Киянку Софію Грабовецьку легко впізнати за її оригінальним образом та амплуа “гіда у капелюшку”. Її екскурсійний проєкт Walk&Talk народився у 2016 році. Софія – авторка десятків цікавих, небанальних екскурсій Києвом, які завжди захоплювали і викликали інтерес.
Майже рік тому дівчині, яка закохувала у Київ сотні людей, довелося переїхати до Варшави і там розпочати все з нуля. Софія розповідає, як це було.
Читайте також: Berlin by Kate: Як киянка переїхала до Берліна і стала гідом
Процес адаптації до нового міста відбувався приблизно півроку і був складним.
Варшава мені зовсім не сподобалася. Якщо чесно, то вона і зараз мені не дуже подобається. Так, звісно, стерпиться-злюбиться.Польська столиця дала мені прихисток, тож викликає повагу, і мені радісно, що це місто мене тепло і гостинно приймає. Але саме по собі воно непросте.
До того ж, я практично нічого не знала про Варшаву, не знала польської історії, крім того, що вчила в університеті. Тут не було друзів, і ніякого соціального життя. Актуальним виявилось питання, де шукати перших клієнтів, якщо захочу проводити екскурсії.
Зрештою, я вирішила працювати лише з українцями, і зробити за форматом більше настроєвий тип прогулянок.
Мої екскурсії направлені на те, щоб допомогти людям адаптуватися, відволіктися від новин у нинішніх умовах.Я вирішила вплітати історії про Київ, і постійно роблю порівняння. Моя місія – не в тому, щоб закохати людей у Варшаву, а швидше – допомогти людям побачити її не сірою (як каже більшість), відшукати у ній щось “своє”, дати відчуття того, що у місті є хтось свій і він поруч.
Чесно, мені навіть трошки образливо, що у нас немає такого захоплення історією, яке я спостерігаю тут.Друге – ставлення до книг: тут працюють сучасні бібліотеки, читальні зали, активно практикується буккросинг, культ читання просто захоплює. Тож не дивно, що книжковий ринок Польщі у 2021 серед європейських країн зріс найбільше.
Третє – ставлення до спорту, велоструктура. Поляки можуть пити всю ніч п’ятниці, а в суботу легко вийти на пробіжку. О, леле!
Що не подобається: це, знову ж, погода, не можу до неї звикнути.
Концерт відомого виконавця на стадіоні обійдеться дорожче – від 800 злотих (близько 9000 грн). Наприклад, щоб потрапити у зону перед сценою на концерт The Weekend, треба віддати понад 25 тисяч грн, Depeche Mode – 16 тисяч. А у віртуальній черзі за квитками на концерт Beyonce на момент старту продажів стояли десятки тисяч людей – співачці довелося домовлятися про ще один виступ.
Такої кількості розваг, як у Києві, у Варшаві немає, люди люблять сидіти вдома і загалом живуть простішим життям.Я спостерігаю уповільнений ритм і відсутність амбіцій. Хоча до теплих країн Європи полякам ще далеко, звісно. У неділю вранці молодь вирушає у кафе на сніданки, і якщо ви прийшли не о десятій, коли відчиняється заклад, а об 11.30, то можете хвилин двадцять простояти у черзі, щоб потрапити всередину. І так постійно, якась патологічна любов до черг.
Багато закладів азійської кухні, поляки обожнюють кебаб, піцу і десерти. Є грузинська кухня, індійська, звичайно, польська.Помітно, що акцент на, м’яко кажучи, не здоровій їжі – булочки бао, бургери, картопля фрі, тобто зовсім не формат “Салатейри”.
Традиційна фішка – “запіканки”, різноманітні варіації на тему гарячих бутербродів, хоча це більше, як на мене, краківська тема. Розповсюджений формат фудкортів, популярністю користуються молочні бари (це такі аналоги нашої “Пузатої Хати”).
Тобто багато солодкої та жирної їжі, що є проблемою для тих, хто швидко набирає вагу.Водночас будь-де можна купити спортивні батончики і напої. В цілому кількість пропозицій значно менша за кількість попиту, заклади невеликі. Але й далеко не всі поляки люблять особливо витрачатися, багато хто економить, а зараз ще й інфляція.
Паралельно я веду дослідницьку роботу й у Варшаві, бо це місто має інтровертний характер – щоби воно відкрилося, до побачень з ним треба готуватися.
Ще я займаюся зборами для військових. У цьому допомагає моя аудиторія у соцмережах та ІТ-команда мого чоловіка.
Основну підтримку зосередили на двох конкретних командах – бригаді імені полковника П. Болбочана та бригаді імені І. Богуна. Я знаю цих людей, і впевнена у їхніх запитах.
На сьогодні зібрано як мінімум 350 тисяч гривень на різні потреби: на автівку, приціли, теплий одяг, медичну допомогу.Водночас доначу й іншим. Особисто мені приємно і радісно від того, що фактично все, що я заробляю від екскурсій, йде на донати. Я не можу назвати свій новий сайд-проєкт “Варшава в капелюшку” бізнесом. Тепер екскурсії виключно для душі і наближення Перемоги.
Варшава – найдорожче місто у Польщі. Якби не обставини, я б не обрала її для життя. Так, культура та ментальність тут більш-менш подібні з нашими, мова доволі зрозуміла, але мене дратує певна загальмованість поляків, вони нікуди не поспішають і їх все при цьому влаштовує.
Якщо порівнювати з Києвом, то у нас присутній постійних рух і потужний дух волонтерства. Українці зазвичай самостійно беруть все у свої руки і не сподіваються на чиновників і державу.У Польщі ж переважно про все дбає влада, тому зайвий раз напружуватися наче й немає сенсу. Більше того, мер Варшави – найпопулярніша політична персона у всій країні.
Наразі я також вивчаю польську мову, бо часто чую серед поляків про наміри відвідати нашу країну після завершення війни. Впевнена – попереду багато роботи.