«Відображення № 3»: медитативна німецька драма, де всі збіги (не)випадкові
Крістіан Петцольд — один із головних незалежних режисерів Німеччини ще з середини 90-х років, колишній критик і найяскравіший представник Берлінської кіношколи, або — за аналогією із Французькою новою хвилею — Нової німецької хвилі.
Фільми Берлінської школи — повільні, ліниві та стримані, тобто зовсім протилежні голлівудському кіно зі спецефектами і пафосними діалогами. У фільмах Берлінської школи, навпаки, говорять мало, а вся увага режисера прикута до внутрішнього світу героїв. Представники Нової німецької хвилі, як-от Ангела Шанелек і Томас Арслан, відстоюють ідею позажанрової розповіді та спостереження за персонажами у стилі «відсторонених» кінокласиків Ясуджіро Одзу, Робера Брессона і Клода Шаброля. Таке кіно вимагає певного рівня ерудованості та посидючості — досвід споглядання підштовхує до роздумів про екзистенційне.
Фільми Берлінської школи не дуже популярні в кінопрокаті (зокрема й українському) та часто не приносять своїм творцям відчутного прибутку, натомість регулярно потрапляють у програми головних кінофестивалів і отримують статуетки. Власне, на те воно й артхаусне кіно. Загалом, фільми Берлінської школи — це як одна велика експериментальна кінотрадиція, що існує заради естетики та завдяки авторським пошукам нової художньої виразності й кіномови. І «Відображення № 3» Петцольда — саме таке кіно.
Фільми Берлінської школи — це як одна велика експериментальна кінотрадиція, що існує заради естетики
Прем'єра цієї картини відбулася минулого року на Каннському кінофестивалі. Головну роль у «Відображенні № 3» зіграла постійна акторка Петцольда Паула Бір, яка вже чотири фільми поспіль знімається в роботах режисера.
У стрічці піаністка Лаура, яка замислюється про самогубство, нудиться навіть на відпочинку. Не бажаючи розважатися, вона просить свого хлопця відвезти її додому. Дорогою, десь у селищі під Берліном, їхня машина перекидається. Хлопець гине, а Лаура дивом залишається неушкодженою. Її знаходить Бетті, місцева жителька, в будинку якої Лаура зупиняється на невизначений термін. Поступово між Бетті та Лаурою зав'язуються дружні, а можна сказати, що й родинні стосунки — помітно, що вони щиро захоплені одна одною, наче мати з дочкою.
Бетті знайомить Лауру зі своїми чоловіком і сином, працівниками автомайстерні. І незабаром всі вони зближуються, наче справжня сім’я. Але згодом Лаура дізнається, що прихильність родини до неї невипадкова — Бетті пережила самогубство дочки Єлени і тепер бачить у Лаурі «відображення» померлої дитини (хоч і заперечує це). Дізнавшись правду, розгнівана Лаура покидає будинок Бетті. Але, звісно, це не остання їхня зустріч.
«Відображення № 3», як і будь-який інший фільм Крістіана Петцольда, неможливо аналізувати звичним способом, оскільки формальний сюжет тут майже відсутній. Більшу частину цієї малослівної картини персонажі вечеряють, сидять на веранді, лагодять посудомийки, фарбують паркани, слухають музику або катаються на велосипедах. Реальність «Відображення № 3» — лаконічна і самозамкнена, як фізична система, з якої викачано все повітря і в якій завмер майже будь-який рух. Але фільми Петцольда потрібно сприймати як візуальні ідеї, а не як низку динамічних подій.
Фільми Петцольда потрібно сприймати як візуальні ідеї, а не як низку динамічних подій
Назва картини Петцольда є посиланням на фортепіанну п'єсу Моріса Равеля «Відображення», яку у фільмі виконує Лаура. Лаура — і сама таке відображення, повторення-реінкарнація покійної Єлени, що не піддається осмисленню. Випадково зустрівши на початку картини Бетті, Лаура ніби відчуває дивний зв'язок із цією жінкою. Досліджуючи теми двійництва і долі, втрати, потягу до смерті і нового життя, Петцольд багато що розповідає, при цьому майже нічого не кажучи. Він використовує типовий для Берлінської школи прийом — перенасичує метафоричним символізмом реалістичний сюжет фільму.
«Відображення № 3» напрошується на порівняння із «Запамороченням» Гічкока (одним із найвідоміших фільмів про двійництво) або «Піаністкою» Ганеке (одним із найвідоміших фільмів про одержимість), проте фільм Петцольда геть-чисто позбавлений радикальності цих класичних робіт.
Петцольд ніколи не вступає на територію очевидного і вираженого — його фільми нагадують кола на воді, вітер у полі. Усе, що глядач отримує з «Відображення № 3», може бути як результатом його власної уяви, так і реально закладеними у картину сенсами — і саме в цьому вся сіль.
«Відображення № 3» існує виключно у сфері емоційного та візуального сприйняття — м'якість, неагресивність і спокій цієї картини заколисують подібно до медитації. Так Петцольд укотре реалізував заповіт Берлінської школи: забираючи зайве, ти досягаєш повноти.