Євгенія Грищенко — херсонка, яка зараз живе у Києві. У столиці жінка відновила роботу дитячого центру розвитку Be Good, який свого часу започаткувала у Херсоні, а ще допомагає з працевлаштуванням переселенцям.
Євгенія розповідає, як наважилася розпочати все з нуля на новому місці і створила осередок херсонців у Києві.
Євгенія має педагогічну освіту. Після навчання жінка разом зі своєю однокурсницею почала працювати у сфері організації свят для дітей. Каже, що почали працювати аніматорами у часи, коли слово “анімація” в Україні особливо не знали. Лише згодом ця послуга в нас популярною і затребуваною, як у Туреччині. Євгенія згадує:
“Ми почали робити свята для дітей, потім для дорослих – ювілеї, весілля. Потім створили свою івент-агенцію ще й для дорослих. З кожним роком справа масштабувалася, ми почали співпрацювати із великими компаніями, організовувати корпоративи і тімбілдінги.
Заснували також у Херсоні масштабний фестиваль родини просто неба, його дуже полюбляли херсонці”.
Євгенія з командою активно працювали у сфері розваг, а потім помітили, що у їхньому місті зовсім немає локації, де можна було б якісно організувати і відзначити дитяче свято. Бо аніматорів здебільшого кликали або додому, або на святкування у заклади. А там не завжди було зручно працювати: то локація була затісна, то гострі кути на кожному кроці, то занадто слизька підлога чи інші безпекові моменти не дозволяли організувати веселощі на повну.
“І от ми з партнерками вирішили створити простір для дітей саме розважального характеру. У 2019-му році відкрили дитячий центр Be Good. Він одразу став успішним, бо в нас була велика база, нас знали у Херсоні. Спочатку центр створювали як місце проведення свят та тематичних вечірок для дітей. Далі на його базі ми відкрили лабораторію, де навчали малечу азам науки: фізики, хімії і біології, щоб вони могли гратися і робити цікаві експерименти”, – каже Євгенія.
На цьому вирішили не зупинятися. Команда створила ще й школу раннього розвитку для дітей до двох років, а на дитячих канікулах організовували навчально-розважальний табір:
“Ми працювали 24/7, обожнювали свою справу. Це класна робота, коли кожен день свято — нам заздрили всі. Це цікаве життя, постійне спілкування з людьми, створення чогось нереального”.
Справи йшли добре і у січні 2022-го року команда запланувала ще більше розширюватися, тож на запит батьків почали шукати приміщення для створення дитячого садочку. Та повномасштабне вторгнення зіпсувало усі плани.
Велика війна застала Євгенію з колегами у потязі до Львова. Вони їхали на івент-форум і не думали, що зранку їхнє життя перевернеться догори дригом.
“О 5 ранку нас всіх почали розривати телефонними дзвінками, мовляв, почалася війна. Зрозуміло, що ніяких вже івент-конференцій не буде, хотілося тільки повернутися додому, в мене там там залишилися діти. І вже в потязі до Львова ми брали квитки на всі автобуси, маршрутки, потяги назад.
Того дня у Херсон вже ніхто не їхав, ми легко купили квитки, а потім почалися скасування виїздів у тому напрямку.
Навіть приватні таксі вже не їхали, тому що російські війська швидко захопили Херсон. І так ми застрягаємо на місяць у Львові, а діти – там. Виїхати вони не могли, бо з Херсону не було зелених коридорів”.
Ще один нюанс, який ускладнював процес вивезення дітей Євгенії – те, що її чоловік військовослужбовець та учасник АТО. Жінка каже: коли росіяни були вже в Херсоні, то дістали списки військовослужбовців і почали шукати їхніх дітей:
“Вони приходили до нас додому, все там перерили, сусідів питали, що як і де. Ходили до моєї мами, але не дійшли до другої бабусі, матусі чоловіка, де і перебували діти. Їх просто ангели зберегли.
Тоді ми зрозуміли, що лишатися в Херсоні зовсім небезпечно. Але зіштовхнулися з проблемою, що дітей військових ніхто не хоче брати до себе в машину, щоб не нести відповідальність. Але знайшлася та людина, якій я буду вдячна до кінця життя. Цей чоловік таки наважився взяти моїх дітей і вивіз їх. Бог зберіг нас, і ми одразу виїхали за кордон”.
Так Євгенія з дітьми поїхала у Данію. Спершу це мала бути поїздка на декілька тижнів — так наполягав чоловік. Він сказав, що так йому буде спокійніше і родині безпечніше. Та декілька тижнів затягнулися на рік. І попри те, що діти вже соціалізувалися, відійшли від жахів війни та навіть пішли у школу, жінка прагнула повернутися.
“Як і всі херсонці, ми повернулися в Одесу, ближче до дому. Там я почала працювати у волонтерському центрі — це дійсно те, що мене врятувало у психічному й моральному планах, я знайшла своє місце завдяки людям. Ми навіть називали наш центр не волонтерський, а центр лікування. Ми відчували свою значимість там”, – згадує Євгенія.
Але через півроку чоловіка Євгенії перевели по службі до Києва. Родина поїхала за ним. Жінка і далі активно волонтерила, вже дистанційно, але прагнула скерувати кудись свої сили. А потім в неї з’явилася ідея відновити центр розвитку дітей вже у столиці.
“Було дуже страшно, тому що починати щось нове складно і моторошно, особливо на новому місці, коли ти нікого не знаєш і тебе ніхто не знає. Друзі мені підказали, що існує грантова програма, яка допомагає підприємцям. Я подала документи, спочатку не пройшла співбесіду, але подалася ще раз. Після другої співбесіди мені кажуть: вітаємо, ви виграли грант від держави на відкриття власної справи”.
Євгенія одразу почала шукати приміщення для майбутнього центру. Вимог було декілька: щоб локація була комфортною для дітей, а ще щоб це було підвальне приміщення, яке заміняло би укриття. Бо малечу дуже важко організовувати і водити в укриття під час тривог, зауважує Євгенія:
“Чесно кажучи, я не вірила, що проста дівчина із маленького міста може щось виграти від держави. Я ніколи нічого не вигравала, а тут просто якісно склала бізнес-план, розказала всю ідею і вона всім дуже сподобалась”.
За час війни змінилися вимоги не лише до приміщення, у якому займатимуться діти, а й до концепції центру. Якщо раніше Be Good позиціонував себе як розважальний центр, то зараз більше як навчальний. Євгенія як мама двох дітей не з чуток знає, як війна і коронавірус вплинули на успішність дітей у школах. Тож підприємиця вважає, що у такий складний час дітям найважливіше дати якісну освіту, а розваги будуть як додаток:
“У нас авторські навчальні програми. Ми разом розробляємо їх самі. Звичайно, опираємося на міністерські програми освіти, щоб йти у ногу із нашою загальною освітою. Побувавши у Європі, я побачила деякі підходи до навчання дітей, вони трохи інші і мені це сподобалось, ми це все застосовуємо”.
На базі центру є садочок повного і неповного дня, щовівторка і щочетверга у них працює логопед, функціонує школа раннього розвитку. У найближчих планах – відкрити при центрі ще художню школу. Зараз у центрі спокійно, а от з осені почнеться активне навчання.
Окрім освітньої місії, центр має ще й соціальну – він став осередком херсонців у Києві. Про це і мріяла Євгенія, коли розпочинала цю справу на новому місці:
“У всіх переселенців – одна проблема: дуже важко влаштуватися на роботу. Всі роботодавці кажуть: зараз ви переселенці, а коли ваше місто звільнять, ви повернетеся додому. Але, як бачите, третій рік нікуди не можемо поїхати, і досі всі пересеенці чують такі фрази від роботодавців, на жаль. На щастя, ця місія вдалася, і в нас працюють прекрасні дівчата з Херсонської області”.
Колектив зібрали, групи дітей формують, програму урізноманітнюють. Але на цьому у навчальному центрі не планують зупинятися:
“Також ми дуже хочемо створити таку програму, щоб допомагати діткам військових, переселенців чи тим, хто втратили батьків. Ми зараз шукаємо таких дітей і хочемо створити на базі нашого центру програму підтримки. У нас є зарубіжні партнери, які вже згодні оплачувати їхнє навчання або повністю, або частково”.
Понад усе Євгенія мріє повернутися додому, але каже: зараз це нереально, особливо з її спеціалізацією. Їхній центр Be Good у Херсоні зруйнований вщент, садочки там не працюють з міркувань безпеки, а всі заняття у школах – лише онлайн. Але навіть коли усе налагодиться, Євгенія не планує покидати центр у Києві, а хоче поєднувати життя на два міста.
Адже за два з половиною роки великої війни навчилася жити, долаючи великі відстані, і зрозуміла, що часом кордони чи сотні кілометрів – не перепона.
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі "Вікно Відновлення". Усе про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
Фото: надані Євгенією Грищенко, а також ДСНС та видання Мост