«Італієць» — Енн Редкліфф
Видавництво: «Стилет і стилос»
Про життя британки Енн Редкліфф — однієї з засновниць готичної літератури та авторки канонічного для жанру роману «Таємниці замку Удольфо» — відомо мало що. Поетеса-прерафаелітка Крістіна Россетті намагалася написати її біографію, але відмовилася від ідеї через брак інформації. Бракувало її й автору некролога Edinburgh Review, який констатував, що «вона ніколи не з'являлася на публіці, завжди трималася осторонь, як солодкий птах, що співає свої поодинокі ноти, оповитий і невидимий».
Відомо, що «Італієць» був написаний 1797 року, ставши містком між куртуазними романами Джейн Остін і сестер Бронте та темним романтизмом Мері Шеллі. За сюжетом, безіменний англієць подорожує Неаполем, знаходить у церкві старий рукопис, де читає про життя заможної родини ді Вівальді. Нащадок цієї сім’ї, Вінсентіо, закохується в біднячку, і щоб перешкодити шлюбу, його мати звертається до ченця Інквізиції (читай: мафії). Так розпочинається темний роман про кохання, зраду, переслідування і втечу вільними містами необ’єднаної Італії.
«Меланхолія опору» — Ласло Краснагоркаї
Видавництво: «Комора»
«Меланхолія опору» від лауреата Нобелівської премії 2025 та Букерівської премії 2015 року — дивна, химерна політична алегорія, в якій натяки на побут радянської Угорщини переплітаються з фантасмагоричним сюжетом. Устрій маленького містечка порушує приїзд бродячого цирку з карликом на ім’я Князь та опудалом великого кита. З появою циркачів містяни, ніби заражені вірусом, починають вдаватися до бунту й мародерства.
Краснагоркаї часто називають майстром апокаліпсису, який вправно показує, як руйнують одні соціально-політичні моделі і як замість них на людину навалюються хаос, непередбачуваність і ентропія. І якщо за цим всім стоїть щось більше, ніж людина, то цей Бог не просто провалив всесвітній іспит, а взагалі на нього не з’явився.
«Тисяча журавлів» — Ясунарі Кавабата
Видавництво: «Основи»
Японська чайна церемонія — складний, багатофазовий, ритуальний процес. Вона має одну мету — витягнути з коловороту, залишити світ поза чайним столом, дивитися на чайник і чашку та бачити перед собою життя; словом, подумати про буття так, ніби намагаєшся підбити підсумок.
Навколо такої церемонії і будує сюжет Кавабата. Його герої — п’ятеро малознайомих, але пов’язаних спільним минулим відвідувачів чайного дому — згадують життя до Першої світової війни, вступають в крихкі еротичні стосунки, шкодують, знову вступають в крихкі еротичні стосунки. І ігнорують те, за чим прийшли на церемонію, — пошук спокою.
«Мантикора» — Робертсон Девіс
Видавництво: Stretovych
Канадець Девіс, професор, ерудит, претендент на Нобелівку з літератури, придумав енциклопедичний детектив ще до Умберто Еко і тим паче Дена Брауна. Закінчуючи його романи, ти ніби фікшн прочитав, а ніби й кілька томів Enciclopedia Britannica.
У «Мантикорі», другому романі «Дептфордської трилогії» (читати перший необов’язково), багатий адвокат, патрон мистецтв та алкоголік Девід Стонтон вирушає до Цюриха після психотичного епізоду. Стонтон певен, що якщо йому хтось і допоможе, то тільки психоаналітик-юнгіанець — і, знайшовши такого, він провалюється у філософсько-інтелектуальну притчу про підсвідоме, архетипи, суть буття та власне «Я».
«Боговбивця» — Ханна Кейнер
Видавництво: ARTBOOKS
Королівство Міддрен проходить через період секуляризації: люди не просто намагаються перестати вірити в богів — влада оголошує їх поза законом. Щоправда, боги тут цілком реальні, і тому щоб вони якнайменше заважали, король наймає асасинів богів. Однією з них стає Кіссена — дівчина, чию родину перетворила на вугілля богиня вогню.
Кіссена так би й жила своїм ремеслом, але зустрічає лицаря Елоґаста, бога білої брехні Скеді й дівчинку Інару — і разом із ними вирушає в місто богів.