Бабуся зв'язала – це соціальний проект журналістки Анни Сухецької, мета якого – забезпечити стабільним підробітком жінок пенсійного віку. У команді Ані – три постійні співробітниці, пенсіонерки, які в'яжуть вовняні рукавиці. Їхні вироби дівчина продає на київських маркетах, в магазині Ласка і через Facebook.
Аня Сухецька – родом з Глухова, невеликого містечка в Сумській області, що став нещодавно популярним завдяки новому меру Мішелю Терещенко. Вчилася на філолога, а з другого курсу почала працювати журналістом. Ще в Глухові дівчина з друзями організовувала благодійні ярмарки, збирала гроші на висадку дерев у центрі міста.
Переїхавши до Києва, Аня почала ходити на різні заходи з урбаністики та заразилася ідеєю соціального підприємництва. Думала відкрити благодійний магазин у Глухові, але незабаром стало зрозуміло, що починати потрібно з Києва.
Аня Сухецька
Якось дівчина згадала статтю про одну цікаву ініціативу в Росії. Там створили соціальний бізнес, продаючи в'язані шкарпетки від удмуртських бабусь. Аня вирішила зробити щось схоже у нас.
Проект «Бабуся зв'язала» народився в жовтні. А в листопаді Аня вже знайшла співробітниць, які зв'язали перші рукавиці, і взяла участь у маркеті «Кураж базар», де продала понад 20 пар:
«Бабусь я шукала серед своїх знайомих. Мені здавалося, писати пост у Facebook »У кого є бабуся, дайте мені контакти« – це якось по-слабацьки. Ще начиталася різної літератури, де радили випробувати ідею на чомусь малому. Тому для старту я вирішила знайти хоча б одну людину», – розповідає Аня.
Знайти першу бабусю виявилося непросто – серед знайомих зацікавлених не виявилося:
«Траплялися люди, які в'яжуть, але не бабусі, або в'яжуть, але тільки для себе, або бабусі, у яких весь час йде на онуків. Моя бабуся не в'яже, а тільки шиє. Мама в'яже, але вона ще молода».
Тоді дівчина вирішила почати польові дослідження. Всі в місті колись бачили бабусь, які торгують в'язаними речами. Але коли потрібно, знайти таких людей, як правило, не виходить.
Аня ходила на Андріївський узвіз, а потім вирішила заглянути на легендарну київську барахолку, яка переїхала з Куренівки на Петрівку:
«Я придивлялася до всіх, хто продавав в'язані речі, намагалася вгадати, скільки людині років. Так знайшла 77-річну Людмилу Володимирівну. Виявилося, що вона – не просто бабуся, а прабабуся. В'яже з молодості, на барахолці – постійний продавець. Приносить рукавиці та шкарпетки, іноді майструє різні вироби і навіть шиє чоловічу білизну».
Там же Аня відшукала ще одну працівницю Ніну Василівну. Третю бабусю порадили знайомі з Глухова. На сьогодні ці три пенсіонерки складають кістяк команди. Нещодавно до них приєдналася ще одна бабуся Олена, але поки вона зв'язала кілька пар рукавиць.
Людмила Володимирівна
Аню надихає формат соціального підприємництва, який тільки приходить в Україну, хоча давно розвинений в Європі.
Мета проекту «Бабуся зв'язала» – забезпечити нужденним пенсіонерам постійний повноцінний заробіток. Саме тому Аня приділяє особливу увагу пошуку бабусь:
«Іноді пишуть у Facebook »Моя мама в'яже«, »Я сама в'яжу, але я – не бабуся«. Але оскільки це соціальний стартап і я можу набрати обмежену кількість людей, мені хочеться в першу чергу допомогти тим, кому це потрібно. Тому знаходити людей через барахолку було непоганою ідеєю. Якщо людина вийшла на ринок продавати свої речі, значить, їй важливий заробіток, вона вже зробила якийсь крок. Також у цих людей є потреба в соціальній активності, їм важко сидіти вдома без діла».
З часом Аня думає співпрацювати з організаціями, які опікуються літніми людьми, але поки таких не знайшла.
Робота проекту налагоджена так: Аня закуповує нитки, спиці і замовляє модель конкретній бабусі. Як тільки робота виконана, відразу ж віддає за неї гроші в'язальниці, а потім вже займається реалізацією:
«Багато інтернет-магазинів рукоділля продають вироби під реалізацію, але я хотіла забезпечити людям стабільність. Обмежень за кількістю поки немає, можливо, з'являться влітку, коли буде низький сезон продажів».
Суму, яку отримує кожна бабуся за одну пару рукавиць, Аня не розкриває, але говорить, що в середньому в'язальниці виходять на другу пенсію – близько 1000-1600 грн на місяць.
У проект Аня вкладає власні гроші. Перед першою виставкою витратила 7 тисяч гривень – заплатила за місце, нитки, роботу та візитівки. Зараз дівчина все ще «в мінусі», але вважає, що це цілком нормально:
«Як соціальний підприємець я, звісно, планую отримувати дохід, а його частину віддавати на близькі нам благодійні проекти. Але це в планах на другий рік. Для нашого формату важливо не те, скільки ми заробимо, а як багато людей зможемо забезпечити роботою. У рекомендаціях для соціальних підприємців є умова: потрібно називати відсоток від прибутку, який плануєш віддавати. Але я поки не можу точно сказати. Спершу я була в рожевих окулярах і думала, що будемо віддавати 80%. Але це дуже багато. Скоріше, 30-20%».
Однією з найбільших складнощів став пошук якісних матеріалів:
«Спочатку я не дуже розбиралася в нитках. У бізнес-плані я закладала на них одну суму, і думала, що все вийде дуже дешево. Але на практиці довелося перепробувати багато різних ниток, перш ніж знайшла хороші. Спочатку купувала нитки в роздріб, виходило трохи дорожче, а після першої виставки, коли стало зрозуміло, що наші рукавиці мають попит, закупила вже оптову партію».
У підсумку дівчина знайшла хороших турецьких виробників ниток: «У складі – 35% переробленої вовни, так що ми ще й трохи підтримуємо recycling».
Нещодавно вона замовила першу партію української вовни від компанії «Вівчарі», але в'язати з неї ще не пробувала.
«У в'язанні є свої особливості. Якщо підібрати неправильну кількість петель, товщину нитки і спиці, все потрібно буде переробляти. Ми експериментували і в'язали то на 30 петель, то на 36, підганяли спиці і нитки один під одного. А ще є індивідуальний стиль в'язки. Кожна в'язальниця в'яже по-своєму – хтось тугіше, хтось слабкіше. Коли залучаєш нову людину, потрібно спочатку зрозуміти, як вона в'яже. Через це процес трохи гальмує».
До нового року бабусі зв'язали, а Аня продала понад 150 пар рукавиць. В'яжуть з вовни або напіввовни, звичайні або мітенки, з різними візерунками та в різних кольорах.
До деяких рукавиць підшивають підкладки з флісу. Поки цим займається сама Аня, якій допомагає мама:
«Спочатку я думала, що потрібно придумати модні і незвичайні моделі, навіть хотіла співпрацювати з кимось із дизайнерів. Планувала давати всім бабусям однакові моделі. Але це – від того, що я тоді ще погано розбиралася у в'язанні. На практиці всі в'яжуть по-різному, та й навіщо обмежувати фантазію людини, перетворювати її в машину, яка буде відв'язувати однакові моделі».
Зараз же дівчина спеціально не хоче робити ультратрендові моделі:
«У нас олдскульні візерунки, кольори. Хочеться робити ретро. Моя мама не любить такі речі, тому що вони нагадують їй радянське дитинство. А комусь, хто Радянський Союз не нюхав, здається, що це самий шик. Але для тих, хто любить щось більш сучасне, у нас є й інші моделі, наприклад, рукавиці з галочками. Ми їх придумали разом з Ніною Василівною. Я десь побачила полотно в горошок і подумала, що можна таке вив'язати. Але бабуся підказала, що краще вишити. Так вийшов оригінальний візерунок, ніби намальований олівцем».
Відв'язувати моделі на замовлення Аня не хоче, з індивідуальними замовленнями багато складнощів:
«Зараз я залишаю бабусям велику кількість ниток, дзвоню і прошу зв'язати в першу чергу якусь модель. Але коли потрібно щось оригінальне, доводиться змінювати нитки, обирати інший колір. Їх потрібно спочатку нитки, протестувати, а потім тільки давати замовлення і чекати, поки в'язальниця його виконає».
Правда, іноді конкретну модель можуть повторити в іншому кольорі або розмірі.
Аня вірить, що її проект невдовзі зможе стати успішним соціальним бізнесом. Але поки її мета – залучити більше в'язальниць і вийти на самоокупність:
«Звичайно, я хочу, щоб це перетворилося на якусь організацію з найманими співробітниками, щоб у нас була своя майстерня для зустрічей, розробки моделей, майстер-класів. Та й просто, потрібно кудись привозити баули з нитками зі складу».
Навесні Аня хоче в'язати не тільки речі, але й предмети декору на кшталт подушок і чохлів для гаджетів. Обіцяють також взятися за шкарпетки, шарфи і шапки, хоча ними займатися не так вигідно – на ці вироби йде більша витрата ниток.
Є також ідея організувати ярмарок, де б люди похилого віку могли продавати свої речі, саморобки:
«Хочеться створити своє ком'юніті, проводити ярмарки. Можливо, влаштовувати корпоративи для бабусь, чому ні?»
Фото: Юлій Кудланик, а також Бабушка связала
