У рубриці Bla Bla Bar відомі люди розповідають про свої відносини з алкоголем, про улюблені київські заклади та важливі міські локації. Наш новий співрозмовник — піонер українського драм-н-бейсу, діджей і радіоведучий Анатолій Тапольский.
Раніше я любив різний спектр алкоголю: пиво, віскі, ром, вино. Головним завданням було — прийти до стану пекельного чаду, тому що мені подобалося йти до кінця. Вживав я часто, професія зобов'язувала. А ще любив набухуватися вдома, в гордій самоті. Це було прекрасно: відкрив пляшку, вийшов на балкончик, включив музику, засів в інтернет, і поступово собі підливаєш — романтика.
Сьогодні відносини з алкоголем у мене дуже прості — я його не п'ю. Іноді бувають винятки, але дуже рідко. Кинув три роки тому. Від випивки у мене завжди боліла голова, на наступний день було залізно хріново, а зараз мені вже шкода викидати цілий день свого життя даремно.
«Випиваючи, ти купуєш гарний настрій, моменти щастя. І, звісно, платиш за нього, а коли платиш — завжди віддаєш. Тому я волію бути тверезим і щасливим. Це трохи складніше, але теж круто».
Зазвичай алкоголь розливався ще в поїзді, коли ми з різними діджеями їздили в тури по містах. Якщо їхали 4 або 5 діджеїв — це було просто пекельне пекло. Ми пили в дорозі, потім нас селили на хату, де ми продовжували. Потім їхали в клуб, там ще більше накидувались, після клубу розбрідалися хто куди, а на зворотному шляху всім погано і всі відходять.
«Правда, в турах я був найвідповідальнішим, тому що тримав коннект з організаторами, ну і взагалі — я ж був обличчям українського драм-н-бейсу, тому пив помірно».
Був період з 2006 до 2010, коли я грав на Ableton Live [програма для студійної та концертної роботи музикантів — БЖ]. Фішка в тому, що там треки зводилися самі, а мені просто треба було в потрібний момент натискати кілька кнопок.
Тобто найскладнішим було під'єднати шнур від ноутбука до пульта, а вже відключення і збір всієї апаратури в сумку відбувалося насилу. Тому що під час виступу я дико накидувався. Одного разу я навіть забув ноутбук в якомусь місті, і зрозумів це, тільки коли приїхав в інше місто.
Я ніколи особливо не любив заклади, більше любив пити вдома. На зорі появи київської барної культури ми з друзями часто випивали в закладах Еріка Айгнера і Віоли. Вони були подружжям і свого часу відкрили багато барів у Києві. 15 років тому вони вважалися наймоднішими в Києві.
Пам'ятаю, на бульварі Шевченка був Violas Pub, а на Льва Толстого — «В Еріка». Тоді все було по-іншому, за часів моєї драм-н-бейс юності не було барів на кожному розі, все було не так райдужно.
"Під час армійської відпустки [з 2015 до 2016 року Анатолій Тапольський служив добровольцем на Донбасі — БЖ] я заходив кілька разів у «Бар/13» на Рейтарській. Там мені сподобалося. Я жив тоді на Рейтарській і мені було зручно набухатись та під стіночкою дійти додому".
Я багато читаю і вивчаю Київ. Для мене важливо знати історію місця, де я живу. Улюблених місць дуже багато, я взагалі люблю все місто. Влітку у мене улюблена розвага — це сісти на скутер і поїхати в якісь нові для себе місця. Днями я з'їздив на Троєщину, на Лісову, а там дуже атмосферні панельки є.
«Ще я супер-фан селища Аварійне поруч з Соцмістом. Там дуже атмосферно, шматочок кінця 40-х років, практично повністю забудований сучасними безликими висотками. Він скоро зовсім зникне, тому я часто приїжджаю туди».
І, звісно, промзони на Кирилівській. Я люблю індустріальну атмосферу кінця XIX — початку XX століть. Плюс сам район досить містичний і дивний. Наприклад, там була знаменита справа Бейліса [судовий процес 1911 року над євреєм Бейлісом, якого звинувачували в ритуальному вбивстві, але виправдали — БЖ].