Лише протягом травня над Києвом було знищено 254 повітряні цілі: обстріли ворожими ракетами та безпілотниками відбуваються майже щоночі.
Ми розпитали містян про те, як в таких умов вони справляються з таким стресом та втомою, що вони роблять під час обстрілів та як намагаються прийти в себе відразу після. А ще трохи поговорили про те, як постійна напруга змінює відносини з їжею.
Та що тут скажеш... Стрес є стрес.
І заїдання стресу – не найкращий шлях, але як мінімум найсмачніший.
Зараз в магазинах з'явилося досить багато напівфабрикатної домашньої ковбаси. Шляхом проб я виділив для себе пару найкращих сортів.
Чому саме домашня ковбаса? Ну, по-перше, спогади дитинства. Жоден сервелат чи салямі не міг зрівнятися з цим витвором домашньої кулінарії, коли готували для себе і своїх близьких. Плюс ти сам можеш визначити, як саме ти хочеш її приготувати: посмажити, приварити, а потім посмажити чи запекти в духовці з грилем або без.
Потім, коли раптом чергова повітряна тривога, матюкнешся, підеш до холодильника, візьмеш там пляшечку гострого соусу від «Вогняра», намазюкаєш свіжоспечену ковбаску, проковтнеш цей пекельний вогонь та райську насолоду та й думаєш собі: «Всі ми смертні, а Фатум – сліпий (в сенсі *бане так *бане)» і йдеш моститися спати десь в хоч трошки безпечне місце. Так і тримаємося.
В першу чергу, мене тримає робота. Бо ніч закінчиться, вибухи, від яких інколи тремтять вікна, закінчаться, і почнуться дзвінки, зустрічі, правки… І мені треба бути в тонусі.
Ще одна моя опора – це собака. Я брала її в жовтні 2-огого з чіткою думкою: у неї буде все найкраще, що я зможу дати. А найкраще для неї - це довгі прогулянки: зранку і ввечері. Тому маю спати в коридорі, щоб одразу після вибухів та відбою вивести її на озеро на дві години зранку. Не можу її підвести.
Те, що працює виключно для мене – це спорт та правильне харчування.
Коли я продумую тренування чи замовляю умовне безглютенове борошно, це як нагадування собі, що ми переможемо, і треба жити та тримати форму.
Також дуже важливі благодійні проєкти: це мій зв’язок з суспільством, моя емоційна розрада. І донати, без них ніяк.
Моя формула: «Дихати й триматись, щоб бути корисною».
Дуже допомагає робота. Я останнім часом почала возити групи, а не проводити екскурсії містом, хоча зовсім мені не притаманне.
Тур на один день може «ухайдокати» організатора так, що потім спиш, як у схованці. Спиш і нічого не чуєш. Про обстріли дізнаєшся зранку.
Взагалі, відповідальність за групу дуже змінює акценти. Ти переймаєшся не за те, що прилетить тобі, а за людей, що з тобою їдуть.
28 травня, наприклад, ми мали виїхати в Кам'яне село о 7 ранку. Перший вибух я почула о пів на четверту, коли пила каву. Знаєте, що мене турбувало? Чи закінчиться тривога до 6, щоби ми всі встигли доїхати до точки збору, бо жорсткий таймінг. І моїх людей, як виявилось, також. Ніхто не скасував подорож!
А вже в ніч з 28 на 29 я спала, нічого не чула. Бо Полісся мене "полікувало" і заспокоїло.
Тож робота дає мені можливість побудувати власну реальність. Для себе, і для тих, хто довіряє мені. Це можливість зберегти себе і людей навколо.
Ми всі травмовані, у нас і комплекс тих, хто вцілів і вижив, і страхи, що ми робимо недостатньо, але водночас дуже потужне бажання жити на повні груди.
Все, що дає сили: театри, виставки, смачна їжа, цікаві зустрічі, кохання, подорожі, дегустації – обов'язково мають бути в нашому житті. Нам ще країну відбудовувати. Нам потрібно вберегти нас самих.
Неможливість нормально виспатися, справді, дуже виснажує. Але, в принципі, всі дії давно відпрацьовані. Під час нічної тривоги я швиденько заварюю собі чай і йду в ванну: там вже спеціально для цього облаштоване зручне крісло.
Це така шизофренічна реальність: коли ти одночасно займаєшся розробкою якихось футуристичних штук в доданій реальності та думаєш, чи за пів години твій дім не знищить ракета радянського зразка.
Після відбою іноді нападає «жер»: під’їдаю маленький бутерброд та іноді випиваю не дуже міцний алкоголь, щоб швидше заснути. Не певен, що це ЗОЖ-варіант, але для мене працює. Спонсор мого сну на світанку у травні – наливка «Вишнева спокуса», спеціально для та від тривог.
Найбільшою відрадою для мене є приготування їжі. Від моменту продумування, що це буде за страва, до пошуку продуктів, самого приготування, вибору посуду та скатертини. В арсеналі є багато кулінарних книг, але поки моєї фантазії вистачає: я працювала з різними кухарями, тому багато рецептів пам’ятаю від них.
Особливе-ритуальне – це тирамісу. Коли погано, немає сил, настрою, не сплю майже місяць, то роблю тирамісу за рецептом якоїсь бабусі з П’ємонту.
Також розслабляюсь, коли йду на ринки. Звичайно, Житній – то окрема любов. З Житнього ти просто не можеш повернутися додому без повного набору овочів/фруктів та без квітів. Також люблю загубитися на локальних-маленьких риночках.
Безпосередньо під час тривог я нічого не готую: на кухні знаходитися небезпечно, бо там великі вікна. Йду в укриття або в найгіршому випадку – у ванну. Обов’язково беру м’яку іграшку та телефон. А там – серфінг по новинах, по google arts, пошук нових авторів для мого телеграм-каналу про натюрморти та фуд-фотографію. Роздивляюсь нові роботи, читаю про фотографів, фуд-дизайнерів та надихаюсь. Намагаюсь перемикнутися.
Вдень обов’язково намагаюся виходити на прогулянку. Люблю в цей час слухати музику в навушниках, але є й мінус: боюся пропустити сигнал чергової повітряної тривоги.
***
Також ми провели невелике опитування щодо того, як постійні нічні обстріли змінюють відносити людей з їжею.
Відповіді поділилися на три великі групи.
Є люди, які під час обстрілів не можуть навіть думати про їжу, втрачають апетит, лише постійно хочуть пити: «В мене під час стресів апетит зникає», «Не їм нічого, тільки п’ю валер’янку», «Під час обстрілів скручує живіт, тож тільки воду та льодяники», «П’ю мінералку і все», «Вночі іноді страшенно нудить, коли чую звук дронів. Пʼю воду».
Є люди, які намагаються заїсти стрес різними смаколиками.
«Іноді нічого не лізе, а іноді так хочеться хлібу з маслом і варення. При чому таке, щоб густе, як джем було. Я так розумію, то швидкі вуглеводи. Тіло просить щось, щоб його негайно можна було перетворити на цукор».
«Під час стресу завжди їм щось солоне. Якщо немає, то просто сиплю сіль на язик».
«Я дуже полюбляю овочі. Селеру гризу, помідорки, а сьогодні вже до паштету із галетами дійшло».
«Їм варення банками. Солодке відволікає».
«Спеціально тримаю для таких нервів Gelarty ескімо».
І ще одна категорія людей не їсть під час нічних тривог, але на сніданок намагається порадувати себе чимось смачним та особливим: «Зранку іноді ходимо снідати в класний ресторан, щоб відсвяткувати, що ми живі і майже здорові».