Еміральд Феннел починала як актриса, допоки не перетворилася на людину-цех: за акторською кар’єрою послідувала письменницька, сценаристська, продюсерська та режисерська. Феннел гучно заявила про себе, написавши і знявши другий сезон «Вбиваючи Єву» — популярного трилера про дивні співзалежні взаємини кілерки-психопатки з гарним смаком на екстравагантні плаття і спецслужбистки, яка вже протягом десятка серій не може її затримати.
Цей серіал — настільки ж трилер, наскільки й замальовки з гала-вечірки та fashion-week — визначив подальшу траєкторію творчості режисерки. «Перспективна дівчина» з барбіподібною рожевою палітрою розповідає про жертву сексуального насильства, яка полює на ґвалтівників. «Солтберн» з його naughty fashion крутився навколо зіпсованих та занадто сексуально активних багатіїв. Кожна робота Феннел, починаючи від ретельної уваги до гардеробу персонажів і закінчуючи спільною для всіх героїв імпульсивністю і сексуальною розкутістю, була витримана в стилі «Вбиваючи Єву».
Цей серіал — настільки ж трилер, наскільки й замальовки з гала-вечірки та fashion-week
Режисерці подобається шокувати й перебільшувати: тілесність, сексуалізація об’єктів і тіл, клубна музика, насичений густий візуал та бунтарський дух ідеально відповідають запитам зумерської публіки, що виросла на «Ейфорії» та додивляється за батьками «Дівчат». У цьому сенсі рішення зняти зухвалу варіацію «Буремного перевалу» Емілі Бронте здається послідовним. Кому ще слід було взятися за екранізацію книги, в якій двоє персонажів душать одне одного тим, що зараз прийнято називати співзалежними стосунками і хочуть одне одного попри соціальні табу? Прочитання тексту Бронте через призму БДСМ, психологічного насильства і помсти напрошувалося саме собою.
Перше, про що треба попередити — фільм Феннел подібний до літературного оригіналу тією ж самою мірою, якою нагадує вільну еротичну комікс-адаптацію роману. Важливі для тексту Бронте зіткнення консервативної етики та пристрасті, почуттів та репресивного етикету для Феннел не мають значення. «Буремний перевал» — антиісторичне кіно, в якому від георгіанської Британії залишився тільки гардероб, а чопорний маєток перетворився на будиночок «Аліси в Дивокраї» з червоною лакованою підлогою, кімнатою з фотошпалерами, які точно повторюють шкіру актриси Марго Роббі з венами і родимкою, та каміном, зліпленим з десятків людських долоней. Коли щось тут і нагадує про Англію Бронте, то тільки незмінні йоркширські болота — один із кращих фонів для любовної історії.
Феннел концентрується на першій половині роману Бронте: Кетрін (Марго Роббі), дочка п'яниці-землевласника та банкрута, планує вдало вийти заміж за багатого сусіда Лінтона, хоча потай любить Гіткліффа (Джейкоб Елорді), прийомного брата, підібраного колись на ліверпульській вулиці її батьком. З дитинства їхні стосунки коливалися між тваринною пристрастю, псевдоінцестом і садомазохістськими тортурами, допоки не обірвалися через рішення Кетрін побратися з Лінтоном. Гіткліфф покидає маєток, щоб за багато років повернутися багатієм. Пристрасть між «братом і сестрою» спалахує знову — і, як у горорі, глядач набагато раніше за героїв розуміє, що їх чекає похмурий фінал.
«Буремний перевал» Феннел викликав бурхливі дискусії — і аж ніяк не через зміст, а саме через форму й подачу. Подібно до автора «Американської історії жахів» Раяна Мерфі, відомого кемповою і кітчевою естетикою, Феннел викручує ручку з написом «гіпер» на максимум. Гіперемоційність, гіпервізуальність і гіпернасиченість «Буремного перевалу» перетворюють його на подобу двогодинного відеокліпу.
Феннел свідомо вдається в несмак і гіпертрофію, щоби розбурхати глядача. Костюми, інтер'єри, освітлення, надмірна манера акторської гри — все в «Буремному перевалі» посилене та перебільшене. Якщо Гіткліфф застрибує на коня і скаче у захід сонця, то захід сонця настільки яскравий, що виїдає очі. Якщо у фільмі йде дощ, то герої промокають до нитки. Якщо Гіткліфф цілує Кетрін, то облизує її з голови до ніг. Стиль «Буремного перевалу» слід було би назвати метабароковим — таке кіно неможливо сприймати всерйоз, адже воно саме вказує на власну штучність.
І в цьому, як не дивно, головна перевага «Буремного перевалу». Феннел знайшла формальне вираження для суті роману Бронте. Експресія, буйство, гіперемоційність її фільму — вирішальна складова магістральної ідеї: є почуття і нічого, крім почуттів. Цікаво, що протягом промокампанії назву стрічки навмисно брали в лапки — ніби зберігаючи іронічну дистанцію до літературного першоджерела. Феннел і справді мало цікавлять як герої, так і проблеми, порушені Бронте, починаючи від соціального коментаря про класовість і закінчуючи роллю жінки в суспільстві.
Феннел свідомо вдається в несмак і гіпертрофію, щоби розбурхати глядача
Феннел — режисерка іншої категорії з оком до фізіології. Мастурбація на йоркширських болотах, еротизоване приготування тіста, піддатливе сюрреалістичне желе — все в кадрі, від їжі до одягу, так блищить, ніби покрите лубрикантами. «Буремний перевал» настільки концентрується на візуальному, що втрачає серед яскравого оточення своїх героїв. Коли камера знову знаходить їх, то не пропонує жодної рефлексії, Кетрін і Гіткліфф зведені лише до оголених почуттів та імпульсів. Мабуть, у цьому і є суть стрічки Феннел — кіно про одне велике «хочу», в якому ніхто й ніколи не запитає «Навіщо?» або «Чому?». Немає аналізу — залишилось тільки бажання.
Проте беззмістовність «Буремного перевалу» несе набагато більший зміст у контексті сучасного кіно. Симптоматика фільму Феннел нагадує артхаусний хіт «Сират» Олівера Лаше про батька, який шукає зниклу доньку серед рейверів у пустелі Марокко. Критики порівняли роботу Лаше з антифільмами Мікеланджело Антоніоні — і, схоже, у цьому порівнянні і криється спорідненість «Сирату» та «Буремного перевалу». Антоніоні знімав беззмістовне кіно, яке було автокоментарем до занепаду західної культури та власне змісту. Лаше і Феннел сформувалися занадто пізно, щоб констатувати беззмістовність, вони самі є продуктом беззмістовності.
Інтерпретація Феннел могла бути багато чим, не втрачаючи у своїй гедоністичний радикальності, але залишилася тим, чим є: відеокліпом із приголомшливим гардеробом.