Паоло Соррентіно: «Одне з найскладніших, найболючіших — це питання завершення життя»
Чому ви вирішили зняти фільм саме про евтаназію?
— Тому що фільм виростає з моральних дилем — і це центральна вісь, навколо якої все обертається. Мені було цікаво зосередитися на тому, як президент країни, людина з величезною відповідальністю, стикається з етичними питаннями. І одне з найскладніших, найболючіших — це питання завершення життя. Якщо накласти цю тему на героя певного віку, який також замислюється про власний кінець, це створює дуже міцну драматургічну основу.
Якщо порівнювати з вашими попередніми фільмами про італійських політиків, персонаж Тоні Сервілло у «Благодаті» здається майже ностальгійним. У сучасному світі ми бачимо при владі досить хаотичних і непередбачуваних людей, а тут — фігура, якій можна довіряти: врівноважена, мудра. Це той тип лідера, за яким, здається, всі сумують. Чи було для вас важливим створити саме такого героя?
— Звісно. Якби світом керували люди на кшталт такого президента — ті, хто мислить політику як простір мудрості, інтелекту, сумніву і здорового глузду, — світ був би значно кращим. Такі політики існували раніше, але сьогодні вони ніби вийшли з моди. Складається враження, що такі люди більше не йдуть у політику, а знаходять себе в інших сферах. У результаті ми живемо у світі, де політику часто використовують як інструмент влади, а не як засіб служіння спільному благу.
Складається враження, ніби навіть стиль фільму певною мірою підлаштовується під характер героя. Чи було це свідомим рішенням?
— Так, я з цим згоден. Це історія і персонаж, у центрі яких — моральні дилеми. Тому мені не потрібен був стиль, який надто привертає до себе увагу або ускладнює сприйняття. Це радше класичний підхід до кіномови, де стиль відступає на крок і дає простір історії. Тож так, це свідоме рішення.
Важливим елементом розвитку головного героя є його спілкування з дочкою, тобто з молодшим поколінням. Наскільки для вас особисто важливо залишатися в контакті з молодими людьми? І наскільки це допомагає не застрягати у власній ностальгії за минулим?
— Я вважаю це надзвичайно важливим — і водночас дуже складним. З віком люди, і я можу сказати це про себе, часто схильні ховатися у спогадах про минуле, яке вони ідеалізують, уявляють більш яскравим та щасливим, ніж теперішнє. Але насправді потрібно докладати зусиль, щоб зрозуміти сучасність. Для цього потрібні скромність, терпіння і готовність слухати молодших. Навіть якщо їхні погляди здаються дивними — це результат тієї сирої, нестримної енергії, яка властива молодості. І це єдиний спосіб не піддатися повільній, прихованій депресії. Єдиний вихід — намагатися по-справжньому зрозуміти молоде покоління.
Потрібно докладати зусиль, щоб зрозуміти сучасність
У фільмі відчувається цікава напруга: обличчя героїв залишаються стриманими, коли всередині вони сповнені неспокою. Що у такі моменти означає музика для персонажів? Це їхній внутрішній голос, їхня нервова система?
— Це радше ідея, яка виникла вже на пізнішому етапі роботи, але справді — все саме так. Музика дуже часто відображає внутрішнє сум’яття персонажа. Це правда.
Персонаж Тоні Сервілло любить слухати реп. Це продовження попереднього питання: що саме це захоплення говорить про нього як про людину?
— Це частина його зусиль зрозуміти сучасність, а не ховатися у минулому. Реп — це музика сьогодення, і вона ближча до його дочки, ніж до нього самого. І він намагається по-справжньому її зрозуміти.
Чи розглядаєте ви цей фільм як частину своєрідного ряду разом зі стрічками «Дивовижний» і «Сільвіо та інші», адже тут також йдеться про президента?
— Я ніколи не думав, що зніматиму якусь трилогію. Це радше дивний збіг, що вже втретє моїми головними героями стають політики. Але за цим не стоїть жодного наміру сказати щось узагальнене чи більш комплексне про цей тип персонажів. Це справді випадковість.
Ви знову працюєте з актором Тоні Сервілло — вашим давнім творчим партнером. Це також наводить на паралелі між фільмами. Чи від самого початку планували запросити саме його? І як змінювалася ваша співпраця з ним із часом?
— Так, я від самого початку думав про Тоні, тому що мені надзвичайно комфортно з ним працювати. І я б не сказав, що наші стосунки якось еволюціонували, адже вони від самого початку були дуже гармонійними. Ми завжди добре ладнали, ніколи не сварилися. Нас смішать одні й ті самі речі. Водночас у деяких питаннях ми дуже різні. Але я вмію розуміти його складні риси, а він — мої, і ми взаємно поважаємо це. Тож можна сказати, що ми просто приймаємо одне одного — і так було від самого початку.