«Таємний агент» має чотири нагороди Каннського кінофестивалю (у тому числі за найкращу режисуру і акторське виконання), два «Золотих глобуси» (за найкращу чоловічу роль і фільм іноземною мовою) та чотири номінації на «Оскар» (у тому числі як найкращий фільм року). Крім того, стрічка вже зібрала у світовому прокаті вчетверо більше за свою вартість, а в рідній Бразилії так і взагалі стала суперхітом. Тож про що історія, яка сподобалася і критикам, і глядачам?
У Бразилії кінця 1970-х років — військова диктатура. Боротьба з комунізмом і злочинністю обернулася боротьбою з інакодумцями. Серед жертв режиму — університетський професор Армандо (Вагнер Моура — «Нарко», «Повстання Штатів»). Він переховується після сутички з впливовим чиновником, який зацікавився його патентом і незлюбив Армандо за довге волосся та занадто «вільний південний характер». Армандо приїздить по свого сина, селиться в таємному притулку-готелі для подібних йому дисидентів і влаштовується працювати до місцевої картотеки. Він замовляє підроблені документи та спілкується з противниками режиму, від яких дізнається про двох найманих убивць, відправлених по Армандо тим самим чиновником.
Здавалося б, що сюжет «Таємного агента» Клебера Мендонси Фільо слід переказувати саме так. Але річ у тім, що всі події фільму нелінійні, варіабельні та навіть певною мірою абстрактні. Фільо зняв епічну широкоформатну картину про епоху, яка, на думку автора, надто швидко виявилась забутою. І про пам'ять, яка завжди готова обдурити нас самих. «Знаєте, часом спогади з'являються тому, що хтось вам розповів історію. Тож я не знаю, наскільки реальні мої спогади», — каже один із важливих персонажів «Таємного агента».
Фільо зняв епічну широкоформатну картину про епоху, яка, на думку автора, надто швидко виявилась забутою.
Фільо, у традиційній для себе м'якій манері, одночасно і відстороненій, і співпереживальній, демонструє минуле, тісно пов'язане із сьогоденням — те, що прийнято називати наступністю поколінь і зміною епох. У будівлі вчорашнього кінотеатру сьогодні діє пункт прийому крові, яким керує людина, що в дитинстві відвідувала цей кінотеатр. Вороги народу з ХХ століття в ХХІ-му сприймаються як мученики і герої. Фільо концентрується саме на цьому — на плинності часу, на ностальгії за ним та його забутті.
Головне досягнення Фільо — стилістичне. Оформлення «Таємного агента», робота з кольорами і світлом, костюмами і декораціями, мізансценами і саундтреком — усе тут на найвищому рівні та працює на відтворення на екрані бразильських 70-х. При цьому про жодний реалізм і не йдеться. Подібно до Серджо Леоне і Квентіна Тарантіно, двох видатних стилізаторів-міфопоетів, Фільо вибудовує поетичний конструкт уявного минулого, пропонуючи глядачам поностальгувати про часи, які, беззаперечно, були абсолютно інакшими.
Фільо вибудовує поетичний конструкт уявного минулого, пропонуючи глядачам поностальгувати про часи, які, беззаперечно, були абсолютно інакшими.
Фільо демонструє, як кажуть в його картині, «час, повний протиріч»: час убивств на замовлення, продажних поліціянтів і провладних газетних статей. Він створює привабливий міф про непривабливу епоху та розповідає казку про політичні репресії. Його фільм про політику — без політики. Його фільм про агента — без агента. Суцільна деконструкція і відступ. Але саме в цьому й полягає велич художника — в тому, щоб зробити брехню правдою, тобто уявне — дійсним.
Тому сприймати і розуміти «Таємного агента» передовсім необхідно саме з кінематографічної, а не історичної точки зору. З погляду роздумів Фільо про індивідуальну і колективну пам'ять, злочинний режим минулого і його переосмислення в сучасності «Таємний агент» не пропонує нічого видатного. Наприклад, «Паралельні матері» (2021) Педро Альмодовара здаються в цьому набагато оригінальнішими.
Проте стилістично «Таємний агент», безумовно, зачаровує — у цій складній міксованій картині «Рома» Альфонсо Куарона зустрічається з «Виправданою жорстокістю» Девіда Кроненберга. Чимала частина подій «Таємного агента» відбувається у стінах кінотеатру, де глядачі дивляться «Щелепи» і «Омена». Герої стрічки Фільо слухають музику на платівках і обговорюють бразильські пісенні колективи — життя вирує. Зрештою, краса «Таємного агента» подібна до краси того фестивалю, який денно і нощно святкують у стрічці, а таке не забувається хоча б на рівні відчуттів.