Ще навесні задумки київського режисера Гео Лероса, який взявся за облаштування міста, виглядали, як фантазії. Але зараз його проект вже робить видимі успіхи.
У парку Шевченка почали заміну старих лавок на нові дизайнерські, а на кількох будинках у місті з'явилися сучасні мурали. На одній з будівель в районі Золотих воріт з’явився портрет Лесі Українки, а на будинку по вулиці Стрілецькій - фігура української гімнастки Анни Різатдінової. Також в рамках проекту будуть проводитися pop-up-концерти по всьому Києву.
В інтерв'ю БЖ Гео розповів про те, як він отримав підтримку мера Віталія Кличка і залучив відомих художників, які створили стріт-арт-об'єкти, а також про те, що ще реалізують в місті в рамках проекту CityArt.
- Гео, ви режисер, а не архітектор і не урбаніст, але зайнялися серйозним міським проектом. Як так вийшло?
- Я цим займаюся, тому що Київ - моє рідне місто. Я багато їжджу по світу, якийсь час жив в Лос-Анжелесі. Коли ти часто дивишся на надихаючі речі в Європі та світі, розумієш, чого тобі не вистачає в рідному місті і що хотілося б зробити, переробити, доповнити. У січні я повернувся з Лос-Анжелеса, і в мене народилася ідея проекту CityArt. Я придумав концепт, зробив презентацію, показав її мерові.
- Як ви потрапили до Кличка?
- Просто залишив свій проект в приймальні. Я абсолютно нікого не знав у мерії. Через пару тижнів мене запросили на зустріч.
Я презентував Кличку проект заміни лавок у парку Шевченка. Взяв за основу принцип, реалізований у Манхеттенському парку (Central Park, де діє проект Adopt a bench –авт.) в Нью-Йорку. Інвестор дає гроші на виробництво лавок, на них кріпиться табличка про те, що така-то людина зробила подарунок місту.
Автори нью-йоркського проекту мені розповіли, що в першу чергу потрібно відштовхуватися від цінової політики. Протягом трьох місяців я відбирав виробництва і зупинився на найоптимальнішому варіанті. Наприклад, лавка-змійка довжиною в 6 метрів у нас коштує 7000 гривень, а були варіанти від 36 до 50 тисяч гривень. Зараз кожну лавку, встановлену в парку Шевченка, хтось спонсорує.
- Хто саме купує іменні лавочки?
- Це абсолютно невідомі люди. Вони пишуть на пошту, що хотіли б зробити подарунок місту. Я просто дублюю ці листи, скидаю на виробництво, і вони вже зв'язуються.
- Коли ви плануєте завершити проект в парку Шевченка?
- Ми вже встановили близько 50 лавок, найближчими тижнями будуть готові ще близько 30. Весь парк хотіли закрити до Дня незалежності, але, можливо, термін зсунеться на середину вересня.
- На сайті CityArt написано, що проект реалізується за підтримки Кличка. У чому полягає ця підтримка, чи фінансує мер проект особисто, чи місто?
- Місто нам допомагає з встановленням лавок, для цього «Зеленбуд» виділяє робочу силу. Ми лише оплачуємо доставку, бензин. Також місто займається видачею всіх необхідних дозволів.
- Ще один напрямок CityArt - створення об'єктів стріт-арту в місті. На досвід яких міст ви орієнтувалися в цьому проекті?
- На той самий Нью-Йорк і Лос-Анжелес. Там я познайомився з головним героєм документального фільму про вуличних художників «Вихід через сувенірну лавку» Террі Гетто. Потім роззнайомився з іншими художниками, був присутній під час створення їхніх робіт. Тоді я подумав, що те саме можна реалізувати і в Києві.
Зараз ми відбираємо від усіх охочих кращі 15 ескізів, які команда професійних художників буде наносити на київські будинки. Окремо відбираємо найкращі українські стріт-арт-команди, які намалюють картини за власними ескізами. Також за підтримки меценатів возимо до Києва художників з міжнародним ім'ям, таких як Фінтан Мегі або Гвідо ван Хелтон.
- Хто у вашій команді, яка відбирає кращі ескізи?
- У команді - я, продюсер Настя Дрізо і три відомих опініон-мейкера, які просили не називати їхні імена, щоб не робити з цього піар.
- Чи враховуєте ви думку громадськості, місцевих мешканців при виборі ескізів? Чи проводите громадські слухання?
- Ми не проводимо поки ніяких слухань. Взагалі, якщо починати проводити слухання... От ми намалювали портрет Лесі Українки, в результаті це одна з найбільш обговорюваних стріт-арт робіт в Україні. Її опублікували українські видання та міжнародні стріт-арт журнали. Але перед тим, як ми почали малювати, було стільки проблем! Виходить кожен другий і каже, що це погано: «Мені не подобається, витирайте». На жаль, якщо прислуховуватись до кожної думки, нічого не реалізуєш.
- Може, варто було створити якусь громадську раду, щоб не виникало конфліктів в процесі роботи?
- Ми готові підтримати таку раду, якщо ви особисто її створите. Але, знову таки, хто повинен вибирати її членів? З'явиться ще десять людей, які запитають, чому їх не обрали. Вийде чергова каша. Я вважаю, що потрібно брати ініціативу в свої руки.
- Є як мінімум один позитивний «київський кейс», коли вдалося налагодити спільну роботу громадських ініціатив, представників влади та місцевих жителів - при розробці умов конкурсу «Територія гідності» з реконструкції Майдану. Це довго, але в діалозі часто народжуються рішення, які влаштовують усіх.
- Зі стріт-артом все не так легко. Художники, які малювали Лесю Українку та гімнастку Ганну Різатдінову, працювали безкоштовно. Це був подарунок Києву, і ми не могли їм нав'язувати чужі ескізи. Якщо враховувати думку громадськості, тоді потрібно знайти інших художників і заплатити їм гонорар в 5-10 тисяч доларів.
- Як ви вийшли на цих міжнародних художників?
- Я не знав їх до цього, просто списувався, спілкувався. Ми не платимо їм гонорари, але меценат оплачує переліт, проживання, фарби. Створення цих двох робіт спонсорував бізнесмен Костянтин Жуковський.
- Майже у всіх створених роботах читається патріотичний підтекст. Це випадковість чи задумка?
- Задумки не було, у нас немає мети робити саме патріотичний стріт-арт. Багато хто зараз намагається за рахунок такого кліше зробити велику піар-історію. Я вважаю, що достатньо просто зробити щось гарне, якщо глибоко копнути, то це вже патріотично.
Також ми не хочемо робити стріт-арт у вигляді кричущих політичних чи громадянських висловлювань. Кожну громадянську позицію можна трактувати двояко - комусь подобається, комусь ні, починається дискусія.
- Часто вуличні художники не питають нікого, що і де їм малювати. Ви отримували дозвіл від влади на створення муралів?
- Так, наш стріт-арт легальний. Спочатку ми відібрали близько 40 стін в місті, на яких хотіли б створити картини. Це і будівлі, і арки у двори, і паркани, які погано виглядають. Цей список ми надали до КМДА, а вони вже його опрацьовували - дивилися, чи не є якийсь будинок пам'яткою архітектури, на якій не можна малювати.
Є два шляхи: шлях Бенксі та інших художників, які малюють без дозволів, і немає ніяких гарантій, що картина залишиться на стіні. І законний шлях, коли ти обираєш стіну, домовляєшся з адміністрацією, показуєш ескізи.
У нас, на жаль, ця система не вироблена. Здавалося б, все просто - є департамент культури, там повинні сидіти люди, які розуміються не лише на класичному, але й на сучасному мистецтві. Вони повинні обирати проект не суб'єктивно, а розуміти, що це сучасний стріт-арт, який є в Будапешті, Барселоні. У нас таких кадрів поки немає.
- У вас є відчуття, що система вже почала змінюватися, до влади приходять нові люди?
- Ці зміни не повинні бути точковими. Не можна змінити три людини, а залишити сто старої гвардії. Ці люди повинні бути в системі у співвідношенні 3% до 97%. А нові мають бути мотивовані, в тому числі і фінансово. Наприклад, я не отримую грошей від влади, тому що я режисер, захотів - зняв кліп в Нью-Йорку, отримав гонорар і займаюся тим, чим хочеться. А більшість людей прив'язані до основної роботи, їм потрібно платити хороші гроші, інакше це породжує корупцію.
- Ваші картини можуть замалювати?
- Звичайно. Хто завгодно може піднятися (на дах – авт.) і вилити на стіну відро фарби.
Але ми сподіваємося, що наші картини збережуться, адже у нас є велика мета, ми хочемо створити пішохідний туристичний маршрут по місту. Він буде йти від Ботанічного саду, повз Університет, через район Золотих воріт, потім спускатися через Андріївський узвіз, проходити через Києво-Могилянську академію і виходити на набережну. Ми також розробляємо спеціальний додаток, де все стріт-арт об'єкти будуть нанесені на карту. Плануємо до вересня створити 15-20 об'єктів стріт-арту.
- Ваш проект викликав підвищений інтерес до стріт-арту, ви не боїтеся, що у зв'язку з таким бумом в наших містах почнуть з'являтися неякісні роботи?
- Я не готовий давати коментар з цього приводу, щоб нікого не ображати і не шкодити нашому проекту.
- У вас на сайті є концепція облаштування Осокорків, що вона передбачає?
- Ми розробили своє бачення майданчика в районі метро Осокорки, навколо якої було багато конфліктів. Хочемо зробити там дитячий майданчик, лабіринт, фонтан, лавки. Вже ведемо переговори з потенційними інвесторами. Якщо все вийде, будемо реалізовувати.
- У місті є багато громадських ініціатив, які намагаються реалізувати свої ідеї, але ні в кого не виходило робити це так швидко і масово, як у вас. Як ви самі пояснюєте успіх свого проекту?
- Багато хто хоче отримати від міста гроші на реалізацію своїх проектів. Ми ж не приходимо до мера і не кричимо: дайте нам грошей. У цьому запорука успіху. Є люди, які хочуть щось реалізувати, є ті, хто можуть допомогти, ми просто пов'язуємо одних з іншими.
- Вам подобаються якісь міські проекти, реалізовані іншими активістами?
- Мені подобаються лавки Слави Балбека, але на самій Пейзажці все якесь недоглянуте, на кожному кроці кава-машини. Ще мені подобається проект Kiev Fashion Park на тій же Пейзажці, не знаю, чи будуть вони щось продовжувати там робити.
- Чого вам не вистачає у Києві?
- Хорошого бетонного скейт-парку. Ми зараз ведемо переговори і, якщо вийде, теж зробимо цей проект. Не вистачає місць, де можна просто полежати на хорошому газоні. Навіть у парку Шевченка немає нормального газону. Ми хочемо зробити і його, але це великі гроші - 200 тисяч доларів.
Фото: kiev.klichko.org, dreamkyiv.com, Geo Leros
