У Павільйоні 13 на ВДНГ відкрили проєкт китайського художника Ай Вейвея. Композиція в центрі інсталяції — сферичні форми, загорнуті в пофарбовану білим камуфляжну тканину — викликала критику українських інтелектуалів через нібито нечітку позицію митця щодо війни в Україні та заклик до миру. БЖ поговорив із ним — про те, що означає білий колір, та як говорити про війну, приховавши її за фарбою.
“Три досконало пропорційні сфери та військовий камуфляж, пофарбований у біле” — інсталяція з трьох математично точних сфер, натхненних ілюстраціями Леонардо да Вінчі до трактату De Divina Proportione. Робота Ай Вейвея, присвячена війні та миру, була створена на замовлення неурядової організації RIBBON International.
Зрештою, цей камуфляж художник зафарбував білою фарбою. Згідно з опублікованою ним заявою, це була порада українського партнера проєкту, який побоювався, що “камуфляжна тканина може викликати травматичні переживання у постраждалих від війни”.
Попри повагу до митця та вдячність за його внесок своїм проєктом у міжнародну підтримку України, робота Ай Вейвея зазнала опосередкованої критики. Українські інтелектуали, зокрема письменник і військовий Сергій Жадан та правозахисник Максим Буткевич, заохотили художника до більш однозначних висловлювань на підтримку України.
Проте ідеї пацифізму — засадничий принцип світогляду художника — та погляд на військових як на жертв війни, чиє життя дарма зруйноване, не резонують із частиною українського суспільства.
В інтерв’ю БЖ митець розповів, чому білий колір найбільш насичений філософією, як на створення інсталяції його надихнули коти та пришивання ґудзиків.
Усі називають тканину, яку ви використали в інсталяції, військовим камуфляжем. Але це не так. Це не пікселі, а трафарети зображень котів зеленого кольору. Чому ви обрали котів замість камуфляжного візерунку?
Як артист, я завжди фокусуюся на тому, щоб робити все своїм шляхом і за допомогою свого власного художнього словника. Це абсолютно необхідно для того, щоб я робив свою роботу. У складний час війни в Україні я не відношуся до війни як до ready-made мистецтва [як готові та зрозумілі образи — прим. ред.]. Мій дизайн зроблений саме за допомогою патерну з котів, і в цьому є глибоке значення.
У кожній людській трагедії тварини також зазнають болю і також страждають — не лише від війни, а й під час пандемій та інших трагедій. Тому, якщо ми говоримо про людські права, ми також говоримо про життя, а саме про його цінність. У такому разі ми маємо говорити про ставлення людей до тварин. Не лише люди створені рівними. Усе, що є живим, є рівним. Таким чином, коти — це символ життя, зокрема й людського.
Коли я розповіла про вашу роботу моїм друзям-військовим, один із них зазначив, що найбільш природній колір, яким можна покрити уніформу солдата, — це червоний. Ви ж використали білий. Чому?
У цьому є невелика історія. Спочатку я просто хотів створити спеціальний дизайн за зразком української уніформи. Треба докласти великих зусиль, щоб зробити таку тканину і вирізати її за допомогою трафарету. Але потім одна українка сказала мені, що люди в Україні почуватимуться ніяково, побачивши уніформу. Це мене дуже здивувало. Але я все ж таки задумався над її словами, і саме тому пофарбував тканину в біле. І таким чином додав додаткового значення.
У своїй роботі я покривав білою фарбою різні об’єкти, зокрема й давні вази — і це про те ж саме. Так додається ще одне глибоке й складне значення, виникають майже філософські питання: у чому справжня цінність того, що ми бачимо? як ми її оцінюємо? наскільки люди почуваються скривдженими і наскільки вони почуваються захищеними? Це все ставиться під питання.
Ви мали змогу зустрітися із військовими та цивільними українцями, відвідати Харків і військові частини. Чи змінили ви свою думку щодо доцільності використання білого кольору після візиту в Україну?
Дійсно, білий колір частково приховує жорстку картину війни, але вона все одно там. Хоча війна не є очевидною, вона існує, і це дуже сумно.
Коли ви казали про зображення котів, ви сказали “мої коти”. Тобто це якісь конкретні котики?
Так, на патернах зображені мої котики. У мене багато котів, яких я підібрав на вулиці. До того ж, я виростив десь 40 котиків, які вже народились у мене. Зрештою, мені просто дуже подобаються коти. Я думаю, що люди мають величезний привілей — жити разом із цими чудовими створіннями.
Для інсталяції ви використали близько тисячі одиниць одягу, пошитого за фасоном кітелів і штанів української військової уніформи. Цей одяг ви скріпили ґудзиками з власної колекції. Ви колекціонуєте ґудзики?
Так, у мене велика колекція ґудзиків — приблизно сто мільйонів штук. Ґудзик — це дуже побутова, щоденна річ, яка є у всіх. От і на вашій сорочці вони теж є. Мені подобаються ґудзики, тому що їх пришивають до тканини почасту вручну — тому я їх використав, і вони також пришиті вручну. Сьогодні, на жаль, величезна кількість речей у світі створюється машинами, і ми майже втратили радість того, щоб просто пришивати ґудзики власноруч.
Багато ваших художніх робіт присвячено пересічним людям, які страждають і помирають у той час, як сильні світу залишаються до них байдужими. Але чи вважаєте ви, що людина може змінити хід подій і перетворитися з жертви на суб’єкта?
Якщо людина б’ється і захищає те, у що вірить, якщо віра продовжує осяювати її шлях, – у певному сенсі така людина залишається переможцем попри все.
Фото: Олена Шкода, спеціально для БЖ