю знищувало проект. Рідкісним архітекторам вдавалося проявити хоч якесь власне бачення.
Зараз до всієї модерністської архітектури часто ставляться негативно. Сірі стіни і коробки, навіщо про це говорити? Можливо, це пов'язано з тим, що люди переносять своє негативне ставлення до всього радянського в цілому на архітектуру. На мою ж думку, багато радянських об'єктів не поступалися за ідеями і задумами європейським аналогам. Але, на жаль, не за реалізацією.
Фото надані Левом Шевченко
